Новий політичний сезон для багатьох політиків та політичних партій розпочнеться із глибокого переосмислення всіх електоральних процесів та свого місця у вітчизняній політичній системі. Партійним лідерам та пересічним функціонерам доведеться докласти чимало зусиль, щоб знову знайти стежину довіри до виборців.
Несолодко доведеться майже всім політичним партіям різноманітного спектра. Якщо «Слузі народу» потрібно буде виправдовувати довіру виборців, маючи всю повноту та вертикаль влади, то іншим політичним силам доведеться йти в глибоку опозицію й, фактично, заново розбудовувати свої партійні структури.
Шлях оновлення доведеться пройти всім – і парламентським, і позапарламентським партіям. Якщо п’ятм парламентським і ще шести позапарламентським політсилам гарантоване державне фінансування, то решті – тим, які набрали менш ніж 2% підтримки виборців, буде дуже складно відновити свою політичну вагу.
Які партії найбільше втратили довіру громадян до своїх політичних брендів? Та чи вдасться їм відновитися після низької оцінки виборців їхньої діяльності?
Абсолютні аутсайдери
Дві партії, які абсолютно розчарували виборців, – «Самопоміч» та «Громадянська позиція». На позачергових виборах до Верховної ради жодна з них не пройшла до парламенту й навіть не набрала 2% для подальшого фінансування з держбюджету.
Це насправді жорстке фіаско для обох політичних сил та їхніх лідерів. Варто врахувати, що партія «Самопоміч» мала чималу власну фракцію в парламенті 8-го скликання, і її похід до влади в постреволюційному 2014 році сприймався як можливість для оновлення та певний соціальний ліфт для політиків нової якості. Тож нинішній результат у 0,62% голосів виборців (трохи більш ніж 90 тисяч виборців) – сувора оцінка виборців діяльності партії за останні 5 років. Враховуючи те, що частина колишніх депутатів «Самопомочі» ще до виборів розбіглася до списків різних політичних сил, а дехто пішов на мажоритарні округи, результат прогнозований. Як і те, що Андрій Садовий як лідер цієї політичної сили ще раз закріпив за собою статус регіонального політика з дуже примарними загальнонаціональними перспективами.
Так само складно оговтатися від електорального удару буде й партії «Громадянська позиція», лідер якої Анатолій Гриценко ще восени минулого року розглядався як цілком реальний єдиний кандидат від демократичних сил на президентських виборах 2019 року. За даними деяких соціологічних опитувань, наприкінці 2018-го він входив до трійки електоральних симпатій українців. Після президентської кампанії навесні цього року Гриценко та його партія взагалі розгубили свій минулорічний потенціал і показали результат у 1,04% підтримки виборців.
Обидві партії суттєво розгубили своїх виборців саме в центральному та західному регіонах. І найцікавіше, що їхніми основними опонентами стали не партії близького електорального спектру – «Голос», «Європейська солідарність» чи навіть «Батьківщина», а та ж сама партія «Слуга народу», яка міцно посунула рейтинги всіх цих політичних сил у базових для них регіонах.
У полярних позиціях
Ще дві партії показали трохи кращий результат і отримають державне фінансування партій. Проте, з огляду на свою історію, потенціал, електоральні та фінансові ресурси, їхній результат 21 липня 2019 року можна без перебільшення вважати найбільшим фіаско за останні 3 виборчих цикли.
Ідется про результати полярних із різних ідеологічних та позиційних аспектів партій – ВО «Свобода» та «Опозиційний блок».
«Свобода» після тріумфу в парламентській кампанії 2012 року (отримала 10,44% голосів виборців за партійними списками й сформувала фракцію з 25 нардепів) вже двічі поспіль не може подолати виборчий бар’єр. І якщо в 2014 році партії не вистачило кількох десятих відсотка, щоб таки потрапити списком до парламенту, то вже цього разу результат у 2,15% можна вважати критичним.
Важливо зазначити, що «Свободі» не допомогло ані об’єднання зусиль з іншими партіями правого спектра під час походу на вибори, ані загальне розчарування «старими» політиками, ані жорстка опозиційна риторика та діяльність за останні 5 років.
Результат «Опозиційного блоку» на тлі їхніх основних конкурентів у східному регіоні – партії «Опозиційна платформа – За життя» – взагалі вражає й навіть дещо дивує. Проахметівський «Опозиційний блок» узяв 3,03% голосів виборців і виграв 6 мажоритарних кампаній. І це із медійними, фінансовими та організаційними ресурсами одного з найвпливовіших олігархів країни. Звісно, рейтинги «Опоблоку» пошматували не лише колишні соратники з «Опозиційної платформаи – За життя», а й «Слуга народу».
Основна втрата для «Опозиційного блоку» – відсутність чіткої асоціації з проросійським вектором та можливості прямих перемовин із Росією щодо майбутньої долі окупованого Донбасу. Натомість їхні конкуренти з «Опозиційної платформи – За життя», навпаки, демонстрували спроможність до прямих перемовин із Кремлем, та ще й чіткий проросійський вектор. Вочевидь, виборці східних областей у цьому питанні визначилися на користь трійки Бойко-Рабінович-Медведчук на противагу Ахметову-Новінському та їхній команді. Хто хотів іншої альтернативи, обирав «Слугу народу».
«Сила і честь» та позапарламентські «радикали»
Відчутної поразки на позачергових парламентських виборах зазнала Радикальна партія Олега Ляшка. Політична сила не потрапила до Верховної ради 9-го скликання, набравши 4,03% голосів виборців. Політична зірка головного «радикала» країни вперше так суттєво відвернулася від нього з 2014 року.
У постреволюційний період на позачергових виборах президента Олег Ляшко посів почесне 3-тє місце, отримавши підтримку в більш ніж 8% виборців (або 1,5 мільйона голосів). Цей результат «радикали» вдало конвертували в парламентську кампанію, отримавши 7,44% голосів виборців і фракцію в 22 народних депутати. Партія непогано закріпила свій парламентський результат і на місцевих виборах 2015 року.
Однак наразі дедалі очевидніше, що Олег Ляшко та його партія втрачають свою електоральну нішу. Окрім розчарування, змінюються й пріоритети самих громадян: той самий виборець у сільській місцевості стає дедалі більш вимогливим – чи то до більшої конкретики в програмах, чи, навпаки, до ще глибшого за своєю суттю популізму інших політиків. РПЛ та сам Олег Ляшко втрачають на цьому тлі дедалі більше електоральних балів.
Була близькою до проходження до нової Ради, проте не виправдала сподівань виборців, ще одна партія-новачок цих виборчих перегонів – «Сила і честь». Отримавши підтримку 3,82% голосів виборців, партія не змогла потрапити до парламенту, проте отримає можливість державного фінансування й має непогані перспективи на місцевих виборах. Поки партія не змогла мобілізувати своїх виборців, хоча за її лідера Ігоря Смешка в першому турі президентських виборів цього року проголосувало вдвічі більше, ніж за очолювану ним партію – 1,1 мільйона українців, або 6,04%. Партії поки не вистачає відчутнішого позиціонування та впізнаваності, що не дивно, враховуючи рекордно короткі терміни кампанії.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»