Російське «авось»: що стоїть за масштабним вибухом у Бейруті

Читать на русском
Денис Поповичжурналіст

У вівторок в порту Бейрута стався потужний вибух. За свідченнями очевидців, звук від цього вибуху було чутно на Кіпрі, розташованому на відстані більш ніж 200 км від Лівану, столицею якого є Бейрут. Саме ж місто зазнало важких ушкоджень – кількість загиблих і поранених обчислюється тисячами. Цікаво, що в цій події був виявлений «російський слід».

Вибух у Бейруті стався вдень 4 серпня. На різних відео з місць події видно сильну пожежу, що спалахнула в порту міста. На тлі густої хмари чорного диму танцювали яскраві іскри, що змушують думати, що горить піротехніка. Потужний вибух прогримів раптово. Вибухова хвиля перекидала автомобілі, не залишила цілою жодну будівлю в районі порту, а очевидці, які знімали вибух на свої смартфони неподалік його епіцентру, або зазнали травм, або загинули.

Всього заявлено про щонайбільше 70 загиблих і близько 4 тисяч поранених. За повідомленням міської влади, вибух торкнувся близько половини Бейрута, загальна площа якого становить близько 20 квадратних кілометрів. Лікарні моментально виявилися переповненими постраждалими, у місті оголосили надзвичайну ситуацію. Вибух був такої сили, що звуки його було чутно навіть на узбережжі Кіпру, розташованого більш ніж у 200 км від берегів Лівану.

Трагедію Лівану відразу ж почали порівнювати з Хіросімою, адже наслідки катастрофи цілком можна було порівняти з руйнівним ефектом, який міг би зробити ядерний заряд малої потужності. Саме тому відразу ж почали висуватися версії щодо того, що ж там могло вибухнути і найголовніше – чи є те, що трапилося, терактом.

Варіант з вибухом піротехніки слід відкинути відразу ж – скільки б не вибухнуло петард, знищити половину міста вони б не змогли. Те саме стосується й детонації вибухівки або боєприпасів. Українці мають гіркий досвід спостереження за вибухами артилерійських складів у різних регіонах нашої країни. Ми добре знаємо, що боєприпаси на складах не детонують одним великим вибухом. Як правило, вони дають тривалу серію великих або маленьких «бахів», створюючи при цьому розліт уламків. Цього в Бейруті не було.

І, нарешті, hard-версія у вигляді ядерного вибуху малої потужності, також викликала сумніви. Підрив ядерного боєприпасу, вочевидь, дав би сліпуче-яскравий спалах, а також підвищений радіаційний фон. Нічого цього в зоні лиха також не спостерігалося. Що ж стосується теракту, то до нього або після нього зазвичай висуваються якісь вимоги (наприклад, з загрозою повторити вибух). Цього також не було.

Пояснення прийшло... з Росії. У 2013 році якийсь Ігор Гречушкін із Хабаровська вирішив перевезти з Грузії до Мозамбіку 2750 тонн аміачної селітри. Небезпечний вантаж слідував на судні Rhosus, фактичним власником якого був сам Гречушкін. Через технічні несправносты судно зупинилося в Бейруті, де було заарештовано за борги. Інспекція розпорядилася вивантажити селітру до портового складу, де зберігалися петарди. Сталося це ще у 2014 році.

Отримавши три ордери на арешт свого майна, власник фактично кинув судно. Селітра кредиторів не зацікавила і всі ці роки вона зберігалася на складі, поки хтось не виявив, що вибухонебезпечну речовину почали красти через дірку, що утворилася в металевій стіні. Діру вирішили заварити, однак іскри потрапили на петарди, які, своєю чергою, підпалили селітру, що і призвело до страшних наслідків.

Якщо версія щодо селітри підтвердиться, то ця історія, звичайно ж, не про теракт і не про злий намір, а про головотяпство конкретних людей – російського бізнесмена і ремонтників, які порушили правила техніки безпеки при проведенні зварювальних робіт. І ті борги, через які судно Rhosus було заарештовано в Бейруті, ніщо порівняно з відповідальністю, до якої слід було б притягнути Гречушкіна за те, що він відмовився вчасно врегулювати ситуацію зі своїм вантажем.

Денис Попович, спеціально для «Слово і діло»

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: