У листопаді, на засіданні колегії МЗС, Путін із задоволенням констатував: «Певна напруга виникла». І поставив завдання: «Потрібно, щоб такий стан зберігався якнайдовше». Цей стан відтоді зберігається вже четвертий місяць, якщо не відраховувати з весняного загострення, коли вперше заговорили про стрімке накопичення військ біля наших кордонів.
Здавалося б, тривожні обставини мали б якось за цей час позначитися на внутрішньополітичних розкладах: політики реагують на ситуацію, виборці реагують на реакції політиків, схвалення чи несхвалення позначається лише на рівні підтримки. Але ні, цього не сталося. Кількість прихильників тих чи інших політсил та їхніх лідерів принципово не змінилося, що б самі прихильники чи політики про це не говорили.
Якщо взяти за точку відліку листопад, за даними Соціологічної групи «Рейтинг», яка практикує опитування віч-на-віч, а не методом випадкової телефонної вибірки, до лютого трохи підросла підтримка Зеленського (+3%) та Порошенка (+2%), на два з лишком відсотка знизилася у Разумкова та Бойка. У партійних розкладах покращилися показники «Європейської солідарності», відсотки на два з половиною, решта залишилися плюс-мінус при своїх. Це при тому, що в опитуваннях з'явилася партія Сергія Притули «24 серпня» і взяла 4,6% серед усіх опитаних. У когось же вона їх взяла?
Переважна більшість українців за вихід з Мінських угод, якщо Росія визнає «Л/ДНР» – опитуванняБільша частина громадян України впевнена в тому, що Україна повинна негайно і в односторонньому порядку вийти з Мінських угод, якщо Москва визнає псевдореспубліки
Ефект «згуртування довкола прапора» перед зовнішньою небезпекою виявився не дуже помітним, ймовірно, через розмазаність додаткової лояльності між нинішнім президентом-головнокомандувачем та «справжнім», роль якого в очах частини виборців продовжує нести Петро Порошенко. Радикально перезібрати початковий образ президента миру, з яким Володимир Зеленський йшов на вибори, справді непросто, а Порошенку нічого перезбирати не треба, «армовір» завжди з ним, і п'ятий не перестає дорікати шостому у відсутності полководницького генія.
До речі, слід зазначити, що ані тема задушливих Мінських угод, що стала різко актуальною, ані розслідування нестатутних відносин між Порошенком та Медведчуком не зашкодили сприйняттю Петра Олексійовича публікою. Усі, хто хотів і міг, зробили свої висновки раніше, і якихось тектонічних зрушень у співвідношенні його прихильників та противників чекати більше не доводиться.
Нормалізації біля кордонів поки що не видно, та й взагалі схоже, що її відтепер більше не буде навіть у тому ненормальному вигляді, як це було до весни 2021 року. Кремль продовжить тримати Україну в значно вищій напрузі, ніж кілька років до цього, і цей фактор продовжить впливати на внутрішні розклади, у тому числі на формування порядку денного наступного електорального циклу. Зміняться і вимоги до кадрового складу партійних списків, їхніх провідних п'ятірок. Виросте попит на тих, хто реально, насправді вміє крутити фіги Путіну.
Вже очевидно, що «слуг народу», 2019 року зібраних начебто на веселу вечірку, перед входом у нову кампанію радикально перетрясуть і пересушать, а в оновленій структурі на якихось почесних позиціях знайдуться місця для Данілова та Резнікова. Останній, до речі, один із рідкісних прикладів того, як кризова ситуація виявляє найкращі якості політика та менеджера. Якщо не пролунає якийсь забійний скандал, нинішній міністр оборони має непогані шанси на подальше політичне зростання.
А взагалі політиці епохи безперервної напруги ще тільки викристалізуватися, а тим, хто в неї не впишеться, відлущитися. Результати можуть виявитися несподіваними та з лютого 2022 року не помітними.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»