Мертва кров. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Жваве обговорення нового явлення народу Леоніда Макаровича Кравчука й Святослава Михайловича Піскуна яскраво свідчить: думка про те, що існує все-таки якась розумна лінія відсікання старого, не чужа в тому числі і тим, хто міцно тримається за своїх не надто свіжих вождів, а не тільки прихильникам Зеленського, які наївно чекали від нього тотального оновлення управлінського класу.

Нічого такого вже страшного в поверненні в політичний обіг колишніх президента і генпрокурора немає, з урахуванням реальної влади, якою вони володіють на придбаних позиціях. Кравчук на чолі української делегації в Тристоронній контактній групі – зовсім не вільний гравець, вільний у своїх ініціативах, а поради Піскуна нітрохи не обов'язкові до виконання. Тобто прямого збитку, якби вони навіть захотіли або внаслідок глибокого маразму, завдати ці ветерани непривабливої української політики не зможуть. Але все-таки не покидає неприємний післясмак від цих призначень. Ну якого біса, невже не можна було обійтися?

Кілька разів у новітній історії країни виникала ілюзія, що стався якісний перелом, і тепер-то життя піде по-іншому, нові люди понесуть нові смисли і побудують нову Україну, струсивши зі своїх ніг прах старої. Але 2005 рік швидко показав, що називати подію в 2004-му революцією не треба було, а у 2006-му, коли на чільне місце уряду повернувся Янукович, ілюзії зникли навіть у найбільш добрих і наївних.

Кравчук очолив українську делегацію в ТКГ: реакція соцмережЛеонід Кравчук очолив українську делегацію в контактній групі, яка веде переговори щодо Донбасу в Мінську. Зібрали, що думають у соцмережах.

Здавалося, робота над помилками, яка далася важко й дорого, у 2014 році призвела до якісного перелому. Ще й російська агресія немов підвела риску під минулим. Тут би і наступити часу нових людей, більш тертих і рішучих, ніж десять років тому. До того ж з'явилося їх начебто чимало. Під ці очікування легко пройшла поверхнева декомунізація. Але на практиці нікуди не подівся могутній вплив на державне управління провідних «великих гаманців», хоча серед них відбулася деяка перебудова, а Віктор Медведчук просто тріумфально повернувся у вищий ешелон – не всупереч, а саме завдяки війні. Люстрація померла ще до зачаття. Нові або просто розбрелися, опинившись у політиці випадковими пасажирами, або розсілися по гілках поруч зі старими, ставши на відповідне забезпечення. Навіть війна не змогла здійняти нищівну хвилю оновлення.

Ніщо так наочно не свідчить про відсутність якісного зрушення, як зримий символ його відсутності – Петро Порошенко, який став на чолі державного управління, майстер політичного пристосуванства й віртуозний гравець за правилами непереможної системи, до побудови якої він мав безпосереднє відношення буквально на кожному етапі з кінця 90-х, поки не досяг вершини. Одне те, що йому вдалося переконати чималу кількість громадян у своїй винятковій прогресивності, говорить про дійсно незвичайний талант маніпулятора. Від поразки на виборах талант не вберіг, а, мабуть, навіть і посприяв: надто вже був яскравий.

Володимир Зеленський, прийшовши у велику політику, взагалі зі сторони, в цій якості і влаштовував більшість громадян: він уже не «з цих», і кому, як не йому, очистити владу від скам'янілих наростів, що глибоко в'їдаються, підтягнути людей зі свіжими мізками і незіпсованими душами. Стадіон, так стадіон. Оновлення, так оновлення. Але президент-обновитель, який стартував з раптового розпуску Ради, потім різко зменшив оберти, спіткнувся об Авакова, а нині і зовсім взяв моду підтягувати ближче і набиратися державної мудрості у списаних до утилю діячів.

Не те, щоб у них немає чому повчитися, але соціального замовлення на якісне оновлення політики ніхто не скасовував. Не виявляючи ознак відновлення, зате спостерігаючи появу одного за іншим персонажів з минулого, за якими стелиться задушливий репутаційний слід, українці, ось дивно, дедалі більше відмовляють Зеленському в довірі. Справді, чи варто було заходжуватися коло цього діла і міняти сцену на президентське крісло, щоб залишити все як є або, гірше, реанімувати політичні трупи, закопані, здавалося, ще в минулому, довоєнному життя. Якщо тільки все це не частина задуму щодо зйомок зомбі-апокаліпсису в декораціях реаліті-шоу.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
Загрузка...