Міністр оборони Білорусі Віктор Хренін на засіданні Ради міністрів оборони країн-учасниць СНД (пам'ятаєте ще про таку організацію?), пояснив події у своїй країні тим, що «різні деструктивні сили, що підігріваються керівництвом таких держав як Польща, Литва, Чехія і Україна, зробили спроби неконституційної зміни влади». До цього міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров звинуватив «двісті українських екстремістів» в дестабілізації ситуації в Білорусі і «спробі відірвати її від Росії».
Читаєш такі заяви і просто гордість бере за свою країну, які же ми могутні і впливові. Варто було тільки захотіти, як захиталася вчора, здавалося, радянська і лояльна вождю Білорусь, подивився народ навколо очима наших екстремістів і захотів жити по-іншому. Ну, звичайно, не без деструктивної допомоги Чехії, Польщі та Литви, що тісно координують свої дії з нашим державним керівництвом.
На щастя, все не так: білорусам не знадобилися зовнішні стимули, щоб встати на захист свого почуття громадянської гідності, просто дістав свій незмінний картопляний цар. І все не так, на превеликий жаль: Україна зовсім не так впливова, та й оперативна координація позицій і зусиль щодо гострих міжнародних питань з Польщею, Литвою та Чехією – це більше з області наших благих побажань, ніж реальність, дана нам у відчуттях. Якихось чітких оцінок того, що відбувається, наше політичне керівництво уникає. Україна, яка проводить курс поширення навколо революційного вільнодумства, існує тільки в головах російських і білоруських чиновників і пропагандистів.
Вибори в Білорусі: хто визнав Лукашенка президентом, а хто – ніВибори в Білорусі визнали Росія, Китай, Сирія, В'єтнам, Венесуела, Нікарагуа, Туреччина, Сирія, Киргизстан і Таджикистан.
У ситуації, коли західні сусіди Білорусі навідсіч відмовилися визнавати результати президентських виборів і на протестах самі білоруси бажають Лукашенко піти, а то і чого жорсткіше, український президент підтримує ідею якихось фантастичних чесних виборів, в яких міг би взяти участь і обридлий людям диктатор, який раптом забажав справедливості: «Як можна всіх заспокоїти? Я би точно сказав: за місяць – нові вибори. Я йду. Ідіть, хто хоче. Міжнародні спостерігачі – я всіх би запросив, всіх. І сказав би народу Білорусі: будь ласка, обирайте. І після такого результату не було б питань ні в кого». Це з інтерв'ю Володимира Зеленського Euronews. Чи то дика наївність, чи то бажання прикинутися дурником у ситуації, коли не хочеться різко рвати з сусідським начальством. У будь-якому разі відсутність чіткої дорослої позиції.
А без позиції залишатися вже просто не вийде, і всі ці заяви про те, що відносини з Білоруссю поставлені на паузу, лише відкладають неминуче. Час, коли Мінськ міг грати якусь відносно незалежну від Москви роль, позаду. Причому це була не стільки дійсно незалежна роль, скільки гра в цю роль, але Олександру Лукашенку воліли підігравати. Звідси й ідея посередництва у війні з Росією, і поява Мінська в якості переговорної точки. Зараз офіційна Білорусь, яка з подачі Луки остаточно перетворилася на російський протекторат, демонструє Україні відкриту ворожість, яку неможливо ігнорувати.
Як не можна ігнорувати і нові кроки Росії по сходах, що ведуть вниз. Це стосується і прямої підтримки Кремлем Лукашенка в його боротьбі з власним народом, під відкритою загрозою силового вторгнення, причому ось цього Лукашенка, який злетів з котушок, параноїдально бігаючи в бронежилеті і з автоматом, який розпоряджається бити і катувати протестувальників, видивляючись у небі Білорусі натівські літаки з ядерними бомбами. Сюди ж слід віднести і отруєння бойовою отрутою головного російського опозиціонера Олексія Навального. Ще недавно Путін заявляв, що «захищаючи свої інтереси, ми не повинні виглядати як якісь придурки, як божевільні, яким у руки потрапила бритва і вони бігають і нею розмахують», а ось минуло якихось пара місяців, і все добре, якщо хто раптом засумнівався: ось вони, придурки, з «новачком» і «резервом зі співробітників правоохоронних органів».
І те, що оточення України, вочевидь, стає більш дурним, ніж раніше, хоча, здавалося, куди ще, не дає права керівництву нашої країни перебувати в наївності або ігнорувати загрозливі ознаки. Питання національної безпеки складніше і відповідальніше проблеми, кого запросити на святковий концерт з нагоди Дня Незалежності. І так, дуже хотілося б, щоб в цих обставинах ми опинилися пліч-о-пліч з Польщею, Чехією та Литвою. Навіть якщо від цього дуже сильно засмутиться Дмитро Козак.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»