Зрада чи співпраця: для чого потрібен закон про колабораціонізм

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Один із наслідків деокупації та реінтеграції територій, які Україна втратила внаслідок військової агресії з боку Росії – як відмежувати у юридичній площині тих громадян, які активно допомагали та сприяли планам ворога на окупованих територіях і тих, хто став заручником обставин. Гостроти проблемі додає те, що дане питання лежить не лише у правовій площині, а ще й у моральній.

Усі ці процеси вже детально описані на прикладі багатьох інших конфліктів та держав, які повертали собі втрачені внаслідок агресії чи війни власні території. Звісно, у цих процесах потрібно врахувати одразу кілька складових: кримінальне покарання за тяжкі злочини, обмеження конституційних прав для тих, хто сприяв намірам агресора та процедуру «очищення» для тих громадян, які не мали наміру ставати прихильником держави-агресора, проте вимушені були діяти в запропонованій окупантом системі управління чи здійснення своєї політики.

У суспільстві виникає чимало спірних запитань стосовно самого визначення статусу «колаборант» й подальших наслідків. З одного боку – наміри держави покарати за злочини в контексті співпраці із агресором не сприяє реінтеграції та деокупації повернутих територій. Люди просто бояться реваншистських настроїв, які ще часто формуються і підтримуються пропагандистськими медіа-загарбниками.

З іншого боку – важливим аспектом залишається питання встановлення справедливості, адже з боку України йдеться про людські втрати і питання відновлення власного суверенітету. А враховуючи ще й обставини «гібридного конфлікту» ‒ здійснення процедур так званого перехідного правосуддя в умовах деокупації частини Донецької та Луганської областей, а також Криму, робить цей процес надто складним для комунікації як всередині українського суспільства, так і стосовно громадян з тимчасово окупованих територій.

Співпраця vs зрада

Натепер у Верховній раді зареєстровано три законопроєкти про колабораціонізм. Два з них – авторства нардепів від «Слуги народу» та один – «Європейської солідарності».

Перехідне законодавство щодо Донбасу та Криму: що пропонує МінреінтеграціїЗаконопроєкт визначає загальні засади відповідальності, амністії та люстрації за дії під час тимчасової окупації територій України.

В обох випадках, визначення колабораціонізму хоч і не схоже, проте передбачає приблизно однакове трактування. Представники монобільшості визначають «колабораціонізм» як сприяння окремими громадянами або юридичними особами державі-агресору у здійсненні агресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України, включаючи підтримку збройних формувань та окупаційних адміністрацій держави-агресора та інші дії.

У ЄС визначають дане поняття як умисне і добровільне співробітництво громадянина України з державою-агресором або її представниками у будь-якій формі, в інтересах держави-агресора і на шкоду національній безпеці України чи її союзників. При цьому варто наголосити на слові «умисне» ‒ щодо нього виникає чи не найбільше суперечок.

При цьому в Україні поки що на недержавному рівні створена база, в якій збираються дані про військові злочини – наразі цей проєкт створений завдяки зусиллям правозахисних громадських організацій. На рівні держави процес збору даних має бути розроблений та запущений завдяки спільним зусиллям Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій, ОГП, правоохоронних органів та громадських організацій. Віцепрем’єр-міністр та міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков сподівається, що Верховна рада ухвалить закон про перехідний період і перехідне правосуддя для Криму та ОРДЛО у 2021 році.

Поки що у даному питанні залишається невизначеність – адже законопроєкт №2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» був прийнятий парламентом у першому читанні ще у вересні 2020-го, а у березні поточного року хоч і з’явився для розгляду у порядку денному, проте так і не був заслуханий у стінах сесійної зали.

Законопроєкт імплементує у правову систему України норми міжнародного кримінального та гуманітарного права – впроваджує поняття злочину проти людяності та створює повноцінний каталог воєнних злочинів, за яким зможуть працювати прокурори та судді. Загалом у законопроєкті передбачається понад 50 видів воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які чітко структуровано за об’єктами зазіхання.

Сага про люстрацію

Ще один процес, який буде запущено в рамках перехідного правосуддя – люстрація. Йдеться про своєрідну «перевірку» благонадійності.

Реінтеграція Донбасу: на які кроки може піти українська владаПерша фаза реінтеграції Донбасу має включати виведення російських військ з території України, потім може відбутися амністія за нетяжкі злочини та етап формування влади на рівні місцевих рад, вважає експерт.

При цьому, люстрація не поширюється на осіб, які скоїли кримінальні діяння – вони повинні переслідуватися та каратися відповідно до кримінального права. Ті, хто пройшли «фільтр» кримінального закону, повинні підлягати люстрації виключно на підставах та у порядку, передбачених законом. Відповідно, саме у люстраційному законі мають бути детально визначений перелік посад чи видів занять, робота на яких є підставою для перевірки.

Водночас люстрація має відбуватися з дотриманням принципу індивідуальної провини, яка має бути доведена в кожному випадку окремо, та гарантуванням права на захист та права на оскарження у суді. Саме в даному контексті люстрація в Україні фактично не відбулася ані у 1990-х – після виходу України зі складу СРСР та оголошення про незалежність, ні після подій Революції гідності, коли під умовну люстрацію мли б потрапити тисячі чиновників та політиків, які опинилися в одному таборі із тодішньою владою на чолі із Віктором Януковичем та «Партією регіонів», дії яких були пов’язані із порушенням конституційних прав українських громадян. Втім фактично покарали одиниці, або тих політиків чи чиновників, які опинилися у санкційних списках.

Саме від «невибіркових» люстрацій застерігають в ПАРЄ та ООН, а Європейський суд з прав людини найчастіше стає на бік позовника, який постраждав від загальних критеріїв люстрації. Адже цей процес не може мати нічого спільного із політичними підтекстом – якщо йдеться про правову державу, в кожному випадку провина має бути доведена в індивідуальному порядку із наданням права оскарження.

Починати процес люстрації без закінчення судової реформи в Україні – небезпечно. Окрім цього, варто в окремому законі врахувати специфіку окупації частини України до завершення збройної агресії.

Насамкінець, держава має запустити механізм підготовки кадрового резерву, розуміючи, що у випадку процесу люстрації під час деокупації і повернення території доведеться розглядати десятки тисяч справ. І саме задля уникнення вакууму на державних посадах на цих територіях, варто заздалегідь підготуватися.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал