Результати квітневого онлайн-опитування на тему «Соціальні індикатори та етичні дилеми»

«Слово і діло» продовжує публікувати результати чергового онлайн-опитування, присвяченого темі адаптації українців до повномасштабної війни і мобілізації, мирним переговорам, сценаріям завершення війни, ставленню до діяльності уряду та президента, довіри до державних лідерів. Друга частина, присвячена соціальним індикаторам та етичним дилемам, представлена нижче. Дослідження ініційовано аналітичним порталом «Слово і діло».

Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).

Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.

Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).

Терміни проведення польового етапу: 25-30 квітня 2026.

Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.

Склад регіонів: Київ, Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська, Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Донецька, Харківська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області.

Основні результати дослідження: «Соціальні індикатори та етичні дилеми»

Українське суспільство залишається розколотим у питанні етичності тіньової економіки та ухилення від сплати податків під час війни: хоча майже половина опитаних засуджує ухилення від податків, значна частка громадян (38%) вважає це виправданим інструментом виживання або формою протесту проти неефективності державних витрат. Найвищу податкову культуру демонструють представники старшого покоління та мешканці столиці, тоді як у прифронтових регіонах (Схід, Південь) та серед молоді переважає прагматичний підхід, що розглядає роботу «в тіні» як необхідну умову збереження малого бізнесу під час війни.

Суспільне сприйняття лібералізації міграції має виражений євроцентричний характер: залучення громадян ЄС є єдиним сценарієм, що має стійку підтримку, тоді як щодо вихідців з інших регіонів (особливо Африки та Азії) домінує жорстке неприйняття. Ключовим фактором толерантності виступає вік – молодь демонструє значно вищу готовність до міграційного різноманіття, у той час як представники старшого покоління та мешканці Сходу виявляють найбільший скепсис до будь-яких кроків у напрямку спрощення в’їзду іноземців, навіть з метою працевлаштування задля відновлення економіки країни.

В українському суспільстві переважає запит на відновлення повної свободи критики як інструменту підзвітності влади (45%), причому найбільш рішуче цю позицію відстоюють чоловіки, мешканці столиці та представники старшого покоління. Водночас молодь та жінки демонструють вищий рівень обережності або невизначеності, частіше вбачаючи у політичній конкуренції ризик роз’єднання суспільства під час війни.

В українському суспільстві сформувався виразний запит на радикалізацію покарань за злочини проти держави: понад 56% опитаних підтримують відновлення смертної кари за державну зраду та тероризм, що вдвічі перевищує частку противників. Найбільш прихильно до цієї ініціативи налаштоване старше покоління та мешканці Центру, тоді як молодь і жителі столиці виявляють помітно вищий рівень правового скепсису та етичного спротиву цій ідеї.

Попри тривалу війну, переважна більшість українців (69%) демонструє високу вкоріненість і намір залишатися в країні, причому жінки та представники старшого покоління є найбільш стійкими у цьому рішенні. Найбільший міграційний потенціал зосереджений серед молоді, де кожен третій планує виїзд зараз або після війни, а також серед мешканців столиці, які частіше за інших розглядають варіант відкладеної міграції після завершення бойових дій.

Ядро групи потенційних мігрантів складають молоді, економічно активні працівники приватного сектору, підприємці та діючі військовослужбовці, для яких виїзд є не втечею від бідності, а пошуком безпеки та стабільності. Цю категорію вирізняє аномально високий рівень тривожності та суб’єктивного стресу, де ключовим драйвером міграційних настроїв виступає мобілізаційний фактор – показник стресу через мобілізацію в цій групі є критично вищим за середній, а відмова від служби в лавах Сил оборони є остаточно сформованою та незмінною позицією для 68% її представників.

Квітневі дані фіксують тривожну кристалізацію песимізму: рівень категоричної неготовності до служби зріс, а частка добровольців на довгострокову перспективу (10 років) впала до 13%. На фоні скорочення кількості тих, хто вагається, спостерігається перетікання аудиторії до табору противників мобілізації, що разом із низьким показником готовності до надтривалої служби (понад 5-10 років) вказує на серйозне вичерпання мобілізаційного ресурсу та дефіцит оптимізму щодо тривалого горизонту війни.

Українське суспільство зберігає стійку прихильність до європейського вектору, де лідерами симпатій залишаються лідери ЄС, тоді як політики з неоднозначною позицією (Д. Трамп, Сі Цзіньпін) стикаються з масовою недовірою, що сягає 75%. Квітневі дані фіксують тривожний симптом: розпочалася, хоча і незначна, але нисхідна корекція рейтингів навіть найбільш лояльних західних партнерів, що може свідчити про зростання втоми та розчарування українців у дієвості міжнародної підтримки.

Загальні результати дослідження: «Соціальні індикатори та етичні дилеми»

У межах дослідження було проаналізовано ставлення респондентів до лібералізації міграційної політики як інструменту відновлення трудового потенціалу країни, зокрема рівень підтримки спрощення в’їзду та працевлаштування іноземних громадян залежно від регіону їхнього походження. Єдиною групою країн, щодо якої переважає позитивне ставлення, є Європейський Союз. Лібералізацію для громадян ЄС підтримують 42% опитаних, що майже втричі перевищує кількість опонентів (15%). Це також категорія з найвищим показником «нейтрального» ставлення (32%).

Щодо громадян країн Кавказу та Центральної Азії спостерігається значне зростання скепсису. Кількість противників лібералізації (41%) значно перевищує кількість прихильників (12%), хоча третина респондентів (32%) зберігає нейтралітет. Найнижчий рівень підтримки зафіксовано щодо країн Південно-Східної Азії та Африки (по 6% позитивних відповідей). Понад половину опитаних висловлюються проти спрощення в’їзду для громадян цих регіонів – 58% та 61% відповідно.

Тобто, суспільний запит на залучення іноземної робочої сили для відбудови економіки має чіткий географічний пріоритет. Рівень підтримки лібералізації прямо корелює з географічною та політичною наближеністю країн до України, тоді як щодо віддалених регіонів домінує негативне сприйняття.

Незалежно від статі, віку чи регіону, зберігається стійка дистанція: найкраще респонденти сприймають громадян ЄС, а найбільш насторожено – вихідців з Африки та Південно-Східної Азії, де середні бали наближаються до максимально негативної позначки. Нижче наведено аналіз ключових відмінностей у ставленні до лібералізації міграційної політики (шкала: 1 – позитивно, 3 – негативно, чим вище бал, тим більше скепсису):

Віковий розрив (найбільш значущий фактор) – молодь (18-29 років) демонструє найвищий рівень толерантності до мігрантів з усіх регіонів. Особливо помітна різниця у ставленні до громадян країн Африки: молодь має показник 2,24, тоді як група 55 років і старше налаштована найбільш критично – 2,76. Показники молоді щодо країн Південно-Східної Азії (2,34) та Кавказу (2,19) також є суттєво нижчими (позитивнішими) за середньодержавні.

Гендерні особливості – чоловіки дещо лояльніші до міграції з країн ЄС (1,63 проти 1,75 у жінок). Цікаво, що у ставленні до країн Кавказу та Центральної Азії жінки виявилися менш скептичними (2,30), ніж чоловіки (2,38). Щодо інших регіонів (Азія, Африка) позиції чоловіків та жінок майже ідентичні.

Регіональна специфіка – Київ, Центр, Захід та Південь демонструють більш позитивне ставлення до мігрантів із ЄС (по 1,62-1,69 бали). Натомість Схід (1,83) та Північ (1,80) ставляться до цієї категорії найбільш стримано. Щодо країн Кавказу, найвищий рівень скепсису зафіксовано в Києві (2,41). У ставленні до країн Африки та Південно-Східної Азії найбільш негативно налаштований Схід (2,69 та 2,67 відповідно).

Думки респондентів щодо етичності «тіньової» економіки під час війни розділилися майже порівну, проте з невеликою перевагою в бік засудження такої практики: сумарно 46% опитаних вважають ухилення від податків і роботу «в тіні» невиправданим, причому кожен п'ятий (22%) прирівнює це до мародерства. Водночас 38% респондентів ставляться до цього лояльно, аргументуючи свою позицію або необхідністю виживання для малого бізнесу (16%), або недовірою до ефективності державних витрат (22%).

Висока частка тих, хто не визначився (16%), разом із суттєвою підтримкою «тінізації» як інструменту виживання, може свідчити про наявність запиту на прозорість бюджетних процесів та подальшу дискусію щодо суспільного договору в умовах воєнного стану.

Ключові відмінності у ставленні до «тіньової» економіки та ухилення від сплати податків, виявлені під час аналізу груп:

Регіональний розлам – найбільш радикальні відмінності зафіксовані за географічною ознакою. На Сході (29%) та Півдні (27%) респонденти найчастіше виправдовують ухилення від податків / роботу «в тіні» як необхідний «спосіб виживання». Водночас Центр демонструє найбільш безкомпромісну позицію: тут зафіксовано найвищий рівень сприйняття несплати податків як мародерства (28%). У Києві зафіксовано найвищий рівень лояльності до ідеї «податки – це внесок у перемогу» (29%), що в поєднанні з низьким рівнем виправдання «тіні» (14%) свідчить про найбільш стабільну громадянську позицію респондентів зі столиці.

Вікова динаміка відповідальності – старше покоління (55 років і старше) виявляє найвищу податкову культуру: 52% (сумарно) вважають ухилення від податків / роботу «в тіні» невиправданим, а кожен четвертий у цій групі називає це мародерством. Натомість молодь (18-29 років) та респонденти середнього віку (45-54 роки) дещо частіше вбачають у «тінізації» інструмент виживання бізнесу (19%).

Гендерні розбіжності – чоловіки дещо частіше за жінок займають радикальні позиції: вони як частіше виправдовують несплату податків виживанням (18% проти 14%), так і частіше називають її мародерством (24% проти 21%). Жінки натомість дещо частіше не можуть визначитися з відповіддю (19%).

Згідно з результатами опитування, найбільша частка респондентів (45%) підтримує повне повернення свободи критики, аргументуючи це необхідністю підзвітності влади навіть в умовах війни. Водночас 21% опитаних дотримується протилежної позиції, вважаючи критику чинником роз'єднання суспільства, який наразі є несвоєчасним. Часткову свободу критики, обмежену виключно економічними питаннями без «зачіпання» оборонної сфери, допускають 16% респондентів. Частка опитаних, які не визначилися з відповіддю («важко відповісти»), становить 18%.

Аналіз доцільності повернення політичної конкуренції та критики уряду в медіа в умовах війни виявив суттєві розбіжності в думках респондентів. Ключові міжгрупові відмінності за статтю, віком та регіоном проживання свідчать про виражену полярність поглядів:

Гендерні особливості – чоловіки значно частіше за середній показник вимагають повної свободи критики (54% у чоловіків проти 45% серед усіх респондентів), тоді як жінки дещо частіше вважають критику фактором роз’єднання (26% у жінок проти 21% серед усіх респондентів) та майже у півтора рази частіше за чоловіків вагаються з відповіддю (21% у жінок проти 13% у чоловіків).

Вікові особливості – запит на повернення свободи критики влади лінійно зростає з віком респондентів. Найвищий запит серед усіх демонструє група 55 років і старше (48%), яка також є найбільш визначеною (лише 9% обрали «важко відповісти»). Натомість молодь (18-29 років) виявляє найнижчий рівень запиту щодо повернення свободи критики влади (39%) та рекордну частку невизначених (28%, що на 10% вище за середній показник).

Регіональні особливості – Київ виступає головним аномальним регіоном із надвисоким запитом на повернення свободи критики влади навіть в умовах війни (62% при середньому показнику 45%), водночас Південь також демонструє вищий запит щодо повернення критики влади і найнижчий рівень побоювань щодо «роз’єднання суспільства» (12% при середньому показнику 21%). Центр демонструє дещо нижчий запит на повернення критики влади, ніж інші регіони.

Згідно з отриманими даними, більшість опитаних (56,5%) висловилися на підтримку відновлення смертної кари за державну зраду та пособництво у терактах в умовах війни. Не підтримують таку ініціативу 24,5% респондентів, тоді як майже кожен п’ятий опитаний (19%) не зміг визначитися зі своєю позицією, обравши варіант «важко відповісти». Таким чином, рівень прихильності до запровадження найвищої міри покарання за особливо тяжкі злочини проти держави більш ніж удвічі перевищує частку противників цього рішення.

Аналіз результатів рівня підтримки ідеї відновлення смертної кари за державну зраду та пособництво у терактах під час війни у розрізі демографічних та регіональних груп демонструє значну кореляцію між віком та місцем проживання респондентів і їхнім ставленням до впровадження смертної кари. Ключові міжгрупові відмінності:

Гендерні особливості – попри схожий рівень підтримки ідеї відновлення смертної кари за державну зраду та пособництво у терактах під час війни (56-57%), чоловіки та жінки по-різному висловлюють незгоду: чоловіки частіше займають чітку позицію «проти» ніж жінки (28% у чоловіків проти 22% у жінок), тоді як жінки на 7% частіше за чоловіків вагаються з відповіддю (22% у жінок проти 15% у чоловіків).

Вікові особливості – рівень підтримки ідеї відновлення смертної кари за державну зраду та пособництво у терактах під час війни лінійно зростає з віком: від найнижчого показника серед молоді (18-29 років) – 44%, до максимального серед людей старшого віку (55 років і старше) – 64%. Водночас молодша вікова група демонструє найвищий рівень протесту проти цієї ініціативи (40% при середньому показнику серед усіх респондентів 24,5%).

Регіональні особливості – найбільш стримане ставлення до відновлення найвищої міри покарання зафіксовано в Києві, де частка противників ідеї становить 34% (на 9,5% вище за середній показник), а підтримка – рівно 50%. Натомість респонденти із Центру активніше підтримують ідею відновлення смертної кари за державну зраду та пособництво у терактах під час війни (61%), а Північ виділяється підвищеною часткою тих, кому важко відповісти (24%).

Більшість опитаних (69%) демонструють високий рівень вкоріненості та планують залишатися в Україні за будь-яких обставин. Водночас сумарна частка респондентів, що налаштовані на міграцію, становить 16%: з них 9,5% планують виїзд за першої можливості, 6% розглядають варіант життя за кордоном лише після завершення війни, а 0,5% вже мають конкретний план переїзду. Частка осіб, які не визначилися зі своїми подальшими планами, становить 15%, що вказує на значний рівень невпевненості щодо майбутнього у кожного сьомого респондента.

Аналіз міграційних настроїв демонструє пряму залежність між віком, місцем проживання та готовністю залишатися в країні, де найбільш стійку позицію виявляє старше покоління. Ключові міжгрупові відмінності:

Гендерні особливості – жінки демонструють дещо вищий рівень стабільності – 72% планують залишатися в Україні за будь-яких обставин, що на 6% більше, ніж серед чоловіків (66%). Чоловіки натомість дещо частіше розглядають варіант виїзду найближчим часом (11% у чоловіків проти 8% у жінок) або мають плани на життя за кордоном після війни (8% у чоловіків проти 4% у жінок).

Вікові особливості – спостерігається чітка кореляція між віком та наміром залишатися в Україні: від 50% серед молоді (18-29 років) до 80% серед респондентів старше 55 років. Молодь демонструє вдвічі вищий за середній рівень бажання виїхати найближчим часом (18%) або після війни (12%), тоді як у старшій віковій групі лише 2% розглядають переїзд після завершення бойових дій.

Регіональні особливості – Київ суттєво відрізняється від інших регіонів найнижчим рівнем готовності залишатися за будь-яких обставин (54% при середньому показнику 69%) та найвищим показником відкладеної міграції – 15% киян планують виїзд після війни. Найбільш стабільною є ситуація на Півночі та в Центрі, де відсоток тих, хто планує залишатися, сягає 78% та 73% відповідно. На Заході та Сході зафіксовано вищий за середній запит на виїзд найближчим часом (12% та 13%).

Детальний аналіз респондентів, які планують виїзд найближчим часом або після війни, дозволив виділити специфічні риси цієї групи порівняно із загальними показниками дослідження:

Сімейний стан та діти – серед потенційних мігрантів значно вища частка тих, хто ніколи не перебував у шлюбі, що корелює з молодим віком цієї групи. Водночас вони частіше мають дітей до 16 років, ніж середній респондент, що може вказувати на безпековий або освітній фактор як один із драйверів виїзду.

Освіта – рівень освіти в цій групі суттєво не відрізняється від загальнодержавного розподілу, що свідчить про те, що міграційні настрої охоплюють представників усіх освітніх категорій рівномірно.

Зайнятість – потенційні мігранти: це переважно працівники приватного сектору (32,4% при загальному показнику 20,5%) та підприємці / фрілансери. Натомість частка бюджетників у цій групі значно нижча за середню (16,6% проти 22%). Помітною є вища присутність військовослужбовців та працівників силових структур (8,8% проти 4% загалом), що в тому числі може бути пов'язано із планами на возз’єднання з родинами за кордоном після служби. Група має вдвічі меншу частку пенсіонерів (12,4% проти 22%), що підтверджує вищу мобільність працездатного населення.

Матеріальне становище – група «тих, хто планує виїжджати» є більш економічно стабільною: серед них менше тих, кому бракує грошей навіть на їжу (9,7% проти 14% серед усіх респондентів). Основне ядро складає «середній мінус» клас – люди, яким вистачає на побутові потреби, але важко здійснювати великі покупки (45,2%). Це вказує на те, що міграція сприймається не як втеча від злиднів, а як пошук кращих можливостей для реалізації накопиченого потенціалу. Частка респондентів з високим доходом (ті, хто може купити автомобіль або нічим не обмежений у коштах) серед потенційних мігрантів є стабільною і майже ідентичною загальнодержавному показнику. Це може свідчити про те, що високий рівень достатку в Україні не є стоп-фактором для міграції, а мотиви виїзду в цій категорії, ймовірно, лежать у площині безпеки чи довгострокових перспектив, а не фінансової скрути.

Оцінка безпекового середовища (за шкалою від 1 до 4, де 4 – «зовсім небезпечно») демонструє стійку тенденцію: респонденти, що налаштовані на міграцію, мають вищий рівень тривожності в усіх запропонованих локаціях порівняно із загальними показниками по вибірці. Обидві групи почуваються найменш захищеними на відкритих просторах (вулиці, парки, площі). Проте у групи з наміром виїхати цей значно вищим – 2,61 (проти 2,44 у загальній вибірці), що свідчить про відчуття вразливості перед зовнішніми загрозами.

Значний розрив спостерігається в оцінці безпеки в громадському транспорті. Для потенційних мігрантів цей показник становить 2,55, що суттєво перевищує загальновизначений рівень у 2,29. Хоча заклади освіти та лікарні традиційно вважаються більш безпечними зонами, група з міграційними намірами оцінює їхню небезпеку на рівні 2,41-2,43. Для порівняння, серед усіх респондентів цей рівень коливається в межах 2,25. Тобто середнє арифметичне значення небезпеки в усіх локаціях для групи з наміром виїхати стабільно вище.

Аналіз суб'єктивного відчуття стресу (за шкалою від 1 до 5) підтверджує, що група з наміром виїхати перебуває у стані значно більшого психологічного тиску за всіма показниками. Середньоарифметичні значення в цій групі за кожним пунктом перевищують загальнодержавні, проте деякі розриви є критичними:

• Мобілізаційний стрес – найбільша розбіжність між групами зафіксована у питанні мобілізації. Для потенційних мігрантів цей показник становить 3,82 проти 3,12 у загальній вибірці. Розрив у 0,7 пункту є статистично аномальним і свідчить про те, що ризик мобілізації (власної або близьких) є одним із провідних стимулів до виїзду.
• Екзистенційна та економічна криза – обидві групи ставлять на перші місця неможливість планувати майбутнє та зростання цін. Проте у групи «на виїзд» ці показники перетинають психологічну позначку «4» (4,18 та 4,03 відповідно), що означає перехід проблеми з розряду «турбує» у стан «постійного стресу».
• Соціальна ізоляція та побут – потенційні мігранти гостріше відчувають соціальну самотність (3,68 проти 3,31), що може пояснюватися тим, що частина їхнього соціального кола вже перебуває за кордоном. Також вони демонструють вищу чутливість до побутового дискомфорту (відключення світла, зв'язок) – 3,62 проти 3,35.
• Фізична безпека – загроза обстрілів сприймається цією групою важче (3,55 проти 3,33), що корелює з їхньою підвищеною тривожністю в публічних місцях.
• Фактор здоров’я та доступу до медицини – для групи з наміром виїхати питання власного самопочуття та медичного забезпечення є значно вагомішим стресором (3,68 бали), ніж для решти опитаних (3,41).

Аналіз готовності до служби в разі затяжної війни (на 3, 5 та 10 років) виявив критичну розбіжність між загальними настроями та позицією групи, що планує виїзд. Основною рисою потенційних мігрантів є максимальна визначеність у відмові від служби. У групі «на виїзд» рівень неготовності до служби є аномально високим і стабільним: від 63% (на 3 роки) до 68% (на 10 років). Це суттєво перевищує загальнонаціональний показник, який тримається на рівні 44-47%. Фактично, дві третини цієї групи вже прийняли остаточне рішення не вступати до лав Сил оборони.

Якщо серед усіх респондентів кожен третій не може дати чіткої відповіді (31-35% «важко відповісти»), то в групі з міграційними намірами таких лише 12-14%. Це свідчить про те, що міграційні настрої супроводжуються дуже чіткою та сформованою особистою позицією щодо мобілізації. Готовність долучитися до Сил оборони у групи «на виїзд» нижча за середню на 4-5% і поступово згасає зі збільшенням терміну війни (з 12% до 10%).

У квітні готовність долучитися до Сил оборони демонструють лише 13-17% опитаних, причому цей показник падає зі збільшенням горизонту планування. Найбільша група респондентів (44-47%) заявляє про категоричну неготовність, а кожен третій продовжує вагатися. Характерно, що зі збільшенням терміну війни (5-10 років) частка тих, хто «вже служить», скорочується до 5%, перетікаючи у категорію відмови або невизначеності, що вказує на вичерпність поточного ресурсу та скепсис щодо наддовгої служби.

В цілому за останній місяць відбулася негативна динаміка: рівень відмови від служби у довгостроковій перспективі зріс на 4-5%, а готовність на середній дистанції (5 років) та найбільшій дистанції (10 років) впала з 17% до 14% та з 16% до 13% відповідно. Також суспільство почало дещо виходити зі стану невизначеності (показник «важко відповісти» у короткій перспективі впав на 4%), проте ці голоси поповнили переважно табір противників мобілізації, що свідчить про кристалізацію песимістичних настроїв.

Результати опитування у квітні продовжують демонструвати консолідовану підтримку європейських лідерів та глибокий скепсис щодо політиків, чия позиція сприймається як неоднозначна або ворожа:

Європейське тріо лідерів (сумарний показник довіри становить 51-57,5%) – найвищий кредит довіри мають Урсула фон дер Ляєн (57,5%), Еммануель Макрон (56%) та Кір Стармер (51%). Група стабільної підтримки – Джорджа Мелоні (45%), Фрідріх Мерц (44%) та Дональд Туск (44%) утримують позитивний баланс довіри.

Новий прем'єр-міністр Угорщини – П. Мадяр має довіру (повну / часткову) від 20% респондентів, зовсім/скоріше не довіряють – 37%. Водночас 43% респондентів або не можуть оцінити довіру (34%), або не знають, хто це (9%).

Дональд Трамп та Сі Цзіньпін мають високі сумарні показники недовіри – 75% та 69% відповідно. При цьому 49-52% респондентів відчувають до них повну недовіру, що може відображати побоювання українців щодо можливої зміни курсу США та підтримки агресора Китаєм.

Ставлення до міжнародних партнерів у квітні віддзеркалює внутрішню динаміку довіри: спостерігається помірна низхідна корекція рейтингів більшості західних лідерів на фоні зростання скептицизму (категоричної недовіри), що може вказувати на втому суспільства від очікування надання зовнішньої допомоги або гарантій безпеки.

Нагадаємо, у березні понад третина українців відповіли, що не готові приєднатися до ЗСУ, якщо війна затягнеться. Також попереднє дослідження показало, що кожна третя українська родина втратила на війні рідних або житло.

Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».

Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.