Недруковане. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

«На початку було слово», – йдеться в одній популярній книжці, і що б це не означало в різних тлумаченнях, ніхто не сумнівався, що слово надзвичайно важлива штука. «Як ви яхту назвете, так вона і попливе», – творчо розвинули цю ідею в популярному мультфільмі. Виходячи з цього явно магічного уявлення чим тільки у нас не називають предмети, людей і явища, сподіваючись на відповідний результат.

До прагнення приректи названу долю, що випливає з назви, домішується важлива обставина. Інформаційне середовище нині через поголовну гаджетизацію та охоплення населення соцмережами агресивно гуде, як стривожений вулик, безперервно виробляючи мільйони думок. Щоб якось бути почутими на цьому фоні, так звані виробники дискурсу не тільки сильно підвищують тон, ніби розмовляючи капслоком, вони ще й підбирають лексичний ряд та його стилістичне оформлення так, щоби домогтися підвищеної уваги публіки. З нейтрального регістру комунікація перетворюється на негативний. Щоб тебе почули, треба говорити страшне чи гидке. У всіх виходить. Слова вилітають одне експресивно більш забарвлене за інше.

Результатом виявляється не лише тотальна суспільна невротизація, а втрата точного уявлення про те, що відбувається. Наприклад, у нас будь-який протест намагаються назвати Майданом. Все, що не Майдан, начебто і не протест і не заслуговує на громадську увагу та підтримку.

Послання Зеленського до Верховної ради: про що говорив президентКонтент-аналіз послання Володимира Зеленського до Верховної ради. Президент найчастіше говорив слова «ми», «Україна» та «вперше».

Будь-який крок влади, який не подобається якійсь групі небайдужих патріотів, – це «зрада». Можна було б сказати «дурість», «свинство», «помилка», «злочин», знайти ще купу слів, що описують подію, але вважається, що саме «зрада» спонукає до необхідної сили громадянську реакцію. Тож зрада у нас скрізь. Ну, тобто, можливо, десь і є зрада, але хіба ж розбереш, коли маркування стоїть на всьому? Немає кращого способу зірвати Варфоломіївську ніч, ніж помітити хрестами всі будинки підряд.

Поганий жарт із противниками Зеленського зіграла їхня геніальна знахідка називати його клоуном. Хльостко, прикро, безпосередньо пов'язане з його лицедійським минулим. Тільки вийшло, що у 2019 році всіх обійшов якийсь клоун, якого з того часу не може зупинити ніхто, крім, власне, його самого. То чи точно клоун? Може, слід нинішнього вкрай специфічного президента якось визначити вірніше, щоб критика цілила саме ось у цього Зеленського, а не била повз у вигадану мету?

У зв'язку зі справою «вагнергейту» та маленька, але галаслива частина опозиції, яка любить із будь-якого приводу вживати слово «капітуляція», бо «зрада» вже якось затерлася, чекаючи вбивчих висновків розслідування Bellingcat заготовила плакати із закликом до імпічменту. Розслідування вийшло, а оглушливого скандалу немає. Але ж плакати намальовані, чого добру пропадати? Тепер у нас ще й грізне слово імпічмент бовтається в інформаційному полі, як неприкаяне. Хто знає, може, воно ще й стане в пригоді, але на той час сильно пошарпається і втратить закладену в нього міць.

Банкова також не відстає від загальної моди. Слово «олігарх» отримало настільки розширене тлумачення, що розгубилися всі, хто міг перерахувати, причому з відомою натяжкою українських олігархів на пальцях однієї руки. Їхнє число розпливлося якимось невизначеним чином до невизначених величин. Водночас замість системного лікування головного лиха, причому на всіх рівнях, аж до сільради, – зрощення політики та бізнесу, намітилася кампанія з пресування конкретних постатей, хай навіть скільки завгодно неприємних і навіть шкідливих. Це явно щось інше і має називатись не деолігархізацією.

І слово «переворот», запущене президентом у маси в спробі приборкати, чого там, справжнісінького та найголовнішого олігарха, прозвучало вкрай дивно. З одного боку, який імпічмент, такий і переворот, яка зрада, такий і Майдан, але, з іншого, земля під ногами відчувається все менше. Якщо знайти десь спостерігача, у якого відсутні будь-які попередні уявлення про Україну, і поринути у тутешнє слововживання, він просто з глузду з’їде. Перед ним постане якийсь зовсім моторошний світ. Кого звинувачувати? Як ми самі навколо себе називаємо, так воно і пливе. Як пливе, так і називаємо. Слово було на початку, слово буде наприкінці. Недруковане.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.

Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: