Битва за опозицію

Тенденції, що супроводжують цьогорічну виборчу кампанію на позачергових парламентських виборах, гарантують українцям купу сюрпризів вже під час перших листопадових засідань Верховної Ради 8-го скликання.

Головна інтрига полягає у тому, що окрім несподіванок із пасьянсу «мажоритарників», ми вперше за новітню історію незалежної України побачимо справжні баталії у сесійній залі за право називатися опозицією.

Справді, ще рік тому перед грізним обличчям монолітної провладної коаліції із Партії регіонів та КПУ тодішні опозиційні партії та їхні лідери – «Батьківщина»УДАР та «Свобода» - мусили об’єднувати зусилля, аби бодай хоч якось протистояти свавіллю всюдисущих груп впливів - «донецьких» та «Сім’ї». Свого найнебезпечнішого опонента – Юлію Тимошенко – після президентських виборів 2010 року Віктор Янукович зухвало запроторив до в’язниці.

Тепер ситуація в країні кардинально змінилася, проте вже нинішня влада використовує старі механізми, аби втримати свій вплив на парламент та інші сфери життя українців, вочевидь, не розуміючи, що їхні методи спрацюють зі зворотного боку.

У новому парламенті за «опозиційний плацдарм» змагатимуться як мінімум 3 політичні сили: це фракція «Сильно України» Сергія Тігіпко, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценко та «Батьківщина» на чолі із Юлією Тимошенко. Всі ці політичні сили на даний момент долають виборчий бар’єр та досі не знайшли собі політичних союзників. Ще одного потенційного опозиційного гравця, який гарантовано потрапить до нової ВР – Радикальну партію Олега Ляшка - провладна коаліція намагатиметься заманити до своєї більшості, обміняв його лояльність на посаду голови Верховної Ради (спікера). Схоже на те, що фракція партії «Народний фронт» також більш тяжіє до союзних відносин із пропрезидентським Блоком Петра Порошенка.

Спробують себе у ролі опозиції і Партія регіонів, і Партія розвитку України Сергія Льовочкіна. Проте, потрапити до парламенту їм зараз навряд чи вдасться – тому вони накопичуватимуть сили на наступну парламентську кампанію. Справа тім, що окрім втрати підтримки, ці політичні сили втратили і своїх «базових» регіонів, де традиційно мали найбільшу підтримку серед виборців. Тому єдиний поки що шанс поновити свою політичну вагу – чекати на хвилю розчарування громадянами в діях пропрезидентської команди.

Фактично, Петро Порошенко, перебуваючи у зеніті своєї популярності, повторює помилки своїх попередників: свого часу Віктору Ющенку теж було вигідно розпустити парламент із метою отримання максимальної підтримки у наступному скликанні. Віктор Янукович у Верховній Раді 7-го скликання фактично мав найбільшу фракцію своїх однопартійців з Партії регіонів. Усі попередники Петра Порошенка, як і він сам, обіцяли забезпечити права опозиції, унормувавши її діяльність у спеціальному законі.

Для чого це потрібно? По-перше, це вирішило б проблеми із розподілом посад у парламентських комітетах. По-друге, гарантувало б опозиції певне «право вето» за надзвичайних обставин порушення Конституції – перед загрозою узурпації влади. Найкращий інструмент – полегшення процедури імпічменту Президенту. По-третє, надало б певні законні підстави контролювати делегований парламентською більшістю у виконавчу владу склад Кабміну. Адже, за нинішньої Конституції, саме депутатська більшість формуватиме новий склад уряду. І, нарешті, по-четверте, гарантуючи певні права опозиції, ми нарешті почнемо перший крок на шляху до викорінення такого явища, як популізм. Адже поки що уся суть опозиційної діяльності зводиться лише до балаганної, нещадної та часто безпідставної критики дій влади.

Проте, поки що Президент так і не виконав дану ним обіцянку – в своїй передвиборчій програмі він обіцяв, що одним із перших внесе законопроект про парламентську опозицію в разі обрання його президентом.

Саме від Петра Олексійовича залежатиме, чи почне Верховна Рада 8-го скликання бодай перші спроби до конструктивної законотворчої діяльності, чи знову перетвориться на арену політичних ток-шоу у сесійній залі. Такий парламент Президенту доведеться знову розпускати. Більш того, реваншистські настрої деяких опозиційних сил наберуть достатньої підтримки серед розчарованих громадян. В такому випадку ще одного повторення того самого політичного циклу країна може просто не витримати.

Олександр Радчук, спеціально для СіД


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...