Серед рекордної кількості зареєстрованих кандидатів у президенти пересічний українець може й справді побачити велику кількість нових облич. Серед 44 претендентів на посаду глави держави й справді є ті, хто ще жодного разу не балотувався, хто взагалі жодного разу не був у політиці. Щоправда, справді системних кандидатів, які раніше вели певну роботу з виборцем, небагато. Що наштовхує на висновки про наявність великого переліку так званих «технічних» кандидатів, які відтягуватимуть голоси в більш рейтингових учасників перегонів.
Якщо проаналізувати нинішній список претендентів на посаду президента України ретельніше, то майже всі зареєстровані кандидати мали в своїй біографії сторінки з певним політичним минулим. Не завжди їхній досвід «походу в політику» був позитивним, втім, нинішня участь у виборах – шанс змінити ситуацію на тлі протестних настроїв українців та високого рівня антирейтингу в представників влади та опозиції.
Саме запит на «несистемні» обличчя в політиці став головною рушійною силою зростання рейтингів шоумена Володимира Зеленського. А якщо існує запит, значить, є й відповідна частина виборців, готових голосувати за якісно нові підходи в здійсненні політики та управління державними процесами. Водночас ця частина громадян є розпорошеною й не має достатнього впливу в суспільстві, щоб сформувати запит на певну консолідовану політичну силу. Тоді чи варто очікувати появи подібних ініціатив «згори» й приходу нових політиків на політичну арену вже цього року?
«Нові обличчя» – хто вони?
Зростання запиту серед українців на нові обличчя в політиці соціологи фіксують із середини 2017 року. При цьому, якщо в 2015-2016 роках українці справді дотримувались ідеї, що роль «нових облич» у політиці на певний період можуть виконати запрошені до виконавчої влади іноземці, то вже в 2018 році превалює розуміння необхідності пошуку нової якості політики саме серед вихідців з України.
Вакарчук хоче привести в політику нові обличчя: хто це може бутиВакарчук заявив, що не йде в президенти, але працюватиме над тим, щоб привести до влади якомога більше молодих професіоналів – людей майбутнього.
Поступово попит народжує пропозицію. Втім, поки що успішною рейтинговою історію може похвалитися лише Володимир Зеленський. А от решта молодих політиків, які навіть мають депутатський мандат чи відомі своєю громадською діяльністю, отримують незначні відсотки підтримки серед українців. Передусім, через низьку впізнаваність.
Яким може бути типовий портрет «нового політика»?
Перший аспект – це вік, освіта та професійна діяльність. Серед молоді більшу довіру викликає політик, який ще не має 40 років, є гарним оратором, але може аргументувати свої думки конкретними прикладами з життя. Має одну чи дві вищі освіти (можливо, навчався за кордоном), які стали основою для успішної професійної діяльності.
По-друге, має значення середовище, звідки з’являється «новий політик». Критично важливо, щоб він не мав впливового «патрона», особливо, якщо йдеться про оточення якогось із олігархів. При цьому, як правило, це не означає, що політик нової генерації не міг працювати у великому бізнесі – важливою складовою його портрета є «чиста» біографія людини, яка всього досягла власноруч.
По-третє, для нової якості політики потрібні й інші особистісні якості та цінності. Українці стали більше звертати увагу на громадську позицію політиків, чи беруть вони участь у благодійництві, чи займаються волонтерською діяльністю, чи беруть активну участь у громадському житті. Безумовно, звертають увагу й на особисте життя та хобі – чи веде потенційний політик активний спосіб життя, чи сповідує ідеї із захисту довкілля.
Чи спрацює фаундрайзинг?
Щоб потрапити в політику без значного фінансового та медійного ресурсу, політики нової генерації використовують соціальні мережі та методи файндрайзингу. Іншими словами, шукають підтримки серед пересічних громадян, роблячи ставку на горизонтальні зв’язки в суспільстві.
Такі методи мають як низку переваг, так і недоліків. Переваги полягають у тому, що кожен, хто вирішить надати фінансову підтримку конкретному політику, може розраховувати на зворотній зв’язок. Крім того, такий політик краще підзвітний своєму потенційному виборцю, адже розуміє, що будь-яка неточність чи брехня в звіті про використання коштів може коштувати подальшої політичної кар’єри.
На посаду президента претендують 44 кандидати. Чи потрібно змінити правила реєстрації?ЦВК завершила процес реєстрації кандидатів на посаду президента України. 44 кандидати претендують на головну посаду в країні. Чи варто змінювати правила реєстрації, щоб уникнути параду кандидатів, обговорили з експертами.
Недоліки полягають у тому, що в Україні є небагато людей, які здатні суттєво профінансувати політичну партію чи політиків, а тим паче робити це на постійній основі. Ще один фактор, який не сприяє цьому процесу, – критична втомленість українців від участі у волонтерських проектах.
Із успішних історій файндрайзингу серед нових політичних партій можна навести приклади «Демальянсу» та «Сили людей». Ці політичні партії орієнтувалися на українців із середнім рівнем достатку. І хоча їхній прошарок незначний, партіям вдавалося залучити фінансування, достатнє для своєї діяльності й просування власних ідей. Вочевидь, що багатшими й освіченішими ставатимуть українці, то більші шанси в партій залучати кошти на свою діяльність за допомогою файндрайзингу.
Ще один спосіб, який може допомогти з джерелами фінансування – можливість отримувати гроші з бюджету. Для цього передбачена опція, яка запрацює вже після парламентських виборів 2019 року. Партії, які наберуть 2 й більше відсотків на виборах, зможуть претендувати на державне фінансування, навіть якщо не подолають 5% бар’єр і не потраплять до парламенту.
Втім, варто враховувати й суттєві репутаційні ризики. Нещодавня історія з балотуванням журналіста Дмитра Гнапа кандидатом у президенти за підтримки партії «Сила людей» свідчить про те, що навіть позитивний кейс може зрештою перетворитися на серйозну проблему й розсварити вчорашніх соратників.
Тому новим політикам варто бути обережними в своїх прагненнях сподобатися виборцям і ретельно обмірковувати кожен свій крок. Адже політика передбачає різні способи боротьби, й навіть цілком транспарентні процедури можуть бути легко дискредитовані конкурентами.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»