Володимир Путін, сам того не бажаючи, зробив Україні великий комплімент. «Судячи з усього – і це дуже сумно, – Україну повільно, але вірно перетворюють на якийсь антипод Росії, на якусь анти-Росію», – прокоментував він гоніння на свого дорогого кума. Ах, якби.
Звичайно, за нинішніми російськими стандартами, з’явися там політична сила на, умовно, прозахідних позиціях, а її лідер, власник великого бізнесу, демонстрував ледь не сімейну близькість до, скажімо, Бориса Джонсона та МІ6, йому б відірвали голову ще на етапі задуму, бізнес показово грохнули, соратників розсадили по таборах. Якби під суди (це за умови, що до них взагалі дійшла б справа) приходили якісь незрозумілі особистості, щось на кшталт приватної охорони обвинувачених, намагаючись підміняти поліцію, їх би поклали мордами в асфальт і переламали ноги і ребра, а потім б ще впаяли терміни за напад на співробітників правоохоронних органів. ЗМІ, які б стали висвітлювати діяльність англофільської організації, оголосили іноземними агентами, завалили кримінальними справами і прибили. Авторів постів в соціальних мережах, які висловили співчуття опозиціонерам, вигнали б з роботи і пригрозили статтями за екстремізм і розтління малолітніх.
Загалом, в цьому відношенні Україна дійсно сильно недопрацьовує, щоб підтримувати схожість з Росією. Раптово виявивши в країні присутність і специфічну діяльність Віктора Медведчука, влада поводиться стосовно нього, як до крихкого цінного артефакту, боячись незграбно зачепити і розсипати. Відмінність від Росії ще більше стане наочною, коли, з високим ступенем ймовірності, лідер прокремлівських сил в Україні знову набуде повної свободи, навіть не витягнувшись жодного разу на нарах.
Медведчука відправили під домашній арешт: що пишуть у соцмережахДомашній арешт для депутата Віктора Медведчука – реакція соцмереж у підбірці Слово і діло.
При цьому є якесь глибоке відчуття, що ця ж державна машина, яка нині демонструє м'яку до беззубості благодушність, в тому ж кадровому складі, без зусиль і не без задоволення переключиться, якщо на те буде верховна воля, на ломку кісток, жорсткий пресинг незадоволених і посадки без розбору. А Олег Татаров ходитиме, як колись, по телеефірах і розповідатиме, що негідники самі у всьому винні, і держава проявляє до них поблажливість і добре вмовляння. Зовсім адже недарма колишні співробітники «Беркуту», як рідні, влилися в ряди російського і білоруського ОМОНу, а в Криму і окупованому Донбасі государеву службу під триколором несуть ті ж менти, прокурори і судді, що сім років тому сиділи в своїх кріслах під жовто-блакитними. Деякі вже, мабуть, і порядком просунулися у своїй кар'єрі.
Та й сама наявність в українському парламенті відкрито проросійської сили говорить про те, що тут можна запросто не приховувати свої пропутінські погляди, не побоюючись якихось серйозних неприємностей. Якщо, звичайно, спеціально не наражаються. Але деякі і нариваються без жодної для себе шкоди. Так що у нас за Росією і в Росію ходити не треба.
Інший момент, який не дозволяє з гордістю говорити про те, що Україна взагалі ніяка не Росія, це глядацькі нахили громадян. Не в тому сенсі, що російський інформаційний і культурний продукт споживається багато і охоче, хоча і в цьому сенсі теж, а через схильність спостерігати за тим, що відбувається в країні відсторонено, ніби із зали для глядачів, і те, що відбувається навколо – наче не про тебе. Час від часу приходить осяяння, що все-таки про тебе, та ще й як про тебе, і тоді українці, вагома їх частина, підхоплюються і дійсно в своєму цивільному пориві стають разюче несхожі на прибитих вивченою безпорадністю росіян. Але хто знає, чи не пропустимо одного разу ми-глядачі момент, коли треба було стати нами-учасниками, а потім виявиться запізно, тому що машина по зламу кісток набере обертів і не зупиниться, як зупинилася в 2014-му.
І ця ймовірна Росія-в-Україні як історична опція продовжує підспудно існувати, тут небезпечно себе обманювати хвалебними розповідями про природжену волелюбність нашого народу в порівнянні з іншими. Краще пильно виглядати в собі байдужого раба і, як годиться, нещадно видавлювати. Ось тоді у Путіна з'являться дійсно серйозні підстави впасти в глибоку тугу з приводу України.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»