Допоможи собі сам: чому охорона праці в Україні залишається проблемою самих працівників?

Олександр Радчукполітолог

Вже 10-й рік поспіль наприкінці квітня Україна разом із сотнею держав у світі відзначає Всесвітній День охорони праці. Традицію започаткували американські та канадські робітники у 1989 році як данину вшанування пам’яті працівників, які загинули під час виробничого процесу.

Мета Дня охорони праці – привернути уваги суспільства до проблем із виробничим травматизмом та смертністю. На жаль, для українських реалій ця проблема є більш ніж актуальною навіть у постіндустріальну епоху. Щорічно внаслідок відсутності належних умов праці, нехтування правил безпеки та байдужості органів контролю гинуть сотні наших співгромадян. Тисячі отримують травми різної ступені важкості й уже до кінця життя можуть залишитися інвалідами.

Охорона праці в Україні. Які підприємства не бережуть власних працівників?До Всесвітнього дня охорони праці «Слово і Діло» підготувало аналітику щодо рівня виробничого травматизму на українських підприємствах.

Здавалося б, у підвищенні якості умов праці зацікавлені і бізнес (працедавець), і держава. Адже для підприємства байдуже ставлення до охорони праці на своєму виробництві – це прямі економічні втрати через каліцтво та неможливість виконувати свої обов’язки окремих робітників. У сучасну інформаційну еру – це ще й іміджеві втрати для бренду, який займається виробництвом певного продукту. Тоді як для держави збільшення травматизму та смертності – це додаткова соціальна відповідальність із усіма можливими наслідками. Це соціальні виплати за інвалідністю, непрацездатністю, виплати сім’ї загиблого робітника, яка втратила годувальника.

Чому ж нині в державі склалася ситуація, коли питання власної безпеки на виробництві – це відповідальність самого працівника за свою подальшу долю?

Стабільний травматизм

Заходи до цьогорічного Дня охорони праці в світі відбуватимуться під гаслом «Стрес на робочому місці: колективний виклик». І якщо в більш розвинених країнах цього дня переважно говоритимуть про психологічний стрес, із яким стикається робітник під час виконання поставлених перед ним завдань, то в Україні до таких проблем ще далеко. Не враховуючи офісних працівників, переважна більшість робітничих професій в Україні передусім пов’язана з прямими небезпеками фізичному здоров’ю, і вже лише потім – психологічному. В Міжнародній організації праці вважають цю ситуацію такою, що не сприяє жодному економічному розвитку. «Є універсальний принцип: люди мають право на найвищий досяжний рівень здоров'я. Без здоров'я на робочому місці людина не може внести свій вклад у розвиток суспільства та досягти благополуччя. Якщо на робочому місці здоров'я робітника під загрозою, немає жодних підстав як для продуктивної роботи, так і соціально-економічного розвитку», – наголошують у своєму щорічному звіті експерти МОП.

З початку року ринок праці в Україні зріс на третинуПопри збереження кризових тенденцій, ринок праці в Україні демонструє пожвавлення – кількість вакансій з початку 2016 року зросла на третину.

З іншого боку, дані статистики Державної служби України з питань праці переконують у протилежному: вже третій рік поспіль кількість травматизму та смертей на виробництві зменшується. При цьому цікаву тенденцію журналісти спостерігали минулого року, коли статистика поліпшилася ледь не вдвічі: за перші три місяці 2015 року було зареєстровано 1065 випадків виробничих травм проти 1864 випадків у 2014-му. Цього року аналіз даних не показав такого вражаючого покращення, однак динаміка нещасних випадків на виробництвах таки зменшилася. За три місяці 2016 року кількість травмованих під час виробничого процесу у всіх областях України склала 1002 особи, з них 80 випадків закінчилися смертю. За аналогічний період 2015 року ця кількість склала відповідно 1081 і 88 летальних випадків. Тобто за рік статистика дещо поліпшилася (мінус 79 травматичних та мінус 8 летальних випадків відповідно), хоча не таким вражаючим чином, як це було у 2014-2015 роках.

Експерти називають всього дві причини такого стану речей. По-перше, проведення АТО на Донбасі та відсутність доступу на непідконтрольні тимчасово окуповані території не дають можливості підрахувати статистику виробничого травматизму та смертей на підприємствах за лінією розмежування. До того ж, значно скоротилася сама кількість підприємств, що працюють, на підконтрольній частині Донецької та Луганської областей. За даними Держслужби з питань праці, в попередні роки найбільша кількість травм та летальних випадків спостерігалася саме серед працівників гірничо-видобувної галузі, більшість підприємств якої територіально розташовані саме на охопленого війною Донбасі.

В Держстаті назвали кількість безробітних українцівРівень безробіття в Україні, згідно з дослідженням Держстату України, проведеним за методикою Міжнародної організації праці, склав 9,1% за підсумками 2015 року.

По-друге, економічні негаразди змушують частину українських виробників, а з ними персонал, тікати «у тінь». За даними Федерації профспілок України, за останній рік кількість працівників, неохоплених трудовими відносинами, збільшилася й наразі становить близько 4,8 млн чоловік. Зрозуміло, що безпека та контроль за дотриманням умов праці в таких випадках залишається на совісті роботодавця, а на ділі – самого робітника.

Повертаючись до статистики, варто відзначити й головні причини травматизму працівників. За даними Держслужби з питань праці, за 12 місяців 2015 року лише 23,6% нещасних випадків на виробництві (серед загальної кількості у 4260) сталися через недотримання правил безпеки самими робітниками. Решта причин пов’язані з іншими чинниками організації виробничого процесу. Антилідерами стали вугільна галузь (752 випадки, з них 19 смертельних), транспортна (396 та 54), агропромислового комплексу (602 та 84), металургійна (268 та 14), машинобудування (311 та 21), будівництво (206 та 35). Жодного летального випадку не було зафіксовано в легкій та текстильній промисловості, хоча за рік під час виробництва там сталося 17 нещасних випадків.

Порівнюючи ці дані з попередніми роками, помічаємо цікаву тенденцію: держава не надто дбала про охорону праці й у «довоєнні» часи. За даними ФПУ, в середньому щорічно з 2009 до 2013 року на виробництві гинуло близько 1200 робітників. Тобто говорити, що за 2 останні роки «реформ» ситуація сильно змінилася ми не можемо.

Українці хочуть отримувати зарплату від 20 тисяч гривеньОсновна частина найманих працівників вважає, що гідною оплатою праці є сума від 20 тис. грн. Невеликий відсоток опитаних вважає, що для нормального життя рівень зарплат має бути близько 100 тис. грн на місяць і вище.

До того ж, держава зняла із себе відповідальність за дотримання належних умов праці й ще з однієї причини: начебто подібні перевірки створюють тиск на бізнес. Тому протягом 2015 року парламент двічі ухвалив рішення продовжити мораторій на перевірки підприємств до кінця червня 2016 року. Вперше рішення про мораторій попередній уряд Арсенія Яценюка ухвалив ще 1,5 роки тому. Востаннє Верховна Рада продовжила мораторій у листопаді 2015 року для підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік. Крім того, були запроваджені обмеження на позапланову перевірку, яка може бути проведена лише на підставі обґрунтованого звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав.

Загалом, за підрахунками експертів, щорічні економічні втрати України у сфері охорони праці становлять близько 60 млрд гривень.

Реформа «зверху»

Таким чином, у повноваженнях Держслужби з питань праці залишається координаційна та низка наглядових функцій. Самі перевірки бізнесу наразі можуть ініціювати лише органи Державної фіскальної служби, яку також найближчим часом очікує суттєве реформування.

Сама Державна служба України з питань праці була створена відносно недавно – у вересні 2014 року, в результаті заходів із оптимізації функцій центральних органів виконавчої влади. Так, в результаті злиття Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки та Державної інспекції з питань праці було утворене нове відомство. Цікаво й те, що сам Держгірпромнагляд Кабмін ліквідував лише наприкінці вересня 2015 року, тобто через рік. Крім того, до компетенції Держслужби з питань праці належать і низка повноважень, якими раніше займалася Державна санепідеміологічна служба. Тобто перевірок славнозвісної «санстанції» наразі немає, проте функції залишилися.

Цікавим є й те, що новий державний орган має повноваження здійснювати держнагляд у сфері функціонування ринку природного газу. Зокрема, йдеться про нагляд за підтриманням належного технічного стану об’єктів з видобутку газу та забезпечення надійної експлуатації об’єктів Єдиної газотранспортної системи.

Реформа в цьому секторі відбулася «зверху», тобто шляхом реорганізації кількох відомств. Покращувати ситуацію з охороною праці державні органи мають згідно з положеннями закону «Про затвердження Загальнодержавної соціальної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2014-2018 роки», який був ухвалений попереднім скликанням Верховної Ради. Зокрема, в одному з пунктів реалізації стратегії йдеться про те, що чиновники мають «підвищувати рівень відповідальності роботодавців за створення безпечних і здорових умов праці» й водночас – дбати про «дерегуляцію підприємницької діяльності шляхом спрощення дозвільної системи у сфері охорони праці». Поки що всі заходи з дерегуляції пов’язані з дією мораторію на перевірки бізнесу.

Натомість корупційні ризики вже в новій службі зберігаються. Лише за останні кілька місяців правоохоронці здійснили 3 гучних затримання хабарників із регіональних управлінь Держпраці. Так, у лютому цього року СБУ затримала одного з керівників Хмельницького регіонального управління відомства на отриманні хабаря в розмірі 10 тисяч гривень, який він вимагав у підприємця за погодження дозвільної документації на введення в експлуатацію побутових ліфтів. Цього ж місяця завдяки спільним діям правоохоронців із різних відомств, на отриманні хабаря в 25 тисяч гривень було затримано заступника начальника управління Держслужби з питань праці у Волинській області. Вже у квітні співробітники СБУ викрили факти систематичного вимагання чиновницею регіонального управління Держпраці в Донецькій області грошей від підлеглих за нарахування їм премій. В останньому випадку жінка вимагала хабара не з підприємців, а зі своїх колег по держслужбі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»