День Гідності та Свободи: чи здатні українці на новий протест

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Починаючи від 2019-го року громадянська активність українців суттєво знизилася. Цьому сприяла низка чинників – передусім, українцям вдалося «випустити пару» під час президентських та дострокових парламентських виборів 2019-го року, крім того, зниженню активності сприяла ситуація із пандемією коронавірусу.

Політологи визначають період зміни влади у 2019-му році як «електоральний Майдан». І за такою логікою, побачивши як можна реально змінювати владу та впливати на процеси ухвалення рішень, українці мали б активніше «включатися» у політичні процеси. Проте місцеві вибори-2020 показали дещо іншу тенденцію.

По-перше, рекордно низька явка. 25 жовтня на вибори прийшли 36,88% усіх виборців, а вже на другий тур виборів мерів міст явка склала ще меншу цифру – близько 24%. На ці показники суттєво вплинув фактор пандемії коронавірусу та небезпека заразитися, проте, згідно з опитуванням Соціологічної групи «Рейтинг» про причини низького рівня відвідування виборів, 14% опитаних не знали, за кого голосувати, а ще 12% вибори взагалі не цікавили.

Українці поступово зневірюються у можливостях не лише демократичних інститутів виборів, але й свого права на протест. Адже дедалі частіше можна почути думку про те, що чергова акція протесту, страйк чи навіть революція — навряд чи докорінно змінять ситуацію на краще в Україні.

Про що свідчать такі настрої – мова йде про розчарування, чи навпаки – «дорослішання» українського суспільства?

В лещатах байдужості

Суттєво падає рівень протестного потенціалу українців. Рік тому протестні настрої серед наших співгромадян вже були на найнижчому рівні: лише 17 відсотків респондентів, за опитуванням соціологів, були готові взяти участь у мітингах.

«Карантинний Майдан»: чи можливий в Україні та що може стати двигуном?Протести через карантин в Україні, в рамках якого в усій країні закриті ринки, почалися в декількох регіонах країни. Крім того, міська влада просить Кабмін про пом'якшення запроваджених обмежень.

Дослідники вказують на те, що протестні настрої в Україні поступово знижуються.

Чому так? Причин багато. По-перше, утома від безрезультатності протестів, які не поліпшили якості життя українців, нічого не змінили у суспільній і політичній моделі держави. По-друге, складна епідеміологічна ситуація та карантинні обмеження, які поставили багатьох українців у стан виживання.

Крім того, у 2019 році відбулася повна зміна політичних еліт, а тому українці не поспішали протестувати, даючи новій владі шанс або поліпшити їхні умови життя і провести якісні зміни в країні, або наробити помилок.

Які причини могли викликати акції протести у попередні роки?

За соціологічними опитуваннями, у 2018-му році протести, подібні за масштабами до Революції гідності, могли спалахнути лише в разі спроби проросійського реваншу та зміни зовнішньополітичного курсу України, або в разі приходу до влади проросійських сил, а також через зростання комунальних тарифів. Дослідники прогнозували, що грубі порушення владою прав людини або акти несправедливості є найпотужнішим об’єднавчим чинником для масового протесту в Україні.

Паралельно, на тлі загального зростання числа тих, хто вважає протест безперспективним, соціологи виділяють певне збільшення відсотка тих, хто заявляє про однозначну готовність вийти на протест, що свідчить про радикалізацію суспільних настроїв.

У 2020-му році в Україні, з одного боку, мало що змінилося: нова влада не виправдала очікувань українців, пов’язаних із «новими обличчями», від яких сподівались радикальних кроків у царині антикорупційної діяльності, народовладдя, судочинства, охорони здоров’я, правопорядку. А з іншого боку, готовність до протесту і активність громадян падає.

Але на цьому тлі зростає соціальна напруженість: торік вона становила 6,8 бала з 10 можливих, цього року сягнула 7,27 бала. Причини такого рівня невдоволення суто матеріальні. Однак, майже 50% українців готові до участі в акціях соціального протесту, що свідчить про високий конфліктний потенціал, який може перерости в соціальний конфлікт у разі обставин, що зачіпають суттєві інтереси українського суспільства.

Ризики нових Майданів

Відома соціологиня Ірина Бекешкіна завжди вважала, що прогнозувати ймовірність революційних подій у нашій державі – справа марна. «В Україні майже неможливо спрогнозувати початок революцій, але вони стають можливими, коли не працюють демократичні механізми», — зауважувала вона.

Протести підприємців: як зберегти малий бізнес під час кризиУ разі закриття підприємств люди, які втратять роботу, стануть додатковим тягарем для бюджету. Тому варто забезпечити ефективні механізми компенсацій, вважає експерт.

Наскільки ж реальною є можливість протестів в Україні? Що може зачепити українців настільки, щоб вони вийшли на вулиці, і чи взагалі ми спроможні на це зараз?

Звичайно, в Україні нині є чимало проблем, які жваво обговорюються і можуть навіть спричинити громадські протести. Але для того, щоб вони перейшли у загальнонаціональний формат — потрібна дія одночасно кількох потужних чинників.

Протягом шести років після Революції Гідності в Україні було задекларовано і навіть розпочато велику кількість реформ, які були покликані зміцнити демократичні інститути і зробити діяльність усіх гілок влади прозорою. Проте сподівання суспільства у більшості випадків не реалізовані, бо в післямайданний період рівень громадської активності і впливу на владу значно послабшав, а подекуди й зовсім зійшов нанівець. Це підтверджують і дослідження ПРООН, які оцінюють рівень розвитку громадянського суспільства в Україні як «середній». Виходить, українському суспільству доводиться час від часу нагадувати про свої інтереси за рахунок «вулиці», а не розвинених демократичних інституцій?

Аналіз протестних акцій, що відбулися цьогоріч, наводять на думку про те, що триггерами невдоволення українців є недоброчесне суддівство, відсутність якісних послуг від держави, як то охорона здоров'я, освіта та соціальне забезпечення, наявність екологічних проблем. Громадянську підтримку одержують рухи за права жінок та гендерне рівноправ'я, соціальні рухи проти сексуального насильства, запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству, карантинні протести як реакція на безпорадність влади. Можна стверджувати, що спалах епідемії певною мірою примножив «соціальний капітал» громадськості: посилив людські зв'язки, солідарність, взаємну довіру, допоміг розвинути навички та технології самоорганізації суспільних груп.

Десятки акцій впродовж року були організовані різними професійними рухами та асоціаціями, що відстоюють права робітників чи підприємців. Серйозних політичних протестів цьогоріч не відбулося, що є яскравим симптомом того, що політика поступово перестає цікавити українців.

Джерела протестних рухів

Зараз ми бачимо, що основними причинами для протестів може стати важка соціально-економічна ситуація в зв’язку із падінням економіки внаслідок карантинних обмежень, яку загострюють некомпетентні дії влади.

Не на часі: що змусить українців вийти на масові акції протестів?Соціально-економічна ситуація, діяльність опозиції чи громадський сектор? Яка із цих складових стане фундаментом для можливих акцій протестів, прогнозував політолог Олександр Радчук.

На початку 2020 року українські соціологічні інститути провели опитування щодо протестних настроїв українців і їхній результат засвідчує згасання протестної активності, а тому не варто дивуватися, що все повертається на свої «корумповані місця». Так 66% українців переконані, що у 2020 році не може виникнути третій Майдан. Безпосередню участь у мітингах та демонстраціях готові брати лише 16% українців. Понад дві третини українців не збиралися у 2020 році виходити на масові протести, а 40% не поділяли думки про те, що в їхніх містах можливі масові акції.

Загалом, результати опитування підтвердилися, хоча до кінця року ще є час. Прогнози українських соціологів підтверджують і результати «Дослідження цінностей світу», глобального дослідницького проекту, який вивчає цінності і переконання людей, як вони змінюються з плином часу, і який соціально-політичний вплив вони мають. Зважаючи на результати цього дослідження, не варто очікувати серйозних протестних дій з боку наших співгромадян.

Українці хочуть і стоять горою за зміни, але еволюційним шляхом, страх революційних потрясінь нині перевищує запит на зміни. Ще на початку 1990-х років у книзі «Довіра» Френсіс Фукуяма визначив соціальний капітал як «довіру, взаємодопомогу й активність». За результатами «Дослідження цінностей світу», українці не довіряють одне одному, а недовіра заважає як розвитку, так і об’єднанню для участі в протестах.

На думку більшості українців, держава повинна про них піклуватися, а за очікуванням «сильної руки» Україна перебуває у верхній частині європейського рейтингу. Дві третини українців не цікавляться політикою і при цьому обговорюють політику в колі друзів. Лише невеликий відсоток українців шукає інформацію про політиків, підписує петиції, агітує, жертвує гроші і бере участь у мітингах.

Показово, що результати цього дослідження з’явилися напередодні Дня Гідності та Свободи, який став початком самовідданого і мужнього протистояння народу діям влади у 2013 році. Сьогодні стає дедалі важче оцінити тодішні події на предмет їхнього впливу на цінності українців – суттєвих глибинних досліджень на цю тему проведено не було, оцінками переважно займаються одиниці науковців. Тоді як залишається актуальною тема визначення тих цінностей та ідеологічних передумов, які спричинили масовий протестний рух 6 років тому, завдяки якому вдалося переконати більшу частину суспільства у вчасності та необхідності таких дій. Коли саме відбудеться збіг у часі та просторі усіх тих факторів, які допоможуть українському суспільству знову стати рушієм змін у власній країні – залишається лише здогадуватися.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал