Спроба обдурити Захід, що спричинила недвозначний окрик звідти, прекрасна в декількох аспектах. Причому прекрасна настільки, що залишається лише шкодувати, що вона не була зроблена раніше.
Йдеться про демонстративне прагнення Банкової взяти під контроль призначення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Стратегічно важливе місце звільнилося після трохи передчасного звільнення Назара Холодницького, і перемогти спокусу поставити на його місце свого чоловічка не було ніяких сил. Ідея здалася настільки дивовижною і новаторською, що справою техніки було переконати себе, ніби західне буржуїнство, знесилене епідемією коронавірусу, це нахабство проковтне і не подавиться.
Для початку, як прийнято, потрібно було вибрати потрібних тих, хто обирає. Моноголосів, що підпирають шалені ініціативи зверху, вже традиційно бракувало, тому легко підключили медведчуківських, які завжди тільки раді показати голий зад тій частині людства, яка не поділяє їх нездорової пристрасті до плішивого агресора. Позичив своїх і Ігор Валерійович, у якого своя антикорупційна повістка. Проголосували, показали. А Захід раптом – хто б міг подумати? – став активно заперечувати і навіть деяким чином погрожувати. Інакше як погрозами не можна назвати натяки на те, що нам матеріально допомагають і до себе без віз пускають не через те, що страшенно раді бачити, а тому що авансом бачать у нас не тих дикунів із самовбивчими соціальними схильностями, якими ми більшу частину часу є. Але якщо ми наполягаємо, аванси можна і відкликати.
Володимир Олександрович Зеленський подумав-подумав і заявив, що згоден з нашими західними партнерами. «Вважаю, що по-іншому і бути не може», – відчеканив президент, втілення волі і розуму.
Ось тому-то і шкода, що сутичка із Заходом у нашого президента не відбулася раніше. Раніше став би думати і вважати, що по-іншому бути не може.
Легітимність Володимира Зеленського, незважаючи на його нищівні результати на виборах, президентських і парламентських, які були, по суті, третім туром президентських, від самого початку була досить умовною. Не було жодних підстав вважати, що перед нами видатний державний діяч. Зате була тверда впевненість, що, зіпсувавши відносини із Заходом, будь-який прегарний керівник України вб'є її шанси на розвиток і піднесе на блюдечку Кремлю. Саме так вже виходить, що крім, власне, народної підтримки, іншим потужним джерелом легітимності української влади є її взаєморозуміння із Заходом і його підтримка. Той, хто не здатен їх забезпечити, прирікає себе на швидку політичну дискваліфікацію. Самостійність в ухваленні ключових рішень – це прекрасно, але тільки поки вона враховує цю імперативну обставину.
У разі із Зеленським відсутність стартової політичної переконливості лише підвищувала цінність і важливість для нього зовнішніх підстав легітимності. Від того, як провідні міжнародні партнери дадуть для себе на питання «Who is Mister Zelenskiy?» безпосередньо відповідь, залежить, ким він буде і що зуміє. Часу минуло небагато, а вже потрібно не тільки доводити свою партнерську осудність, а й переконувати в неосудності. І не сказати, що хтось поспішає це робити. Найімовірніше, навпаки.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»