Курс на відрив: як Гройсман готується до самостійного політичного плавання

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Умовних «медійних переможців» у історії з ухваленням закону про Антикорупційний суд було двоє: Петро Порошенко та Володимир Гройсман. Обидва зіграли у власну політичну гру. Президент та його команда намагалися будь-що затягнути час у питанні створення нового суду. Прем’єр зіграв на випередження й оприлюднив власну позицію: не буде Антикорупційного суду – він піде у відставку. Як бонус, парламент підтримав подання прем'єр-міністра про звільнення незручного для всіх міністра фінансів Олександра Данилюка.

Цією заявою Володимир Гройсман окреслив чіткі межі співпраці з пропрезидентською командою. Іншими словами, він не хоче, щоб уся відповідальність за економічну ситуацію в країні лягала на його плечі. А у випадку з відсутністю рішення щодо Антикорупційного суду така ймовірність була. Адже це був один із важливих маркерів збереження подальшої співпраці з МВФ. Без нових кредитних вливань українська економіка навряд чи довго протримається.

Втім, зараз і Володимир Гройсман, і Петро Порошенко мають усі шанси зберегти партнерські відносини до виборів 2019 року, паралельно розбудовуючи плани на власне політичне майбутнє.

Самобутній прем’єр?

«Зірка» Володимира Гройсмана у великій політиці активно засяяла відразу після подій Революції Гідності. В буремні часи лютого 2014 року він увійшов до складу уряду Арсенія Яценюка як віце-прем'єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Втім, після дострокових президентських виборів новому главі держави потрібна була надійна людина на чолі парламенту. БПП отримав більшість місць у Верховній Раді, а Володимир Гройсман став головою парламенту й виконував свої обов’язки спікера майже 1,5 року.

Два роки уряду Гройсмана: як Кабмін виконує свої обіцянкиРівно два роки виповнилося відтоді, як почав роботу уряд Гройсмана. Ми вирішили порівняти між собою два роки правління міністрів Гройсмана й подивитися, наскільки змінився рівень відповідальності Кабміну.

Вже більш серйозного позиціонування молодий політик зажадав у квітні 2016-го. Цьому сприяла тодішня напружена ситуація: Арсеній Яценюк пішов із посади прем’єр-міністра під тиском позалаштункових політичних чвар усередині коаліції та інтриг у команді президента. Потрібен був «зручний» прем’єр без президентських амбіцій. Володимир Гройсман хоч і відповідав частині цих вимог, утім, вдало скористався ситуацією. Наприклад, він виборов значну квоту для кількох міністрів у своєму уряді, куди запросив своїх соратників.

Наразі уряд Гройсмана демонструє скромні успіхи, але на тлі глибокого падіння економіки у 2014-2015 роках, в умовах війни на Донбасі, можна цілком заслужено вважати, що ситуація виглядає небезнадійною. Ба більше, прем’єр весь час заявляє амбітні цілі. Наприклад про можливість української економіки найближчим часом вийти на 4-5% зростання ВВП щорічно. Або про мету збільшити мінімальну зарплату до 10 тисяч гривень на місяць. До слова, з 1 січня цього року мінімальна зарплата зросла з 3200 до 3723 гривень. Уряд розглядає можливість переглянути цей показник у бік збільшення до 4200 гривен на місяць до кінця року.

Зараз для Володимира Гройсмана склалася досить сприятлива ситуація з Кабміном. Основні політичні гравці готуються до виборів й хоч і критикують досягнення нинішнього уряду, але очолювати Кабмін ніхто б у нинішній ситуації не погодився. Конкуренції чи нищівної критики з боку пропрезидентської команди немає, адже Гройсман не заявляв про власні президентські амбіції на 2019 рік. Звіт уряду, який міг би стати формальною причиною для оголошення йому недовіри, вже вкотре відкладається – не без політичного сприяння партнерів із коаліції з «Народного фронту». Урядові ініціативи можуть блокуватися на рівні парламенту, проте коли ситуація досягає апогею й реформі потрібно дати хід, на Верховну Раду тиснуть активісти й західні партнери. Тобто якихось внутрішніх непереборних перешкод для нинішнього прем’єра немає – ані з боку ймовірних політичних «ворогів», ані з боку союзників.

Крім того, Володимир Гройсман достатньо добре виконує свої ж обіцянки. В рейтингу, який складає «Слово і Діло», чинний прем’єр-міністр виконав майже кожну другу свою обіцянку (49%).

Пошук команди та союзників

Із власною командою в чинного глави уряду не все так добре. Річ у тім, що Гройсман лише за 4 роки здійснив «стрибок» у політичній кар’єрі з посади мера Вінниці до очільника Кабміну. В такому стрімкому пересуванні кар’єрною драбиною займатися створенням своєї команди часу в Гройсмана не було.

Рік до виборів: прем'єрські амбіції та перспективи союзу БПП з НФПрем'єр-міністр заявив, що уряду не вистачає повноважень, а напередодні Гройсман повідомив, що не боїться своєї відставки. Про прем'єрські амбіції та політичні перспективи розповіли експерти.

Щоправда, він уже заявляв про свої плани взяти участь у парламентських виборах 2019 року. І найімовірніше, що він піде або в першій п’ятірці списку якоїсь партії, або навіть очолить власний політичний проект.

Головні союзники на цьому етапі політичного життя Володимира Гройсмана – частина політиків та нардепів із «Народного фронту». Зокрема, про дружні відносини з Володимиром Гройсманом неодноразово розповідав екс-прем’єр та очільник НФ Арсеній Яценюк. Союзником глави Кабміну в Раді є спікер Андрій Парубій.

Головний актив чинного прем’єр-міністра – те, що його навряд чи відправлять у відставку до виборів президента на початку 2019 року. А після цих виборів залишатиметься ще півроку до парламентських. Тому Гройсман зможе оцінити ситуацію та обрати подальшу стратегію дій. Та хто б не став новим президентом, скоріш за все, нинішній очільник уряду таки зробить свій вибір у бік самостійного плавання.

Гра у велику політику

Попри високу впізнаваність, рейтинги у Володимира Гройсмана залишаються низькими. Противники скажуть, що все це наслідки непереконливої роботи уряду. Втім, справжні причини в іншому. По-перше, Гройсмана й досі сприймають як «людину з команди Порошенка». По-друге, уряд не надто активно комунікує з громадянами, тож, окрім заяв прем’єр-міністра про підняття соціальних стандартів, про інші реальні успіхи Кабміну українці знають мало.

Вибори-2019: позиції Гройсмана та протистояння з АПМенш ніж рік залишився до виборів. Гройсман запевняє, що поки не має президентських амбіцій. Політичні розклади оцінили експерти.

Різні соціологічні заміри фіксують рівень підтримки Володимира Гройсмана в межах 2-4%. Натомість варто перевірити рейтинги недовіри. Так, у травні 2017-го року, за даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», рівень недовіри до глави Кабміну складав 82% (52% – не довіряють зовсім, 30% – радше не довіряють). Уже за рік, у травні 2018-го, за даними тієї ж соціологічної компанії, антирейтинг Гройсмана знизився на 8% – до 74% (52% зовсім не довіряють, 22% – радше не довіряють). Тож певна динаміка є. І з'явилася вона саме після того, як чинний прем’єр почав поступово дистанціюватися від пропрезидентської команди. Вочевидь, якщо не станеться якихось форс-мажорів, є шанси, що рівень довіри до прем’єр-міністра з часом покращуватиметься.

Та одне з головних завдань для Гройсмана, яке стоїть наряду з покращенням власного іміджу та нарощенням політичної ваги, є необхідність переконати у своїй відповідальності та надійності західних партнерів. Свого часу це добре вдавалося Арсенію Яценюку, що й було не останньою запорукою його тривалого прем’єрства. Втім, це тривалий шлях, який у кращому разі вдасться пройти до 2024 року – з прицілом на найвищу посаду в державі. Звісно, якщо посада президента й надалі залишатиметься такою ж впливовою, як і зараз.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...
Загрузка...