Українці гинуть у «невидимій» війні на дорогах – кількість жертв та постраждалих внаслідок ДТП вражає. Лише за минулі вихідні в результаті 4 великих аварій за участю пасажирського транспорту загинуло 25 людей, а загалом по всій Україні ця цифра досягла позначки у 46 осіб. За 3 літні місяці у зоні ООС через обстріли бойовиків з непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей загинуло 30 військовослужбовців. І хоча ці показники порівнювати недоречно, кожен громадянин України може уявити собі масштаби трагічних подій не лише на фронті, але й на дорогах нашої держави.
За сухими цифрами статистики – покалічені долі десятків тисяч родин. Смертність на українських дорогах залишається стабільно високою ще з середини 2000-х років. А з 2015 року щорічно на дорогах гине понад 3 тисяч українців, понад 30 тисяч – зазнають різноманітних травм, нерідко стаючи інвалідами на все життя.
У рейтингах безпеки дорожнього руху Україні так само стабільно пасе задніх серед країн Європи вже понад 15 років. Якщо подивитися на міжнародну статистику з іншого ракурсу, то виявиться, що в європейських державах, де кількість населення є значно вищою, ніж в Україні, загалом на 1 мільйон осіб гине вдвічі менше людей. А якщо врахувати ще й те, що в більшості розвинених державах ЄС на тисячу осіб зареєстровано майже вдвічі більше автомоблів, то українські реалії і, справді, нагадують фільм жахів.
Причинами останніх аварій на дорогах України, в яких масово гинули люди, стали давно вже відомі проблеми, які можна узагальнити як недотримання правил безпеки руху. Зокрема, на трасі неподалік Новоград-Волинського у Житомирській області вантажівка протаранила автобус, який стояв на узбіччі. В результаті – 9 смертей, і ще кілька осіб досі перебувають у реанімації. В Одеській області в результаті зіткнення переповненої маршрутки із вантажівкою також загинуло 9 осіб. В обох випадках обставини ДТП ще з’ясовуються, проте причин великої кількості загиблих може бути всього кілька: недотримання правил вантажних та пасажирських перевезень через відсутність контролю держави у цих двох сферах, грубе порушення правил дорожнього руху та необлаштованість українських доріг.
Усі ці проблеми існують вже багато років, проте відчутного прогресу в їх вирішенні досі немає. Єдині, хто несе кримінальну та адміністративну відповідальність за смерті на дорогах, – водії транспортних засобів. Проте справедливо буде вказати, що зважаючи на масштаби смертності українців на дорогах нашої держави відповідальність мають нести значно ширше коло осіб. Чи вдасться вже новій владній команді підійти до вирішення проблеми системно та таки реально (а не суто за рахунок маніпуляцій зі статистикою) зменшити кількість смертей на дорогах?
Сага про відеофіксацію
Українцям обіцяють навести лад на дорогах ще з середини 2000-х років. Для цього, переконували чиновники та народні депутати вже 3-х останніх скликань парламенту, дуже необхідно ввести систему автоматичної відеофіксації порушень правил дорожнього руху. А разом із запуском цієї відеофіксації ще й запровадити систему штрафів та штрафних балів для водіїв. Найближче до запровадження цієї системи підійшли у МВС ще в 2015 році – було розроблено низку підзаконних актів, сертифіковано спеціальне обладнання, і подекуди – воно навіть встановлено на дорогах України. Втім, система досі не запрацювала.
В Україні за чотири з половиною роки сталося майже 693 тисячі ДТПВ Україні щодня в середньому відбувається 300-400 ДТП. За чотири з половиною роки — майже 693 тисячі аварій.
Особливо незрозумілу позицію у даному питанні займає незмінний з 2014 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Він раз у раз обіцяє наближення запуску системи відеофіксації порушень ПДР, втім, постійно зриває усі «дедлайни». Причин, як правило, дві: бюрократичні війни на рівні міністерств і відомств і відсутність достатнього фінансування.
Новий міністр інфраструктури Владислав Криклій, який лише кілька тижнів тому був призначений на посаду, раніше працював очільником Головного сервісного центру МВС України, де, зокрема, займався впровадженням системи автоматичної фото- та відеофіксації порушень правил дорожнього руху. В одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю міністр пояснив зволікання із впровадженням системи саме відсутністю достатніх юридичних обґрунтувань на різних рівнях. Крім того, для запровадження системи потрібно створити відповідні фінансові передумови, механізм яких потрібно закласти у державний бюджет. Чи вдасться цього досягнути вже цього року – невідомо.
Поки що зрозуміло лише те, що незважаючи на рекордну суму у майже 75 мільярдів гривень на фінансування доріг у 2020 році, лише 3,2 мільярди будуть витрачені на безпеку руху. До того ж, не зрозуміло, хто саме в новому уряді буде основним драйвером питання запровадження відеофіксації порушень. Адже саме за відомством Арсена Авакова залишається більшість важелів у даній сфері.
Вічні «маршрутки»
Поки що жоден український уряд ще не вигадав ефективного механізму подолання такого явища як «маршрутки». Європейський та світовий досвід говорять про те, що сфера пасажирських та вантажних перевезень має бути в особливій зоні уваги держави. І саме питання безпеки людей на дорогах повинно бути пріоритетом як для центральної, так і місцевої влади.
Основний метод боротьби із незаконними пасажирськими перевезеннями – створення розвиненої мережі транспортного сполучення. Нелегальні або напівлегальні маршрутні перевезення виникають там, де відсутня ефективна система транспортного сполучення, яка б відповідала потребам пасажирів.
Коли на українських дорогах з'являться камери відеофіксації порушень ПДРВ Україні планують встановити більше камер відеофіксації, ніж у Польщі. Однак реалізація цього проекту гальмується двома факторами.
Одночасно із цим потрібно було б покращити контроль над дотриманням безпеки пасажирських перевезень самими перевізниками. Для цього попередній уряд планував запровадити вимоги до обов’язкового обладнання усіх пасажирських автобусів тахографами та заборонити здійснення перевезень пасажирів автомобілями, переобладнаними з вантажних. Втім, знову ж таки, нічого з цього зроблено не було.
Яку стратегію обере вже новий уряд для впорядкування ситуації із пасажирськими перевезеннями, у профільному міністерстві поки що не оприлюднили. Однак на проблему слід звернути особливу увагу, адже найвища смертність на українських дорогах пов’язана саме із існуванням такого явища як «маршрутка».
Не штрафами єдиними
Вже абсолютно зрозуміло, що одними штрафами ситуацію на українських дорогах не змінити. Минулого року саме за ініціативи МВС суттєво зросли штрафи за перевищення швидкості, кермування напідпитку та паркування у недозволених місцях.
Втім, високі штрафи поки що себе не виправдовують. Адже їх призначають несистемно лише тим водіям, хто «попався» на грубому порушенні ПДР. Відсутність невідворотності покарання стимулює водіїв і далі порушувати, та в цілому впливає на культуру керування в Україні.
Ще дві необхідні умови боротьби зі смертністю на дорогах: запровадження системи покарання у вигляді штрафних балів та покращення безпекової інфраструктури на дорогах. Більшість водіїв в Європі не порушують ПДР не через високі штрафи, а через те, що у разі систематичних порушень можуть просто втратити водійське посвідчення. Відповідні дані фіксує не лише поліція. Вони є відкритими для інших установ, які можуть ухвалювати ті чи інші рішення стосовно окремого громадянина. Наприклад, банки – у разі необхідності виділення кредиту громадянинові, або муніципалітети, які також можуть надавати різноманітні довідки відносно правового статусу особи. І якщо громадянин – потенційний порушник закону, громада навіть не зможе висунути його на виборну посаду.
Маршрутки-вбивці: чи існує дієвий спосіб зупинити смерті на дорогахВ Україні ні для кого не новина – за кілька років на дорогах загинуло більше людей, ніж під час бойових дій на сході. Чому про проблему необхідно говорити вголос та як їй зарадити – в матеріалі Олександра Радчука.
Крім того, більшість українських водіїв дедалі частіше зауважують не на низьку якість дорожнього покриття, а ще й на створення необхідної безпекової інфраструктури. Це і відбійники, і відповідна розмітка, і облаштування місць для аварійних зупинок.
Особливої уваги потребує і питання підвищення культури керування в Україні. У минулому скликанні Верховної ради так і залишився без розгляду законопроект «Про дорожній рух та його безпеку», який пропонував революційні для українського суспільства новації. Зокрема, підвищення відповідальності не лише для водіїв, але й для пішоходів та велосипедистів. Наприклад, суттєво збільшували штрафи за використання мобільних телефонів не лише під час керування автівкою, але й при перетині пішоходами нерегульованих переходів. А ще, наприклад, пропонувалося запровадження адміністративної відповідальності для велосипедистів, які полюбляють їздити напідпитку.
Загалом, для реалізації бодай частини із усіх перелічених вище намірів потрібно не збільшення фінансування чи подолання бюрократичної тяганини, а дуже прості рішення, яких так бракує в українських реаліях. Йдеться про політичну волю та чітке визначення відповідальних за здійснення реформ у сфері безпеки руху. Зацікавленими у всіх цих змінах мають бути самі українці, адже кожен учасник дорожнього руху в Україні – незважаючи на статус чи усвідомлення рівня своєї відповідальності – щодня ризикує своїм життям та життями своїх співвітчизників.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»