Святий та ще святіший: про «об'єднання» УПЦ КП і УАПЦ

Максим Кречетовжурналіст, блогер

«Де два українці – там три гетьмани»: ось вона, мабуть, головна проблема нашої країни з давніх-давен. Демократія та плюралізм – це прекрасно, багатокультурність і віротерпимість – це чудово, але три православних церкви на одну Україну – це наочна ілюстрація згаданої приказки, й жодного адекватного виправдання безперервним чварам не існує. Особисті амбіції та гординя, вміло стимульовані й підігріті в інтересах Москви (в тому числі матеріально), є ниточками, за допомогою яких людьми керує той, кого згадувати не варто в жоден час доби.

Понад 20 років дві неканонічні гілки українського православ'я – УПЦ КП та УАПЦ – заявляють про бажання об'єднатися й щоразу буквально за крок до злиття вони публічно разсварюються, лише поглиблюючи розкол. За всім цим із задоволенням спостерігає РПЦ та її українська «дочка» УПЦ (звичайно ж, не в повному складі, оскільки здорових патріотичних сил там вистачає). Як зупинити цей біг колом? Є реальний сценарій, але зовсім не той, що використовували протягом останніх років.

УАПЦ мінус репутація

Баби, бійка, нічний клуб. Це будні не якогось гопника з пролетарських околиць будь-якого міста, а «святих отців» УАПЦ в Тернополі на чолі з архієпископом Тернопільським і Подільським Мстиславом (в миру – Гуком). Разом із ним у фривольних танцях із жінками, пияцтві та бійках нещадні камери відеоспостереження зафіксували також настоятеля храму Різдва Христового Тернополя митрофорного протоієрея Ігоря Семирозума, скарбника цього ж храму митрофорного протоієрея Володимира Герасимчука та іподиякона Віталія Окунського. Між іншим, на території саме цього храму похований померлий у лютому 2015 року предстоятель цієї церкви митрополит Мефодій. Так ось огорожу для своєї майбутньої могили й надгробну плиту з датою народження він підготував ще за життя, а після його смерті місцевому архієпископові все немає коли висікти на плиті дату смерті свого колишнього патрона. Але тепер хоч зрозуміло чим він так сильно зайнятий. Подробиці неподобств і грубих порушень законів України і священних канонів гуляють інтернетом разом із відео. Нас же цікавить не це й навіть не те, чому архієпископ збрехав у інтерв'ю ТСН (канал «1+1»), що його в клубі нібито взагалі не було (забув «святий отець» дев'яту заповідь «Не свідчи ложно», але не нам його судити).

Кому моляться українці? Релігійні організації УкраїниУкраїна, яка традиційно вважається оплотом православної віри, насправді має широке розмаїття релігійних осередків найрізноманітніших напрямків.

Куди цікавіша реакція самої УАПЦ на «подвиги» монаха-архієпископа Мстислава з підлеглими йому кліриками. За всіма трьома пунктами порушених Правил святих апостолів (27, 42, 54) священики повинні були бути позбавлені сану. Але напередодні термінового архієрейського Собору УАПЦ з'явилася шедевральна (кращого слова не підберу) заява голови Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (покійного попереднього предстоятеля УАПЦ, який якраз щосили опирався об'єднанню з «філаретівською» УПЦ) Наталії Шевчук. Воно незрівнянне й заслуговує об'ємного цитування: «керуючись духом християнської любові, а також тим, що УАПЦ поки не є канонічно визнаною Помісною Церквою світового православ'я, а, отже, формально не зобов'язана завжди і в усьому діяти в точній відповідності з канонічним правом Православної Церкви, Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія закликає Предстоятеля УАПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Макарія і Архієрейський Собор нашої Церкви утриматися від розгляду даного інциденту в церковному суді і не застосовувати до архієпископа Мстислава і його кліриків канонічних санкцій, що відповідають задокументованим на відео канонічним порушенням». Наступного дня, щоправда, Наталя зізналася, що таким чином «тролила» керівництво УАПЦ і... виявилася провидицею!

Ну що ж, тепер зрозуміло, чому архієрейський Собор УАПЦ порушив приписи святих апостолів і не покарав «заблудлих овець». Річ у тім, виявляється, що коли це зручно, то можна самих себе вважати неканонічними й, відповідно, плювати на церковні канони. Замість позбавлення сану монаха-архієпископа покарали тим, що... відправили на місяць до монастиря – «каятися». Кажуть, щоправда, що всі 13 монастирів УАПЦ існують лише на папері, тому «владику» нікуди на місяць з Тернополя не відлучений. Що ж, залишимо і це на совісті архієпископа і всього архієрейського собору УАПЦ, а також тернопільських поліцейських. Тема статті незрівнянно важливіше і ширше цього ганебного випадку, який лише став приводом поговорити про найважливіше в релігійному житті України: єдність православ'я.

Сказ про заклятих друзів Філарета і Мефодія

Покійний предстоятель УАПЦ митрополит Київський і всієї України Мефодій (Валерій Андрійович Кудряков) був родом з Тернопільщини.Залишивши канонічну УПЦ в 1990 році, він дослужився в 1995 році до посади керівника канцелярії патріарха УПЦ КП Володимира (Романюка). Буквально напередодні смерті патріарх висвятив Мефодія на єпископа Хмельницького і Кам'янець-Подільського. Дуже скоро Мефодій звинуватив «філаретівців» у загадковій смерті патріарха Володимира (це того, котрого з великим скандалом і побоїщем хотіли без дозволу поховати на території Софії Київської, а в підсумку змогли поховати лише біля входу на територію музею). Після цього Мефодій і перейшов до УАПЦ. «Тепло» його відносин з УПЦ (КП) можна собі уявити після висунутих ним звинувачень на адресу тих, із ким він вів переговори про об'єднання буквально з того самого моменту, коли він очолив УАПЦ у 2000 році й до самої смерті в лютому 2015 року. До речі, до того, як зайняти київську кафедру, він був архієпископом Тернопільським і Подільським, тобто попередником п'яниці і дебошира Мстислава.

Найбільш активно підштовхував обидві неканонічні церкви до об'єднання президент Віктор Ющенко (який сам, до речі, є прихожанином канонічної УПЦ, як і його кум – нинішній президент Петро Порошенко). Перший серед рівних, Вселенський Патріарх Варфоломій уважно стежив за цим процесом і, якщо вірити гнівним викриттям представників РПЦ, під час візиту до Києва на святкування 1020-річчя Хрещення Русі в липні 2008 року він навіть таємно зустрічався з предстоятелем УПЦ КП патріархом Філаретом. Сценарій нібито був такий: дві неканонічні гілки православ'я об'єднуються під омофором (патронатом) Константинополя (де перебуває кафедра глави світового православ'я – Вселенського Патріарха). І ось тоді в лоно цієї вже канонічної конфесії могли би влитися всі, хто не хоче верховенства московського патріарха над українською церквою, але у кого не було іншого вибору з причини відсутності в Україні альтернативної канонічної Церкви. Так це чи ні, ми навряд чи скоро дізнаємося достеменно, оскільки в 2011 році, знову за крок до об'єднання, воно вкотре зірвалося. Потрібно зауважити, що президентом у цей час був уже Віктор Янукович. Так ось, УАПЦ висунула вимогу до голови УПЦ КП Філарета добровільно піти у відставку, тому що його діяльність вони вважають «посміховиськом і ганьбою для всієї України». У відповідь на це в УПЦ КП заявили, що «такої церкви, як УАПЦ, не існує». «Прекрасна» риторика для тих, хто прагне об'єднання, чи не так?

Спроба номер п'ять

8 червня минулого року українські ЗМІ повідомили добру звістку: на спільному засіданні комісій Української автокефальної православної церкви та Української православної церкви Київського патріархату вкотре була досягнута домовленість про об'єднання двох церков у єдину Помісну Православну Українську Церкву. За три з половиною місяці до цього, на наступний же день після смерті непоступливого митрополита Мефодія, із закликом до об'єднання з «колегами» з УАПЦ звернувся патріарх Філарет. У серйозності намірів всіх повинно було переконати те, що засідання в Михайлівському Золотоверхому монастирі проходило за участю спостерігачів: ієрархів Константинопольського Патріархату - єпископа УПЦ в Канаді Іларіона (Рудика) і єпископа УПЦ в США Данила (Зелінського). В українській філії РПЦ нарікали: на УАПЦ з вимогою об'єднатися тиснуть якісь держструктури. Правда, про своє тиску на неї ж з вимогою не робити цього «московські попи» скромно промовчали. Напевно тому, що вони з самого початку були впевнені: незважаючи на війну (коли українському народові як ніколи потрібна єдність), на тиск влади і навіть на пильну увагу Константинополя до процесу об'єднання двох неканонічних гілок православ'я і не збудеться. І як у воду дивилися! Спільний об'єднавчий собор був призначений на 14 вересня 2015 року, але пересварилися «святі отці» значно раніше – на початку липня, лише через місяць після чергової «остаточної» домовленості об'єднатися.

Київський суд скасував передачу в оренду ділянки біля Софіївського соборуРішенням Київради в 2003 році земельну ділянку площею 0,1 га було надано в оренду приватній структурі для будівництва житлового будинку.

Що-що, а красиві слова церковники говорити вміють. Чого лише варте звернення УПЦ КП до одновірців з УПЦ (підпорядкованої Московському патріархату) і УАПЦ, опубліковане ще на самому початку російської агресії у вигляді «зелених чоловічків» у Криму: «В цей трагічний і доленосний момент історії українського народу як ніколи очевидною є необхідність подолати розділення Православної Церкви в Україні, яке триває вже більше 20 років, і створення в Україні єдиної Помісної Української Православної Церкви. Існуюче розділення тісно пов'язане з поділом у суспільстві, живить його і підживлюється від нього. Єдина Помісна Церква повинна і могла б відігравати потужну миротворчу і об'єднавчу роль у суспільстві, сприяти взаєморозумінню між різними силами, недопущенню розпалювання ворожнечі на національній, релігійній, регіональній, мовній основі». Золоті слова! Але щире в них не бажання єдності заради єдності, а спроба очолити процес, а в підсумку – і об'єднану Церкву. Примітна деталь: звернення УПЦ КП адресоване не до всієї УАПЦ, а до її найбільших (Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської) єпархій, і в цьому ж документі про тоді ще живого предстоятеля УАПЦ Мефодія сказано, що він «на словах завжди підтримує об'єднання, а на ділі робить усе, щоб руйнувати й не допускати його». Тому, закликаючи начебто до єдності всіх православних церков, УПЦ КП фактично закликала до розколу УАПЦ, гарантуючи збереження в складі Київського Патріархату цілісності структури цих єпархій УАПЦ на чолі з їхніми нинішніми архієреями! У відповідь «автокефали» заявили, що УПЦ КП не прийняла жодної їхньої пропозиції: «Не досягнувши поставленої мети поглинання УАПЦ, Київський Патріархат припинив переговорний процес, як це було в 2011 році, звинувативши у зриві об'єднання нашу Церкву». А знаєте, через що пересварилися недооб'єднані церкви? Через назву... Але це офіційно. Неофіційно ж кажуть, до того ж, досить голосно, що свою справу зробили кілька мільйонів доларів у «дар» УАПЦ від учорашнього громадянина Росії, а сьогодні – депутата ВР від «Опоблоку» Вадима Новинського, котрий до непристойності активно обстоює інтереси московської церкви в Україні.

Вихід є!

Загалом, кожен із трьох «гетьманів-предстоятелей» хотів би очолювати найбільшу (в результаті об'єднання всіх трьох гілок) православну Церкву у світі. Конкурувати за чисельністю ми могли б хіба що з РПЦ, але «Р» тут – це не «російська», а «румунська». Хвилинка математики: УПЦ (12 тисяч парафій) + УПЦ КП (6 тисяч) + УАПЦ (трохи більше тисячі) = 19 з хвостиком тисяч парафій. Тоді як у самій Росії у РПЦ менше 13 тисяч, а ось у Румунської ПЦ – 13,5 тисяч парафій. Це було би крахом гегемонії у світовому православ'ї Москви (яка давно оголосила себе «третім Римом») і тріумфом Другого Риму – Константинополя. І заради цього тріумфу, а головне – заради справжньої єдності українських православних ніхто зі старої гвардії скомпрометованих чиновників від церкви з усіх трьох конфесій не повинен і не може претендувати на верховенство в новоствореній (точніше – відтвореній) єдиній українській Помісній Православноій Церкві. І старі сценарії об'єднань уже теж втратили актуальність, та й були вони дуже несприятливими для України, оскільки, замість істинної єдності, лише поглибили б розкол в українському православ'ї. Мова про таку схему, яку активно проштовхував Ющенко: УПЦ КП об'єднується з УАПЦ, їх визнає Вселенський Патріарх (спочатку прийнявши в лоно Матері-Церкви – Вселенський Патріархат, а потім дарувавши автокефалію).

Від такого сценарію наполегливо застерігав покійний предстоятель УПЦ митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), але не тому, що йому так веліло московське начальство (сам він був переконаним прихильником послідовного канонічного здобуття незалежності від РПЦ). У Духовному заповіті митрополит застерігав: «Створення на базі автокефальних структур в Україні митрополії Константинопольського Патріархату і паралельне існування двох православних юрисдикцій означатиме, що сучасний поділ Церкви і суспільства буде закріплено на багато років. [...] Після створення в нашій країні паралельних структур, визнаних Вселенською Церквою, інших історичних можливостей для відновлення церковної єдності в Україні вже може й не бути». Уже ж є негативний досвід аналогічного протистояння незрівнянно дрібнішого масштабу – розкол Естонської Православної Церкви, коли Вселенський Патріархат прийняв під свій омофор одну з її частин у травні 1996 року, а інша залишалася в юрисдикції Москви. Тоді два патріархати перервали євхаристійне спілкування, конфлікт був залагоджений в ході складного й тривалого переговорного процесу. Замість розкольницького сценарію (УПЦ КП + УАПЦ з визнанням Вселенським Патріархом на противагу промосковській УПЦ) сьогодні розглядається найреальніший і справді здатний канонічним шляхом об'єднати українське православ'я варіант: визнання анексію Москвою Київської митрополії у 1686 році незаконною (а вона й була неканонічною). І тоді відновиться статус-кво, що діяв до того 7 століть: українська Церква як автономія з формальним підпорядкуванням Першоієрарху – Вселенському Патріарху.

Карпатські церкви, що увійшли до спадщини ЮНЕСКО, потребують реставраціїДерев'яні карпатські церкви на Львівщині, які нещодавно увійшли до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, потребують реставрації

Саме такий сценарій офіційно запропонував розглянути Патріарху Варфоломію український парламент напередодні початку Всеправославного Собору на Криті в червні цього року. І Константинополь пізніше заявив, що створив комісію з вивчення цього питання, тобто не сказав «ні». Детальніше про це я писав у червні, і, щоб не повторюватися, пропоную прочитати ту публікацію всім, хто цікавиться цим питанням. І тоді ті, хто під різними приводами не захоче влитися в єдину канонічну і вже незалежну від Москви УПЦ, лише підтвердять очевидне: розкольниками рухають гординя, жадібність і московські куратори. Але за наявності української єдиної Помісної Православної Церкви це будуть особисті проблеми відщепенців, чиє покоління природним шляхом зміниться тими, хто, читаючи історію, будуть дивуватися: ну треба ж – в Україні чверть століття існували аж три православні Церкви!

Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»