Чому Петро Олексійович – Віктор Андрійович. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Напевно, мало знайдеться людей настільки несхожих, як Порошенко та Ющенко. Третій президент – відомий сибарит, п'ятий – рідкісний трудоголік. Віктор туманно абстрактний, Петро гранично конкретний. Тяжке безсилля одного не йде ні в яке порівняння з агресивним натиском іншого. Ющенко оточував себе няньками, Порошенко не терпить поруч нікого. А між тим схожість між ними велика, й недарма Віктор Андрійович підтримав Петра Олексійовича в його боротьбі за другий президентський термін.

Цій підтримці, звичайно, можна знайти просте пояснення в особі Юлії Володимирівни, яка перетворила перебування Ющенка на посаді глави держави на безперервний жах, а тепер має намір замінити собою Порошенка на Банковій. Але це неприпустиме спрощення. І навіть кумівські зв'язки мало що пояснюють (Ющенко підкреслює, що це він кум у Порошенка, а не навпаки).

Мити посуд у передвиборчому штабі колеги Віктор Ющенко, звичайно, не став, але в міру своїх скромних можливостей і дуже помірного темпераменту ще в листопаді закликав українців «об'єднатися навколо національних цінностей, навколо української державності й підтримати сьогодні чинного президента України Петра Порошенка». І, мабуть, немає підстав не вірити в щирість Віктора Андрійовича: Юля Юлею, а святі національні цінності – це головне, що об'єднує його з Петром Олексійовичем. Тобто те, як вони ці цінності розуміють.

Неупереджено про обіцянки Порошенка: що встиг виконати і провалити президент за 5 років на посадіОбіцянки Петра Порошенка – це не лише успіх у набутті безвізу та провал із завершенням АТО за лічені дні. Якщо хочеться об’єктивної картини, варто розкласти на обіцянки всю його діяльність за 5 років і перевірити, з чим він впорався, а з чим – ні.

Своє звернення Ющенко оприлюднив наступного дня після того, як на засіданні Синоду Вселенського патріархату був затверджений текст томосу для Православної церкви України. Самому втілити блакитну мрію не вийшло, історична слава дісталася іншому, але в грудні, виступаючи перед відкриттям об'єднавчого собору, Порошенко наголосив на визначній ролі Ющенка в процесі створення єдиної помісної церкви. В певному сенсі Петро Олексійович – це Віктор Андрійович, тільки більш рішучий, енергійний і везучий до певного часу.

Якраз настільки, наскільки Порошенко – Ющенко, тобто підкреслено український і православний президент України, зберігач і захисник національних цінностей, сам, узагалі, претендує на статус національного символу, настільки ж і обмежений потенціал чинного глави держави, який має намір ще на один термін залишитися на цій посаді. Колись національна інтелігенція та її найкращі представники, старша частина яких потім створила групу «1 грудня», до останнього підтримувала Віктора Ющенка, незважаючи на всі очевидні, м'яко кажучи, недоліки його правління. Навіть у 2010 році, коли зійшлися в боротьбі Тимошенко та Янукович, у більшості з них кандидатом першого вибору залишався Ющенко: та ж «мова, віра», свій, одним словом. Нагадаю, результат чинного тоді президента, який також пішов чомусь на другий термін, становив 5,45%.

Коли Петро Порошенко восени-взимку став вичавлювати з томосу всі мислимі й немислимі піар-соки, через якийсь час ремствування здійнялося навіть серед його прихильників: ставало очевидно, що з певного моменту рейтингові дивіденди перестали надходити й виник ризик самому собі нашкодити. Тим часом загальне смислове наповнення кампанії перетворило Порошенка на кандидата з базовим опорним електоратом на заході й у центрі країни, що логічно для національно-центричного претендента. Проблема лише в тому, що тут же топчуться Тимошенко, Гриценко й хай не дуже рейтинговий, але досить помітний у цій ніші Кошулинський. Де такий необхідний в умовах щільної гонки потенціал зростання? А немає його. Незважаючи на помітну підтримку національної інтелігенції.

Тому що або ти хранитель і символ із тенденцією зменшення підтримки, або агресивний новатор із потенціалом електоральної експансії. Звичайно, це не єдина проблема, яка заважає Петру Порошенку впевнено лідирувати в президентській кампанії, але на цю обставину слід звернути увагу. Стане в нагоді на майбутнє.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...