Цього тижня Росія оголосила про перемогу над ІДІЛ у Сирії й заявила про початок виведення своїх військ із цієї країни. Тим не менш не слід думати, що Росія повністю припинить воювати в Сирії. Ба більше, Кремль, очевидно, готується ввести свої війська в інші держави. Перш за все йдеться про Судан, Лівію та не виключено, що про Ємен.
У понеділок, 11 грудня, президент РФ Володимир Путін оголосив про перемогу над терористами ІДІЛ і про виведення військ із Сирії. Російські військові отримали наказ про виведення 25 літальних апаратів, у тому числі 23 літаків різних модифікацій, двох вертольотів Ка-52, а також військового контингенту в складі загону військової поліції РФ, загону спеціального призначення, військово-польового шпиталю, загону центру розмінування.
Водночас ідеться не про повне виведення, а лише про скорочення російського військового контингенту в Сирії – там ще залишається авіація РФ, комплекси ППО, а також підрозділи інженерних військ. При цьому російські військові бази в Хмеймімі й Тартусі продовжуватимуть функціонувати.
Путін заявив про перемогу над ІДІЛ у СиріїУ Сирії повністю переможені представники «Ісламської держави». Про це заявив президент РФ Володимир Путін, посилаючись на доповідь міністра оборони РФ Сергія Шойгу.
Тут варто нагадати, що російська участь у сирійській війні має як «офіційний», так і «неофіційний» характер. Якщо авіакрило Військово-космічних військ РФ було введене в Сирію в 2015 році офіційно, то неофіційно, як уже повідомляло «Слово і Діло», в цій країні діють фахівці російської приватної військової компанії (ПВК) «Вагнера». Вони беруть участь у сухопутних операціях, їх ніхто виводити не збирається. Ба більше, за словами колишнього ватажка терористів Слов'янська Ігоря Гіркін (Стрелкова), наразі йде активний набір нових «добровольців», які бажають влитися до складу ПВК для війни в Сирії. Перш за все з числа людей, що встигли повоювати на Донбасі.
Тому говорити про повне припинення російської участі в сирійській війні немає сенсу, тим більше, що одного разу Путін уже оголошував про виведення військ із Сирії – було це в березні 2016 року. Як немає сенсу говорити й про перемогу над ІДІЛ. За інформацією російського блогера Анатолія Несміяна (el-murid), який активно відстежує ситуацію на Близькому Сході, ІДІЛівці наразі, навпаки, перейшли в наступ, відвоювавши більш ніж десяток селищ. Бойовики навіть погрожують знову відвоювати Дейр-ез-Зор, битва за який у вересні 2017 року коштувала великих втрат як сирійським військам, так і російським «офіціалам» та «іхтамнетам». У кожному разі, навіть втративши території, ІДІЛ просто перейде до партизанської війни.
Що ж стосується російського відходу із Сирії, то, на думку Несміяна, він пояснюється тим, що РФ так і не виконала поставлені завдання, які полягали в тому, щоб «примусити Туреччину до базових умов будівництва «Північного потоку». Чотири нитки цього газопроводу, згідно з первинним задумом, мали забезпечити поставку російського газу до Європи в обхід України. Однак, за словами Мюрида, вже тепер зовсім зрозуміло, що «Газпром» зможе побудувати одну, максимум – дві гілки газопроводу. Це вигідно лише Туреччині, але робить «Північний потік» абсолютно нерентабельним. І що найголовніше – не позбавляє Росію необхідності домовлятися про український транзит.
Водночас, не досягнувши цілей у Сирії, Росія готова вплутатися в нову війну. Російський політолог-міжнародник, професор МДІМВ Валерій Соловей, чиї прогнози відзначаються досить великою точністю, нещодавно написав у своєму Facebook про те, що «російські «добровольці» прийдуть на допомогу «братнім народам» Лівії та Ємену». «Уточнюю, Лівії та Судану на «допомогу» вже прийшли», – додав Соловей.
Уже після ліквідації лівійського диктатора Муаммара Каддафі в 2014 році в Лівії знову вибухнула громадянська війна, цього разу між ісламським Загальним національним конгресом (ВНК) і військами маршала Халіфи Хафтара. Протистояння почалося після того, як ВНК, що правив країною після звільнення Каддафі, в лютому 2014 року оголосив про продовження своїх повноважень. Це призвело до масових протестів у Лівії й початку воєнних дій проти ВНК під керівництвом Хафтара. У серпні 2017 року Хафтар офіційно попросив Росію про надання військової допомоги.
Однак найбільш імовірною є поява російських військ у Судані. Ця країна вже протягом багатьох років є однією з «гарячих точок» земної кулі. З 1983 до 2005 року тут відбувалася громадянська війна між арабами, що населяють північну частину Судану та чорношкірим населенням півдня. Війна завершилася поділом країни на північну й південну частини в 2011 році, але відтоді між Північним і Південним Суданом не припиняються прикордонні військові конфлікти.
Наприкінці листопада президент Північного Судану Омар аль-Башир, якого звинувачують у геноциді чорношкірого населення під час подій у Дарфурі в 2003-2004 роках, прибув до Москви. Там він зустрівся з президентом РФ Володимиром Путіним і міністром оборони РФ Сергієм Шойгу й запропонував росіянам розгорнути на території Судану військову базу, а також організувати закупівлі російських озброєнь, пояснивши це необхідністю боротися з агресивними діями США.
Путін про Донбас: російської армії немає, є загроза різаниниРосійський президент Путін під час прес-конференції 14 грудня заявив, що російській армії на території Донбасу немає.
«Основна причина (візиту – ред.) більш прозаїчна: Судан є банкрутом, йому вкрай потрібні гроші. У зв'язку з тим, що Омар аль-Башир є вигнанцем на Заході й перебуває під кримінальним переслідуванням Міжнародного суду за звинуваченням у дарфурському геноциді, отримати гроші на Заході він не може. Залишається просити в таких самих вигнанців, як і він», – пояснив справжні мотиви суданського лідера Анатолій Несміян.
Російська військова база може бути розгорнута в місті Порт-Судан. Цією ідеєю всерйоз зацікавилися в Росії, спокусившись контролем над Червоним морем, Суецьким каналом, а значить, і зростанням російського впливу в Африці, який був втрачений після розпаду СРСР. А оскільки конфлікт у Судані все ще триває, абсолютно не виключено, що лише військовою базою справа не обмежиться й російський обиватель скоро почує про «перемоги» над чорношкірими «терористами» Південного Судану.
Для України прагнення Росії розширити свій вплив означає лише одне: влізаючи в дедалі більшу кількість воєн, Кремль залишає собі менше можливостей для розгойдування ситуації в Україні.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»