Перший прем'єр Зеленського. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Історія із заявою про відставку Олексія Гончарука лише підтвердила те, що і без того було відомо: в Україні слабкий прем'єр і сильний президент.

Йдеться, безумовно, не про якісь видатні достоїнства Володимира Зеленського, а лише нагадування про відомий факт, що в нас парламент Зеленського і уряд Зеленського. Ці інститути, не маючи власної значної підтримки, катаються на безпрецедентній народній підтримці президента. Нічого дивного, що питання про свою відставку глава Кабміну адресував передусім главі держави. Як Володимир Олександрович вирішать, так Олексій Валерійович і вчинять. З відповідним голосуванням у Верховній раді і належними процедурами.

Ми – свідки банального жесту, який, по суті, є вотумом довіри. А оскільки в нашій ситуації значення має тільки довіра президента, до нього Гончарук і звертається. Тим більше, що прем'єру недоброзичливці закидають неповагу до глави держави, темному в питаннях економіки. Олексій як би говорить Володимиру: «Так щоб я?! Та ніколи! Не віриш – звільни». Зрозуміло, що такі сцени розігруються, щоб потім показово злитися в дружніх обіймах.

Гончарук подав у відставку: що пишуть у соцмережахПрем'єр-міністр Олексій Гончарук подав заяву про відставку. Слово і Діло зібрало реакцію соцмереж.

Однак сам епізод якраз демонструє, що відносини Зеленського і Гончарука далекі від дружніх. Якщо той, на кого наїжджають, має можливість будь-якої миті щиро обговорити з другом-босом ситуацію, інформаційна атака позбавляється ефективності. Ті, хто наїхав на прем'єра, розраховували збільшити внутрішню дистанцію між президентом і прем'єром. До речі, здається, вийшло.

Слабкість Гончарука видає якраз те, що сам він, можливо, вважав проявом власної сили: перетворення інформаційного витоку з маленького скандальчика, без яких у нас трьох днів не минає, на великий публічний скандал. У наявності невиправдана переоцінка впливовості тих, хто влаштував витік. Розклад сил не видає жодних загроз прем'єрському існуванню. До чого ця нервова реакція?

Нервозність в обставинах, що не загрожують, видає невпевненість прем'єра, і це точно не достоїнство. Інша би людина відмахнулася і продовжила справу робити, а цей вважав за необхідне зробити з мухи слона з ознаками урядової кризи.

Звідси ще один момент, який показує в Олексії Гончаруку політика вельми скромних масштабів. У сімейному житті збирати речі, погрожуючи переїхати до мами, вкрай руйнівний прийом. Може, комусь колись він і допоміг, частіше – ні. А вже вдаватися до нього без крайньої потреби – взагалі не дай боже. Вотум довіри – дуже сильний засіб, і балуватися ним у дрібницях – погана політика, тим більше на четвертому місяці повноважень.

Поставивши Зеленського перед потребою публічно продемонструвати йому своє лояльне ставлення, Гончарук укотре порушив питання, чи такий він дорогий президенту. Відверто кажучи, молодий голова уряду не такий вже винятковий та незамінний. Поки він просто перший прем'єр, під час президентства Зеленського відібраний похапцем і досить випадково. Причому питання про наступного постало практично відразу після призначення Гончарука.

Інша справа, де його, другого, взяти. Але коли така фігура неминуче з'явиться, з переконливими чеснотами, які переважать очевидні недоліки, за Олексія Гончарука ніхто триматися не буде. Володимир Олександрович знайде потрібні слова для Олексія Валерійовича, щоб той звільнив місце для когось побільше, навіть якщо до закінчення терміну урядового імунітету буде купа часу.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...