Міф про приватні СІЗО: кілька слів про реформу пенітенціарної системи

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Міністр юстиції Денис Малюська анонсував розробку нового законопроекту про системне реформування пенітенціарної сфери. Документ мають розробити вже до кінця цього року і подати на розгляд Верховної ради.

Зокрема, міністр висловлює цікаву думку про те, аби ліквідувати частину в’язниць і дати можливість працювати приватним СІЗО за європейськими зразками. На думку міністра, нинішня пенітенціарна система вкрай неефективна, адже ключовий показник – кількість людей, які стали на шлях виправлення. На жаль, наразі більша частина в’язнів, які виходять на волю після відбування покарання за скоєння злочину, вчиняють злочини повторно.

І все-таки нинішні ідеї міністра юстиції зовсім не оригінальні. В подібному руслі працював і його попередник на посаді Павло Петренко. Ще у вересні він наголосив, що усі напрацювання у цій реформі будуть передані новому очільнику Мін’юсту. Проте наразі створюється враження, що Денис Малюська, якщо і не починає з початку, проте знову береться за ті самі проблеми, що безуспішно намагалися вирішити його попередники. За прогнозами нового міністра, на реформування пенітенціарної сфери знадобиться щонайменше 3 роки.

Чи можливо буде докорінно змінити систему виконання покарань в Україні, і наскільки реальною є ідея із запуском приватних СІЗО?

Реформувати непереформувати

Ще у вересні 2017 року урядом Володимира Гройсмана була схвалена Концепція реформування пенітенціарної системи України, головною метою якої було гуманізація системи кримінально-виконавчої системи покарань.

Боротьба з рейдерством: при Мінюсті з’явиться Експертний офіс, а скарги розглядатимуть наймані юристиЩоб пришвидшити роботу Антирейдерської комісії та вберегти від корупційних спокус її працівників, Мінюст шукає донорську допомогу, для залучення професійних юристів.

Тоді ж восени до Верховної ради був внесений законопроект «Про пенітенціарну службу», який і мав допомогти втілити в життя нову концепцію, запропоновану Мін’юстом. У документі найбільш конкретною умовою реформування цієї сфери була пропозиція про оптимізацію структури органів Державної кримінально-виконавчої служби та мережі установ виконання покарань. Експерти також розкритикували норму про запровадження інституту пенітенціарних слідчих, які мали бути підконтрольними самій пенітенціарній системі, без будь-якого контролю з боку громадськості чи інших інституцій.

Втім, Міністерству юстиції так і не вдалося дотиснути нардепів. Тож тепер за продовження реформи візьмуться підопічні Дениса Малюськи. Мета та сама – ресоціалізація засуджених, аби вони ставали не лише законослухняними громадянами, але й в подальшому знаходили своє гідне місце в соціумі.

Насамкінець варто також визнати, що система покарань – вартує державі суттєвих ресурсів на утримання. Щороку сума на потреби пенітенціарної системи зростає. Зокрема, у 2014-му вона становила близько 2,5 мільярдів гривень, у 2017-му сума зросла вже до 4,1 мільярда гривень, а цьогоріч на фінансування системи покарань з бюджету буде витрачено понад 6,5 мільярдів гривень. Для бідної держави, що воює, це значні кошти.

В’язниці із людським обличчям?

Насамперед новий міністр заявив про необхідність двох суттєвих змін: покращення умов утримання в’язнів та зміна самої суті покарань. Звісно, ці два кроки мають призвести і до зменшення кількості осіб, які перебувають за ґратами. До слова, їхня кількість з початку 2000-х років таки суттєво зменшилася. Якщо на початку 2000-х ця кількість становила близько 200 тисяч осіб, то на початку 2016-го – 73 тисячі, у 2017-му – 62 тисячі. Станом на 2019 рік, за словами Дениса Малюськи, кількість ув’язнених становить 55 тисяч осіб.

Ціна свободи: резонансні звільнення підозрюваних під заставу в 2019 роціВ цьому році багато фігурантів гучних розслідувань з корупції вийшли під заставу. Зібрали найрезонансніші випадки.

Звісно, зі скороченням кількості ув’язнених скоротиться і персонал відповідних закладів, що в майбутньому має призвести до покращення умов утримання злочинців. Всі ці реформи відповідають загальному європейському тренду на гуманізацію умов покарань. Торік кількість установ з виконання покарань нараховувала майже півтори сотні закладів. При цьому більшість з них завантажені не повністю.

До того ж, на думку нового очільника Мін’юсту, допомогти реформувати пенітенціарну систему мають ще дві новації, які вже давно застосовуються в усьому цивілізованому світі. По-перше, пробація – це альтернативні ув’язненню покарання, а також можливість звільнення засудженого, якщо він демонструє гарантоване виправлення. Іншими словами це нагляд, комплекс різноманітних обмежень та обов’язкових освітніх заходів.

По-друге, це зміна філософії самих покарань за нетяжкі злочини. Насамперед застосування громадських робіт або таких заходів як домашній арешт із носінням спеціальних браслетів.

Приватне краще за державне?

Україні в спадок залишилися уламки каральної машини тоталітарної держави – СРСР, в якому панував особливий культ покарань за злочини. Змінити цей тренд, який старанно плекався десятиліттями на відчутті страху, вкрай важко. Втім, саме нестача ресурсів у держави може стати двигуном змін у системі гуманізації покарань.

У Мін'юсті розповіли, що інвестор планує побудувати на місці Лук'янівського СІЗОТериторія Київського СІЗО викликає великий інтерес у забудовників: обсяг забудови потенційно становить близько 100 тисяч кв. м.

Сама ідея появи приватних СІЗО не нова. У минулому складі Кабміну в неї також вистачало прибічників. Зокрема, разом із планами перенести Лук’янівське СІЗО з центру Києва минулий уряд оголосив про старт реформи слідчих ізоляторів утримання в’язнів. Тоді в Мін’юсті розраховували, що в обмін на земельну ділянку в центрі Києва, де нині розташована установа, інвестор побудує новий сучасний ізолятор попереднього ув'язнення. Проте далі розмов справа не рушила. СІЗО й надалі функціонує.

Міністр Денис Малюська стверджує, що приватні СІЗО можуть бути такими собі «гарно охоронюваними готелями, де особи, в яких є кошти, зможуть перебувати, очікувати вирок суду». Мовляв, саме за рахунок цих коштів можна буде покривати витрати і перебування осіб, які перебуватимуть у звичайних слідчих ізоляторах. До того ж, якщо людину ще не засудили, а ступінь її вини не доведено, цілком логічним є більш сприятливі умови для утримання таких підозрюваних. Якщо поєднати це із вигодою для держави і при цьому поставитися серйозно до охорони і дотримання правил утримання, то приватні СІЗО можуть стати суттєвим кроком для реформування всієї пенітенціарної системи.

А втім, ця ідея в умовах масових скорочень у пенітенціарних закладах та відсутності досвіду із запровадження подібних реформ може так і не отримати логічного продовження. Як і продаж Лук’янівського СІЗО, питання може застрягти на етапі узгодження умов реалізації подібних проєктів, які важко адмініструються і потребуватимуть надзусиль інвесторів для успішної реалізації. Звісно, є ще варіант, коли бізнес за таких умов отримає певні преференції від держави – у такому разі залишається величезне поле для зловживань та корупції.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...