Закон «Про Конституційний Суд України»: зрада чи перемога?

Олександр Москалюкексперт з конституційного права

Наприкінці минулого тижня набув чинності Закон «Про Конституційний Суд України». В цьому контексті однією з найбільш обговорюваних тем стали положення щодо передбаченого законом конкурсного порядку призначення суддів. У низці ЗМІ з’явилася інформація про те, що новий закон дозволяє президенту зробити Конституційний Суд України повністю йому підконтрольним. Президент же, підписуючи закон, як завжди пафосно, у своєму стилі заявив, що однією з принципових новел закону є «абсолютно прозорий конкурсний відбір кандидатів у судді до Конституційного суду». Хто ж правий?

Насправді істина десь посередині, адже навряд чи можна казати про те, що процедура відбору суддів дійсно передбачає «абсолютно прозорий конкурсний відбір». Втім, так само я не став би стверджувати, що цей закон збільшує повноваження президента у сфері формування органу конституційної юстиції. І ось чому:

  1. Згідно з Конституцією, президент призначає шість суддів Конституційного Суду України з вісімнадцяти. Новий закон передбачив, що для призначення суддів за квотою президента ним створюється конкурсна комісія. Втім, ані вимог до членів конкурсної комісії, ані її чисельного складу, ані порядку ухвалення рішень у законі немає. Законом лише передбачено, що кількість рекомендацій на призначення на посаду судді Конституційного Суду України повинна не менш ніж втричі перевищувати кількість вакансій. Таким чином, президент має обрати з трьох запропонованих йому створеною ним же конкурсною комісією кандидатур одну. Тобто фактично процедура призначення суддів ненабагато відрізняється від того, коли президент сам, на власний розсуд, призначає кого вважає за необхідне.

  2. Разом з тим, не став би я говорити і про збільшення повноважень президента в сфері формування Конституційного Суду України. Як я вже казав, Конституційний Суд України складається з 18 суддів. По шість суддів призначає президент, Верховна Рада України і з'їзд суддів. Для прийняття рішення необхідно, аби за нього проголосували 10 суддів. На сьогодні за квотою президента вакантними є дві посади. Інші вакансії, якщо повноваження суддів, призначених президентом, достроково не будуть припинені, з’являться лише у 2022 році. Тому навряд чи можна казати, що двоє нових суддів дозволять президенту посилити його вплив на Конституційний Суд.

Втім, побоювання щодо посилення ролі президента мають і певне раціональне зерно. Логіка тут наступна. Двоє суддів за квотою президента були призначені Порошенком ще на початку минулого року без жодного конкурсу. Ще шість суддів отримали свої посади ще за часів Януковича, а відтак, уже в силу цього факту, в нинішніх умовах вони є уразливими, а значить, їхню незалежність можна ставити під сумнів. Слід також додати, що ще двоє суддів будуть призначатися Верховною Радою України восени фактично без конкурсу шляхом рейтингового голосування. Зважаючи на політичні реалії у парламенті, вірогідно, що призначені парламентом судді будуть максимально лояльні до президента. Відтак кількість «пропрезидентських» суддів може бути достатньою для прийняття Конституційним Судом відповідних рішень.

Утім, хочеться вірити, що всі побоювання марні, а президент і Верховна Рада України так поспішали запустити роботу Конституційного Суду України, що просто не вгледіли, як від передбачених Конституцією і анонсованих суспільству конкурсних засад призначення суддів Конституційного Суду залишилася лише тінь.

P.S. Конспірологічних версій запросто можна було б уникнути, якби народні депутати, приймаючи закон, дослухалися пропозицій низки авторитетних установ щодо включення в закон положень, які б дійсно гарантували «абсолютно прозорий конкурсний відбір».

Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»

Загрузка...