Межі державного втручання. Колонка Валентина Гладких

Валентин Гладкихполітичний експерт

Свого часу Карл Густав Юнг слушно зазначив, що в основі будь-якої політичної теорії лежить певне уявлення про людську природу. Дозволю собі додати: в основі оцінки тих чи інших дій влади лежить уявлення про державу, її природу і функції.

Під таким кутом зору може докорінно змінитися характер дискусії про останні рішення і кроки української влади, яка спершу ввела відповідальність за виробництво, поширення і носіння «георгіївської стрічки»; потім, запровадивши санкції проти низки російських кампаній, фактично обмежила можливість послуговуватися популярними серед багатьох українців соціальними мережами «Одноклассники» і «ВКонтакте»; і, нарешті, останньої миті ледь утрималася від спокуси фактично підпорядкувати собі діяльність окремих релігійних організацій. Насправді цю дискусію можна вести не лише в аспекті пошуку відповіді на питання – правильними чи неправильними, доцільними чи недоцільними, законними чи незаконними, своєчасними чи несвоєчасними є відповідні рішення. Така дискусія також потрібна і важлива. Але не менш цікава й необхідна дискусія щодо того, чи має держава в принципі право втручатися у вирішення таких проблем, і якщо має, то наскільки.

Поставити проблему можна ще ширше: до якої межі держава має право взагалі втручатися у життя суспільства і окремих індивідів.

В ЄС визнали блокування російських сайтів питанням нацбезпекиЄвропейський союз визначив свою позицію з питання блокування російських соціальних мереж і запровадження санкцій проти IT-компаній.

До речі, така постановка питання є однією з наріжних проблем теорії держави і права, де не перший рік точиться палка наукова дискусія про межі державного втручання, які фактично визначають межі нормотворчої діяльності держави й окремих її органів.

Полярними позиціями у цій дискусії є «лібералізм» і «етатизм». Представники першого прагнуть звести до мінімуму функції держави і її втручання в життя суспільства й окремих індивідів; прихильники другого підходу вважають максимальне широке втручання держави у життя суспільства та індивідів не лише припустимим, але й бажаним задля їхнього ж блага. Якщо першим притаманний дух морального релятивізму і толерантності, то інші схильні до так званих «юридичного моралізму» і «юридичного патерналізму», причому останні ґрунтуються на припущенні, що держава знає краще за індивідів і суспільство, що для них добре, а що ні.

Звісно, Антон Геращенко краще за мене знає, як мені захиститися від російської пропаганди; Олег Петренко точно може сказати, до яких церков можна чи не можна ходити вірянам; Зорян Шкіряк з його трансперсональним досвідом, безумовно, розумніший за всіх, і тому має право визначати, кому, коли і які стрічки надягати; Володимир В’ятрович – це печать пророка, єдиний, кому відкрилася істина, які свята і коли відзначати. Вони, мов мудрі і дбайливі батьки, ведуть нас, нерозумних діточок, у світле майбутнє. Нічого не нагадує? Щось на кшталт: «Партия – ум, честь и совесть нашей эпохи»...

У цьому контексті не можна не згадати погляди І. Берліна з його концепціями «негативної» і «позитивної» свободи – «свободи від чогось» і «свободи для чогось». З першої, нічим не обмеженої ззовні свободи індивіда, може вирости сваволя, яка зруйнує спільноту зсередини; з другої, якщо держава монополізує право на свій розсуд визначати «что такое хорошо и что такое плохо», може вирости тоталітаризм.

Між іншим, правильної відповіді про межі державного втручання насправді не існує. Кожне суспільство дає власну відповідь, як і кожен індивід. Утім, слід пам’ятати, що за відсутності дієвих запобіжників – розвиненого громадянського суспільства і потужної політичної опозиції – будь-яка держава тяжіє до того, щоб стати тоталітарною, і будь-яка влада прагне стати абсолютною. І прихильники «розумного абсолютизму» у стилі «Бандера прийде, порядок наведе», які вважають, що концентрація влади дозволить «залізною рукою» вирішити всі проблеми, нічим не різняться від тих, хто ностальгує за Сталіним.

Відомий економіст, ідеї якого справили величезний вплив на розвиток довоєнного та повоєнного світу, Джон Кейнс 1935 року написав: «Ідеї економістів і політичних філософів, безвідносно до того, істинні вони чи хибні, мають значно більший вплив, ніж це зазвичай усвідомлюється. Практичні люди, які вважають себе абсолютно вільними від будь-якого інтелектуального впливу, насправді часто є рабами давно померлих економістів. Божевільні можновладці, які чують голоси з неба, насправді черпають свої божевільні ідеї з академічної писанини минулих років». У цьому контексті завжди цікаво з’ясувати, під впливом чиїх ідей перебувають «божевільні при владі», бо, виявивши ідейних попередників нинішніх можновладців, можна з доволі високим ступенем вірогідності передбачити подальшу еволюцію їхніх поглядів, а відповідно – і кроків, що визначатимуться цими поглядами.

На жаль, «совка» у головах українців і вітчизняних можновладців не менше, ніж у тих, що живуть «за порєбріком». Тож не дивно, що манера поведінки держави і влади щодо власних громадян не надто різниться. На щастя, відрізняється, принаймні поки що, реакція громадян – і два Майдани є найкращим тому свідченням. Мабуть, українці все-таки більш чутливі до спроб держави розширити межі її втручання.

Які соцмережі та сайти блокують у різних країнах світу?В Україні блокуються соцмережі країни, яка почала проти неї збройну агресію і проводить масовану інформаційну кампанію на підтримку своїх дій: «Слово і Діло» підготувало інфографіку про те, з яких причин і які сайти блокуються в інших країнах.

Утім, відповідно до теорії конвергенції, яка набула поширення за часів холодної війни, навіть ворожі соціальні системи у своїй протидії не можуть уникнути взаємопроникнення і взаємодоповнення, що зумовлює утворення нового типу суспільства, яке базується на поєднанні рис конкуруючих систем. Як би не вийшло так, що результатом нашої протидії російській агресії стане створення вітчизняного аналогу «путінського режиму».

Кажете, це неможливо? Не певен. Ідейні витоки ті ж – «совок» з його юридичним патерналізмом і моралізмом.

У Путіна для побудови концтабору є весь західний світ і концепція «фортеця в облозі», а у нашої влади для досягнення тієї ж мети є Путін і необхідність зупинити експансію «русского мира». Експансію, безумовно, треба зупинити, але для цього не конче необхідно використовувати тоталітарні практики, надмірно розширюючи межі державного втручання.

Словом, замість сперечатися щодо того, правильно чи неправильно чинить держава у тих чи інших випадках (це предмет іншої важливої дискусії), краще поміркувати над тим, чи співпадає наше розуміння держави, її функцій і меж втручання у наше життя з поглядами тих, хто наразі цю державу уособлює.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...