Влада в церкві. Колонка Олександра Драбинка

Митрополит Олександр(Драбинко)

Серед багатьох слів Христа є слова-заповіді, які нам особливо важко засвоїти, і ще важче жити за ними. Це - слова про владу. «Ви знаєте, - казав Христос своїм учням, - що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. Бо й Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити й віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10, 42-45).

Можна було б сказати, що цими словами Спаситель пропонує «відкинути звичне для нас уявлення про владу». Та це не так. Йдеться не про «звичне уявлення», а про саму природу влади.

Структура влади охоплює і «великі», і «малі» світи. Нею тримаються держави та медіаімперії, армія та бізнес, боротьбою за владу пронизане політичне та сімейне життя.

«Невпинна, звіряча боротьба за владу, за успіх. Від цього читання робиться просто страшно. В кожному, навіть найменшому світі ця боротьба керує всім, усе визначає й усе отруює». Ці слова належать отцю Олександру Шмеману. Так він передав своє враження від книги Талеса «Царство і влада» - книги про світ культової американської газети «Нью-Йорк Таймс». «Боротьба за владу, - продовжує свою думку Шмеман, - є сутністю занепалого світу. Задля спасіння потрібно уникати влади. Будь-якої… видимої і невидимої (приміром, влади над душами). Я готовий вважати, що в цьому світі уся влада – від лукавого. Наскільки ж людяними є ті, хто влади не має й навіть не претендує на неї» (О. Шмеман. Щоденники).

Ми вас не бачимо й не чуємо. Інструкція зі спілкування зі «злим добром» від Митрополита ОлександраМитрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, секретар предстоятеля УПЦ (МП) владика Олександр (Драбинко) поділився зі Словом і Ділом міркуваннями щодо методів, використовуваних олігархами для тиску на церкву.

«Боротьба за владу керує всім, усе визначає й усе отруює». Здавалося б, цей песимістичний діагноз Шмемана не має стосуватися християнської Церкви. Проте отець Олександр не випадково пише, що заради спасіння потрібно уникати не лише видимої, земної влади, а й влади невидимої – влади над душами…

«Христос – «далеко», а батюшка – близько», - якось іронічно зауважив Блаженніший Митрополит. «Батюшка благословив…». На жаль, слова священика нерідко мають для наших прихожан більше значення, ніж церковне вчення, більше, ніж слова Євангелія. Радянська доба залишила в нас глибокий відбиток. І за своєю культурою, і за своєю психологією чимало наших співвітчизників залишаються «радянськими людьми». «Протягом усього цього часу, - пише про радянську добу о. Володимир Соколов, - активно пригнічувалося особистісне начало: людей відучили приймати самостійні рішення, нести відповідальність. А ця глибоко вкорінена звичка змушує людей і нині шукати тих, хто приймав би за них рішення, брав на себе відповідальність за їхні вчинки, навіть аморальні (гріхи). У священику такі люди якраз і вбачають того, на кого можна перекласти моральну відповідальність» (Свящ. Володимир Соколов. Младостарецтво. Спокуси та причини).

На жаль, сьогодні багато хто ототожнює священика із жерцем, оракулом. Багато хто вважає, що священику відомі особливі Божественні таїни, й завдяки цьому він здатний безпомильно розпоряджатися їхньою долею й волею. Та чи виправдовує цей «соціальний запит» на младостарецтво самих священиків-младостарців?

«Задля спасіння потрібно уникати влади», - пише отець Олександр Шмеман. Чому уникати? Уникати влади потрібно, щоб виконати слово Христове: «Хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім слуга». Уникати влади потрібно, щоб залишатися християнами. Уникати влади потрібно, щоб відносини між нами були по-справжньому християнськими. Уникати влади потрібно, щоб поміж нас був Христос, а наші відносини були відносинами через Христа й у Христі…

У Церкві, звісно, існує священноначаліє або ж власна «канонічна влада». Та чи тотожна наша церковна влада владі у язичницькому розумінні цього слова? Чи є легітимною в християнській Церкві влада абсолютна, яка пригнічує особистість і свободу людини? Чи може церковна влада принижувати людину, позбавляти її свободи та гідності?

Відповідь є очевидною, адже будь-яка влада в Церкві не є самостійною. Будь-яка влада в Церкві – це є влада в ім’я Христове, через Христа, у Христі. Та чи є ця – обтяжлива, не метаморфована земна влада в Самому Ісусі Христі? Як свідчить Писання, диявол спокушав Спасителя владою. Але Христос не вклонився перед дияволом і не отримав від нього за це влади над усіма царствами земними. А та влада, до якої Христос закликає учнів, та влада, яка від Христа і через Христа, - це влада самозречення, влада жертовна…

Митрополит (Олександр) Драбинко розмірковує про природу влади, про її структуру та ділиться спогадами про Блаженнішого Митрополита Володимира
Митрополит Володимир

Церковна влада є легітимною в Церкві. Але для того, щоб залишатися владою Христовою, вона має здійснюватися через служіння, через жертовне самоумаління особистості начальствуючого. «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити й віддати душу Свою за визволення багатьох». Ці слова Христа не дають нам можливості сприймати Його заклик відмовитися від першості і стати «всім слугою» як метафору. Влада у Церкві, - стверджує Христос, - має спиратися на Його, Христа, власний досвід першості. І якщо влада Самого Христа була владою жертовною, то чи може бути в Церкві якась інша влада?

Ми часто згадуємо про церковні канони та важливість їх виконання. Та ось він – канон канонів. Ось «правило правил» Христа: влада в колі Його учнів завжди пов’язана із самозреченням, із готовністю служити іншим… «Раб рабів Божих», - називав себе святий папа-аскет Григорій Двоєслов (540-604). Але утриматися на цій аскетичній висоті християнській церковній владі вдавалося геть не завжди.

Забулися слова Христа. А інститут влади в Церкві відродив колишню могутність… Величний церемоніал, урочисті богослужіння, коштовні богослужбові ризи, наперсні хрести духовенства та мирян, що стали ювелірними виробами… Здавалося б, слова Христа про рабство перших повністю стерлися з пам’яті людей. Однак згадаймо нашого покійного Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Володимира. Його життя формально відповідало певному «візантійському стандарту». У ризниці Блаженнішого було коштовне облачення. Він цінував якісний та охайний одяг.

Митрополит Володимир часто відвідував єпархії й дозволяв собі робити це на транспорті «вищого середнього» класу. Та кожен, хто бачив обличчя цієї людини, знав: Блаженнішому не потрібна влада, йому не потрібна людська шана, він не прагне володіти майном. Те, як спілкувався, служив і проповідував Митрополит Володимир, завжди свідчило, що його влада є справжньою, що вона – від Христа…

Дивлячись на цю людину, можна було сказати: Він подібно до свого небесного покровителя святого рівноапостольного князя Володимира, уподібнився купцю, що знайшов свій дорогоцінний бісер - Христа! Саме Христос для нього дорожчий за владу й багатство…

Кому моляться українці? Релігійні організації УкраїниУкраїна, яка традиційно вважається оплотом православної віри, насправді має широке розмаїття релігійних осередків найрізноманітніших напрямків.

Обіймаючи таку високу посаду, Блаженніший не міг уникнути влади. Але владика, як міг, утримувався від її спокус. Спілкуючись зі своїми друзями-архієреями, священиками та мирянами, Блаженніший завжди виявляв любов і повагу до свободи іншої людини. За його присутності ніхто не почувався пригніченим. Його думка ніколи не підносилася як «єдино правильна» та безальтернативна. «На мою думку… Мені здається…». Вдаючись до таких висловів, владика завжди закликав співрозмовника до спільного розмислу та спільної відповідальності.

Чи відповідаємо цьому високому пастирському стандарту сьогодні ми, духовенство постволодимирової епохи? Боротьба певних осіб за владу в Церкві, яка розгорнулася ще за життя Митрополита Володимира, не дає нам ствердної відповіді. Історія дасть свою оцінку цьому процесу й цим людям: рабам влади, а не рабам Христовим. Але приклад Блаженнішого Митрополита Володимира свідчить: якщо гріх зазвичай побачити неважко, то святість може бути непомітною й тихою…

Живімо ж так, щоб найближчим до нас був Живий Христос. Живімо так, щоб наше життя, наша церковна діяльність завжди були вкорінені у Христі.

Митрополит Олександр (Драбинко), спеціально для «Слова і Діла»