На вернісажі якось раз. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Вчорашній культпохід особового складу спецназу ДБР в музей Івана Гончара на перегляд картин з колекції Петра Олексійовича Порошенка викликав велике збудження в близькополітичній тусовці. З огляду на її склад, а також роль і місце в ній колишнього президента, емоції зрозумілі. Менш зрозумілі оцінки події, але і це незрозуміле зрозуміло: пристрасті в українській політиці продовжують кипіти, ніби вибори не залишилися позаду ще рік тому.

Любов і високу довіру до вітчизняної правоохоронної системи, особливо переконаність в її досконалій незалежності, зіткнулися з любов'ю до незаслужено скривдженого виборцями Петра Порошенка, в результаті утворилася іскра, в яскравому світлі якої всі учасники і спостерігачі процесу зайвий раз переконалися, як у нас прийнято, кожен у своєму. У цій ситуації, абсолютно ясній для всіх, але для всіх по-різному, слід уточнити тільки ряд моментів.

Наскільки в історії з картинами в правовому відношенні уразливий Петро Олексійович, знає тільки він сам і не сильно широке коло осіб, знайомих з делікатними обставинами придбання і подальших переміщень предметів мистецтва. Якщо кримінальна складова є, ну абсолютно не факт, що наші доблесні органи зуміють її належним чином пред'явити підозрюваному, а дорогі адвокати, кращі за свої гроші, не зможуть пред'явлене граючи розбити, під бурхливі овації радісної громадськості, якій за Порошенка прикро. Але геть виключати ймовірність того, що відповідати є за що і таки доведеться, все ж не варто.

У чому підозрювали політиків-учасників ЄвромайдануФігурантами кримінальних проваджень були Яценюк, Луценко, Кубів, Кличко та ще понад десятка впізнаваних політиків, які брали участь у Євромайдані.

З моральної точки зору нарікати українському політику-бізнесмену на гріхи його допрезидентського періоду, пов'язані з ухиленням від податків та іншими забавами власника пристойного капіталу, не дуже коректно. Ця публіка, як і простіша публіка, вважає святою справою по можливості зберегти від посягання держави все, що зароблено чесною та іншою працею, в тому числі і тому, що держава в своїх зазіханнях нахабніє. Їм не знати, вони її такою будували. Був би Порошенко дивним винятком, ходив би голодранців, а не мільярдером. Те ж стосується і його художніх смаків: інтерес до Іллі Глазунова, гламурної кисті «руського мира», це в будь-якому випадку специфічний інтерес, але все ж важливо, капіталовкладення в його картини було зроблено до 2014 року або після.

Що стосується резонансу від кримінального переслідування Порошенка, який нібито поховає рейтинги чинної влади, тут помилятися не варто. Вчорашнього президента наш несвідомий народ не любить і йому не довіряє, досить заглянути в відповідні опитування. Поява будь-яких нових свідчень неохайності колишнього президента сприймається як підтвердження наявного упередження, і навіть виправдувальне рішення суду не буде грати істотної ролі: авторитет справедливого і безкорисливого українського суду відомо де.

Це не перший і далеко не останній епізод пред'явлення кримінальних претензій Порошенку. За час свого президентства він боляче відтоптав мозолі не одній серйозній і мстивій людині, там рахунок солідніше, ніж дитяча неприязнь Зеленського, з урахуванням загальних домайданних спогадів. Вони із задоволенням спостерігатимуть, як Петра Олексійовича ганяють ганчірками підозр і повісток, і в міру можливостей будуть цю кампанію підживлювати новими звинуваченнями. Сам знущальний процес ледь не важливіший за результат. Чи можна було за один президентський термін вибудувати таку правоохоронну і судову систему, яка б не включилася в полювання за тобою після закінчення повноважень, питання вже неактуальне, як і питання про те, чи ставилася така задача в принципі. Нехай це тепер хвилює нинішнього гаранта.

Патріотична громадськість, яка горою заступається за свого вождя, виявляється в неприємній пастці. Залишити його в скрутну хвилину переслідувань непристойно, та й дивно не скористатися приводом вказати на свинячий характер чинної влади і ще тісніше згуртувати прихильників навколо гнаного Петра. Але з цих же причин непопулярний колишній президент консервується в лідерській позиції, і потенціал внутрішньої перебудови, яку в опозиційній ніші, очевидно, необхідно провести після важких поразок 2019 року, випаровується. Зведення політичної активності до петрозахисту ускладнює наслідки тих поразок. Що тягти цей чемодан, що кинути – все недобре.

Ось в контексті цих зауважень події в музеї Івана Гончара виглядають дещо об'ємніше, ніж те, як вони були представлені в описі супротивників і прихильників п'ятого президента. І так, внеском в культурне життя країни виставка не стала. Не для цього і призначалася. Хоча для хлопців з ДБР, можливо, це мимовільне зіткнення з прекрасним стало дивним естетичним досвідом.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...