Рік турбулентності: геополітичні виклики-2019

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Дві основні події, які визначали геополітичну складову напрямку руху України в 2018 році, безумовно, матимуть наслідки для міжнародної політики нашої держави в році нинішньому. Йдеться передусім про ухвалення в грудні 2018-го закону про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Росією з 1 квітня 2019 року.

А в листопаді 2018-го Верховна Рада зробила ще один важливий крок – 311 народних депутатів у першому читанні підтримали законопроект про закріплення в Конституції прагнення України до ЄС та НАТО. Крім того, в документі пропонується виключити положення про базування Чорноморського флоту Росії в Криму.

Щоправда, зміни до Конституції ще мають бути проголосовані в другому читанні в лютому нинішнього року на новій сесії парламенту, й зібрати потрібно не менш ніж 300 голосів. Зробити силами нинішньої більшості буде складніше, враховуючи наближення дати виборів.

Втім, у 2019 році Україні, попри рішуче дистанціювання від Кремля, в зовнішній політиці доведеться долати суттєвіші виклики. Про що саме йдеться й позиції яких сторін варто буде враховувати?

Слабкий Євросоюз

У 2019 році країни Європи чекає вкрай нечітке геополітичне майбутнє. І в цьому аспекті загалом на рівні Євросоюзу єдиної позиції щодо вирішення конфлікту в Україні сподіватися не доводиться.

Курс України на ЄС та НАТО. Чи станемо ми ближчими до Європи?Верховна Рада України сьогодні може закріпити в Конституції курс на вступ до Євросоюзу та НАТО. Про ініціативу поговорили з експертами.

Низку європейських країн спіткали внутрішньополітичні проблеми. Крім того, їх почали роз'єднувати й питання економічного порядку. Так, наприклад, сталося з питанням будівництва «Північного потоку-2». Складається враження, що на зовнішньополітичній арені європейські лідери готові всіляко підтримувати Україну й водночас не готові поступатися власними економічними інтересами, підґрунтям яких можуть бути дешевші енергоресурси з Росії.

У Німеччині головним зовнішньополітичним сигналом для України може стати відхід Ангели Меркель із посади керівника в її рідній партії ХДС, яку вона очолювала останні 18 років. Вочевидь, канцлерка готується до політичної пенсії. Меркель – одна з політиків, з якою був готовий напряму й у більш довірливому форматі спілкуватися президент Росії Володимир Путін. Обидвох політиків пов’язують спільні спогади молодості. Нинішній очільник Кремля у 1985-1990 роках служив у резидентурі радянської зовнішньої розвідки в НДР і працював у Дрездені під прикриттям, тоді як Ангела Меркель також працювала до 1990 року на території НДР – у Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР. Політики можуть вільно спілкуватися між собою без перекладачів – Меркель знає російську, Путін – німецьку.

Франція – одна з ключових держав ЄС, влада якої ще в 2014 році запропонувала ініціативу проведення зустрічей у Нормандському форматі для вирішення конфлікту на Донбасі, – наразі також переживає нелегкі часи. Досі продовжуються протести руху «жовтих жилетів», країна перебуває у фазі гострої соціальної кризи, вирішити яку президенту Еммануелю Макрону поки не вдалося.

Більшість країн Європи перебувають у різного роду кризових ситуаціях, які стали наслідками багаторічних проблем в економіці та відсутності єдиної лінії вирішення питання з нелегальними мігрантами. Активними союзниками України в Європі залишаються Польща, Литва, Латвія, Естонія, а також Велика Британія.

Внутрішня ситуація в багатьох європейських країнах грає на користь Росії. В багатьох країнах, наприклад, таких як Італія та Франція, серед політиків дедалі частіше публічно лунають заяви, в яких вони закликають зняти санкції з Росії та її чиновників і відновити більш тісну економічну співпрацю з Кремлем.

Непередбачувані США

У США наразі також складна внутрішньополітична ситуація. Президент Дональд Трамп намагається через коліно зламати супротив Конгресу, який категорично відмовився спонсорувати дуже витратний за ресурсами проект стіни на кордоні з Мексикою. Через це виник так званий «шатдаун» – тимчасова часткова зупинка роботи державних органів через несвоєчасно ухвалений бюджет держави.

Нормандський формат: чому Україні не пощастило?Нещодавно в Стамбулі завершився саміт щодо Сирії, в якому взяли участь Путін, Меркель, Ердоган і Макрон. Про те, який урок можна винести для України з цієї зустрічі, розповіли експерти.

Щоправда, в зовнішньополітичному векторі США хоч і не демонструють відкритої підтримки України, але жорстко відреагували на події з агресією Росії в Азовському морі – Трамп навіть скасував зустріч із Володимиром Путіним, яка мала відбутися на полях саміту G20 в Аргентині.

Серед іншого США виступають активним противником «Північного потоку-2», втім, тут на перший план виходять не стільки геополітичні, скільки економічні інтереси. І все ж і серед сенаторів, і серед решти конгресменів у палаті представників є багато прихильників проекту «сильної України». Саме завдяки позиції Конгресу Україні в 2018 році продовжили виділення фінансової допомоги для модернізації обороноздатності. А в проекті бюджету США на 2019 рік передбачене надання фінансової допомоги Україні в розмірі 250 мільйонів доларів на оборонний сектор. Зокрема, й на придбання летальної зброї. Цікаво те, що загалом оборонний бюджет США на наступний рік становить більш ніж 716 мільярдів доларів, тож навіть така рекордна сума на потреби України – крапля в морі.

Тож зовнішньополітична позиція США багато в чому залежатиме від того, чим завершиться протистояння між президентом і Конгресом. Проміжні листопадові вибори до Сенату показали посилення позицій демократів. Уже наприкінці 2019 року в політичному середовищі обох головних партій у США почнеться конкуренція за висунення кандидатів на наступні вибори президента держави. Цікаво, що поки, незважаючи на невдоволення діями Дональда Трампа всередині його рідної Республіканської партії, гідних конкурентів у нього немає.

Скажена Росія

Із Росією все більш-менш зрозуміло. Агресія в Азовському морі, небажання спілкуватися з представниками чинної влади, про що публічно заявив Володимир Путін під час своєї прес-конференції, де-факто розірвання дипломатичних зв’язків – усі ці фактори говорять лише про одне: Кремль може піти лише на загострення ситуації з Україною.

Томос та договір про дружбу. Чи варто чекати нового етапу агресії РФ?Об’єднавчий собор відбудеться 15 грудня. В УПЦ МП відмовилися від участі. Тим часом Україна розірвала договір про дружбу. Чи спровокують ці рішення РФ на черговий прояв агресії?

Поки від повномасштабного наступу Росію відділяють кілька кроків. По-перше, в Кремлі все ще сподіваються отримати реванш під час виборів в Україні. Скоріш за все, йтиметься саме про парламентську кампанію восени 2019-го.

По-друге, досі незрозумілою для РФ є позиція США щодо України. Якщо Путін не зможе «домовитися» про зручні для нього умови – визнання Криму російською територією та повернення окупованих частин Донецької та Луганської областей на «гібридних» умовах на плечі України – він може здійснити спробу «підвищити ставки». І саме такою спробою може бути чергове військове загострення. Наприклад, у районі Маріуполя чи вздовж узбережжя Азовського моря з метою створити суходільне сполучення з Кримом.

По-третє, якщо в Україні збережеться стабільна ситуація після президентських виборів Росія навряд чи наважиться на воєнний наступ. І річ не лише в політиках, але й у настроях українських громадян та боєздатності Збройних сил України.

Загалом, не виключено, що цього року Росії доведеться зіткнутися з власними соціальними проблемами. На відміну від країн Заходу, в Кремлі не звикли про щось домовлятися з протестувальниками й завжди діють жорстко та на випередження. Поки що, незважаючи на певне падіння рейтингів Володимира Путіна, більшість громадян Росії підтримують зовнішньополітичний порядок денний або залишаються байдужими до того, що діється в Кремлі.

Крім того, такі геополітичні за своїм значення перемоги, як надання томосу про автокефалію Православній церкві України, можуть стати болісними ударами для гібридної дестабілізувальної політики Кремля на території нашої держави. І цілком можливо, що навіть цього фактору буде достатньо, щоб керівництво Росії остаточно втратило ґлузд та інстинкти самозбереження.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...