Безпечна релігія: репресії чи гостра необхідність?

Олександр Радчукполітолог

Указ Президента України про введення у дію рішення РНБО щодо заборони використання російських соцмереж і низки програмних продуктів не на жарт схвилював українців. Думки розділилися: одна частина користувачів соцмереж назвала дії держави наступом на свої права. Інша цілком слушно вважає їх доцільними, навіть запізнілими.

Обговорюючи заборону соцмереж, більшість українців поки не помітили іншої знакової події, спроможної позмагатися за значимістю з наведенням ладу у сфері інформаційної безпеки. Ще минулого четверга в порядку денному парламенту з’явилися два законопроекти, які передбачають суттєве втручання держави у церковно-релігійні справи. Поки що документи не розглянуті, однак вже спричинили значний резонанс.

Що змусило народних депутатів до створення цих законопроектів? Чому вони так і не винесли їх на розгляд? І якщо вони мають суттєве значення для національної безпеки, то чому розглядаються лише зараз, після трьох років фактичної війни з Росією? Враховуючи, що церква завжди використовувалася Кремлем як особливо ефективний засіб поширення власних пропагандистських цілей?

Держава vs церква?

Напередодні розгляду законопроектів глава РПЦ патріарх Кирилл звернувся до президентів України, Росії, Франції, а також канцлера Німеччини, Папи Римського, генсека ООН і генсека Всесвітньої ради церков з вимогою «не втягувати церкву у політичне протистояння». На думку Кирила, законопроекти, які мав розглянути український парламент, можуть «поставити під загрозу конституційні права мільйонів українських віруючих, викликати хвилю насильства і нових захоплень храмів, загострити громадянський конфлікт в Україні, перевівши його в релігійну площину».

У Ватикані не критикували церковні законопроекти і не викликали посла – МЗСВатикан не критикував українські законопроекти про діяльність релігійних організацій з центром в країні-агресорі і не викликав українського посла.

Таким чином, в Кремлі дали чітко зрозуміти, наскільки важливим є питання про умови існування УПЦ МП в Україні. Безумовно, Росія зберігає суттєвий вплив на українців через філію РПЦ: йдеться, перш за все, про поширення пропаганди через широку мережу церков УПЦ МП. «Задовго до агресії Росії парафії однієї з релігійних організацій в Україні з центром у Москві, по суті, були і є абсолютно легальними майданчиками путінської машини зомбування. З початком агресії вони залишаються розсадниками українофобії та антиукраїнської пропаганди в нашій країні... Все, що ми хочемо від цієї церкви зазначеним законопроектом – це змусити її взяти на себе зобов'язання не здійснювати антиукраїнську діяльність в Україні», - написав на своїй сторінці у Facebook народний депутат Дмитро Тимчук (фракція «Народного фронту»).

Згідно з останніми даними соціологів, з 2010 по 2016 роки кількість прихожан УПЦ МП невпинно скорочувалася. Тим не менше, близько 12,5% опитаних респондентів визнають себе прихожанами Української православної церкви саме Московського патріархату. Війна на Сході України змінила ставлення до УПЦ МП: дедалі більше українців вважають цю церкву осередком держави-агресора, яка веде пропагандистську діяльність в інтересах РФ на території України.

Самі церковники з УПЦ МП наполягають а тому, що за останні роки зіткнулися із суттєвими організаційними складнощами в своїй роботі та численними «рейдерськими захопленнями» своїх приходів з боку іншої української православної церкви – Київського патріархату. Останню в УПЦ МП не визнають, вважають «розкольниками» і наполягають, що будь-який зв’язок із державою-агресором (а, отже, і її вплив) є надуманим та бездоказовим.

«Напіврелігійна» заборона

Зрештою, законопроекти дійсно націлені на втручання держави у церковно-релігійні справи. Втім, треба додати: йдеться не тільки про національну безпеку, в контексті якої буде суттєво переглянута й діяльність УПЦ МП, але й про низку інших аспектів. Усі вони стосуються впорядкування відносин між державою і церквою з одного боку, а з іншого – права самих українських громад визначати свої релігійні вподобання. Звісно, усе це має відбуватися згідно з нормами українського законодавства і відповідно до стратегії захисту національних інтересів від різноманітних «гібридних» загроз. І релігія в цьому переліку, на жаль, не є виключенням.

«Церковні закони» та інші «гріхи» влади: особливий статус для УПЦ МП і можливі наслідкиМитрополит Олександр (Драбинко) поділився міркуваннями з приводу ініціативи щодо внесення в Раду «церковних законів».

Законопроект №4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором» внесений за ініціативою нардепів з «Народного фронту» має на меті чітко окреслити «червоні прапорці», через які церкві переступати не можна. Перш за все, йдеться про відкриту та приховану підтримку сепаратистських рухів, підрив національної безпеки у будь-яких проявах, включаючи неповагу до державних інститутів, відповідних проповідей і т. ін. Тобто, відтепер в своїх статутах такі церкви мають чітко закріпити зобов’язання поважати суверенітет та державну цілісність України, і в разі порушення цих норм – отримають відповідні санкції. Аж до заборони діяльності у випадку винесення судом відповідного рішення. Таким чином, більше 12 тисячам громад УПЦ МП доведеться перереєстровуватися, що також пов’язано із певними ризиками.

Ці норми можна вважати більш ніж доцільними в умовах війни. Але законопроект передбачає й жорсткіші вимоги. Наприклад, погоджувати з органами виконавчої влади призначення єпископів і офіційні візити закордонних гостей. Такі норми справді є втручанням у діяльність церкви. Однак, як свідчать реалії, без подібних заходів Україні вже не обійтися.

Законопроект №4128 «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо зміни релігійними громадами підлеглості)», по суті, юридично унормовує процедуру і механізм зміни приналежності релігійних громад до діючих в Україні та за її межами релігійних центрів. Іншими словами, допоможе встановити процедуру переходу релігійної громади, яка має статус юридичної організації, з одної парафії в іншу. Чи взагалі – змінювати конфесію. Законопроект створює дві можливості: по-перше, визнавати особу членом релігійної громади згідно з її самоідентифікацією; по-друге, в разі голосування більше половини членів громади надається можливість переходу до іншої парафії чи конфесії.

Передбачувані небезпеки

Не дивно, що УПЦ МП переймається долею обидвох документів. У день можливого голосування за законопроекти у сесійній залі церква організувала протестну акцію біля стін парламенту. Мета – не дозволити народним депутатам прийняти проекти законів і попередити про наслідки.

«Церковні закони» винесли тоді, коли може піднятися велика кількість прихожан – ТарутаНародний депутат Сергій Тарута пояснив, в чому може бути небезпека прийняття «церковних законів» зараз.

І хоча акція протесту не мала вигляду масової, загрози справді існують. Перш за все, йдеться про значну мобілізаційну і фінансову спроможність УПЦ МП у разі відповідної команди з Кремля. По-друге, це релігійний фактор: прихожани церкви – не тільки люди похилого віку, але й активні громадяни дуже войовничих поглядів з неприхованими антиукраїнськими позиціями. Тобто ймовірно, що в разі необхідності вони можуть скласти осердя антидержавницьких протестів з драматичними наслідками.

Ситуація з «антицерковними» законами нагадує таку ж саму із забороною соцмереж. Адже прихильники УПЦ МП навіть у разі заборони діяльності своєї церкви нікуди не дінуться. Відповідні закони лише створюють можливість проконтролювати діяльність релігійних організацій, аби вона не шкодила інтересам держави.

Водночас чіткої комунікативної стратегії з боку держави для пояснення необхідності подібних кроків досі не існує. А ті кроки, які здійснюються, вочевидь, спрямовані на громадян, які й так розуміють усі виклики, з якими має справу Україна. Цікаво й те, що про необхідність подібних кроків заговорили лише на четвертому році військового і пропагандистського протистояння з Росією, хоча згадані законопроекти були зареєстровані нардепами понад рік тому.

Викликає занепокоєння і потенційна конфліктність протистоянь на місцевому рівні. Адже у разі прийняття законопроекту №4128 громади зможуть почати локальні війни за приналежність парафій. Однозначно виникатимуть фізичні сутички і тривалі судові процеси. Адже не всі учасники релігійної громади будуть підтримувати рішення більшості. Так чи інакше, релігійні протистояння нестимуть значні ризики і для національної безпеки. Чи прораховані ці ситуації? І де шукати можливий вихід? Варто замислитися над наслідками і подбати про методи їхнього вирішення ще до голосування «церковних» законопроектів.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...