Від початку листопада світ дедалі частіше говорить про загрозу повномасштабної агресії Росії на територію України. Про це попереджають у ЗМІ, в американській та українській розвідці. Навіть названі терміни – початок 2022-го року, і напрямки можливого вторгнення російських військ на територію України.
Росія й раніше накопичувала війська на кордонах із Україною, щоправда, зараз така загроза викликає більше занепокоєння через низку чинників.
Перший чинник – інкорпорація Білорусі до складу Росії через договори про так звану «союзну державу», а фактично, Кремль отримав повний контроль над білоруським диктатором Олександром Лукашенком та його мережею КДБ. Нинішню подію часто порівнюють із аншлюсом – захопленням та приєднанням у 1938-му році нацистською Німеччиною тодішньої Австрії.
Для України – це погана новина, адже розміщення російських військ на території Білорусі – це додаткові 1084 кілометри кордону на півночі нашої держави із ймовірно агресивними намірами ворога.
Другий чинник – «слабкий» Захід. В Європейському Союзі вже наголосили на тому, що військової допомоги у разі агресії Росії на Україну – годі чекати. Партнери США та Велика Британія хоча й готові прийти на допомогу Україні, проте воювати замість нашої держави не будуть. Загалом, враховуючи зміну влади в Німеччині, не надто переконливу Францію, «газове питання» та роз'єднувальну загрозу чергової міграційної кризи серед інших східноєвропейських країн, які мають спільний кордон із Білоруссю, Кремль наразі отримав досить переконливу геополітичну перевагу, з якої може мати хороший бонус.
Третій чинник – сама Україна та внутрішньополітичні процеси, які в ній відбуваються. Нова масштабна політична криза може мати некеровані наслідки, зокрема, зумовлені масовими акціями протестів. І такий фактор також може зіграти як дестабілізуючий для країни-агресора.
Залишається ключовим питання – навіщо Росії повномасштабна війна із Україною і якою вона може бути насправді?
Нові умови для України
Безумовно, ще один фактор напруги для повномасштабних планів агресора – повний колапс Мінських угод та Нормандського формату. Переговорний процес зайшов у глухий кут, і головним ініціатором цього процесу була позиція Росії.
Гра в маніпуляції: що відбувається на українсько-російському кордоніЩо відбувається на кордоні з Росією, чому країна почала стягувати війська та які наслідки можуть бути, читайте у матеріалі «Слово і діло».
З огляду на це, існує ймовірність, що накопиченням військ Росія намагається створити чергове напруження на кордонах із Україною, яке може стати початком військової операції саме із метою отримати нові переговорні позиції для повернення частини окупованих територій Донецької та Луганської областей під контроль Україні на вигідних Росії умовах. Тобто, такий собі «Мінськ-3» із значно ширшим пакетом умов політичних умов для України, які, по суті, означатимуть втрату суверенітету нашої державою.
Подібний сценарій вже відбувався у 2014-му та у 2015-му роках – оточення біля Іловайська та Дебальцева. Після обох випадків Україна отримувала нові умови «мирного плану», який передбачав в подальшому повільний запуск процесу федералізації та припинення існування суверенної держави.
З іншого боку, наразі ситуація суттєво відрізняється від подій 7-річної давнини. Українські війська більш досвідчені та оснащені, готові до бою. А ефект несподіванки, яким звикла користуватися Росія у реалізації своїх агресивних намірів – безумовно, втрачений. Крім того, не лише серед військових, але й серед пересічних громадян – значно побільшало тих, хто готовий у будь-який спосіб чинити опір. До того ж, ветеранська спільнота воїнів АТО та ООС нині налічує щонайменше 400 тисяч осіб.
Саме тому, найімовірніше, Росія може провести одночасно кілька малих військових операцій із дестабілізації ситуації на кордонах із Україною з метою змусити Захід і керівництво нашої держави до нових «мирних» перемовин. Для цього на півночі України – з боку Білорусі – для провокацій можуть бути використані ті ж сам мігранти. На «східному» фронті можуть активізуватися найманці та бойовики так званих «ДНР-ЛНР» за підтримки регулярних військ. А от епіцентром військових дій може стати загострення на кордоні із окупованим Кримом.
Саме частина Донецької області із Маріуполем – можуть стати основною військовим завданням для подальшої окупації українських територій. В Росії для цього вже вигадали чергову легенду про суттєве посилення співпраці України з НАТО саме на даному напрямку, тож приводом можуть стати будь-які провокації з боку регулярних російських військ. За словами речника президента РФ, саме Україна шукає спосіб повернутися до силового врегулювання ситуації на Донбасі під прикриттям збільшення присутності в регіоні військових НАТО.
Звісно, поки триватиме ескалація із регулярними військами, наступ на Маріуполь можуть здійснювати так звані «війська» без розпізнавальних знаків.
Тиск на Захід
Впливові держави ЄС вкотре наголосили, що у разі будь-якого порушення державного кордону чи вторгнення з боку Росії щодо України – матимуть «надзвичайно серйозні наслідки». Проте головна проблема у тому, що для справді ефективної протидії планам ворога – варто було б оголосити той перелік заходів, якими можуть відповісти західні держави на можливе вторгнення Росії.
Резніков розповів, чому не вірить у великий наступ РосіїГолова Міноборони Олексій Резніков заявив про те, що не вірить у вторгнення Росії, про яке попереджають західні країни.
Одна з цілей Росії в процесі дестабілізації ситуації біля кордонів з Україною – можливість «натиснути» на країни ЄС і у контексті пришвидшення сертифікації газопроводу «Північний потік-2». Ще одна побічна мета – показати неспроможність країн НАТО ефективно протидіяти агресивним планам Росії. Таким чином, чітко окреслити зони впливу на подальші десятиліття. Для Кремля наступні 5-10 років будуть визначальними у подальшому становленні авторитарного режиму та поширення свого впливу на європейському континенті. Адже на східних кордонах РФ відчутно програє у своєму геополітичному впливі економічно більш потужнішому Китаю.
У будь-якому разі, Україна не залишиться сам-на-сам із ворогом, а ефективна протидія планам Кремля може стати суттєвим стримувальним фактором для швидких військових операцій РФ. Насамперед, варто пам’ятати, що основною метою загарбника є не стільки фізичне захоплення територій, скільки досягнення геополітичного панування в регіоні пострадянського простору.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»