Наприкінці минулого тижня український інформаційний простір сколихнула тема щастя. Про цю категорію говорили перші особи держави, відомі вітчизняні та зарубіжні політики, урядовці, мислителі, економісти, політологи. Саме аналізу проблем сьогодення та пошуку формули щастя в контексті державного управління була присвячена цьогорічна конференція «Ялтинської європейської стратегії» («YES»).
Українці – одна із найнещасливіших націй світу. Наша країна ось вже багато років перебуває у «хвості» рейтингу «World Happiness Report», який проводиться під егідою ООН. В 2019-му Україна посіла 133 місце в загальному списку із 156 країн.
Дослідження враховує шість основних критеріїв: ВВП на душу населення, тривалість життя, щедрість, соціальну підтримку, а також свободу і корупцію в частині їх впливу на ухвалення важливих життєвих рішень. Кожен із цих показників оцінюють за десятибальною шкалою і формують середній для країни бал.
У першій трійці найщасливіших країн - Фінляндія, Данія, Норвегія. Цікаво також і те, що наші сусіди посіли більш високі позиції: Польща опинилася на 42 місці, Румунія – на 52-му, Росія – на 59-му, Молдова – на 66-му, і навіть Білорусь посіла 73 місце.
Українців робить нещасними багато факторів: війна на Донбасі, бідність, безробіття, корупція, рівень медицини тощо. Втім, найбільш серйозний фактор, який впливає на наше сприйняття поняття «щастя», - загальний суспільний тренд на примарні перспективи майбутнього України.
Позитив цьогорічної «YES» - зафіксувати і проаналізувати нинішній стан справ та спроба спроєктувати український варіант «моделі щастя». З приводу самого поняття «щастя »пролунало дуже багато думок, втім, в політичному контексті їх конкретизував президент Володимир Зеленський. На його думку, для досягнення загальносуспільного щастя в Україні потрібно три речі: закінчення війни та встановлення миру, подолання бідності та ефективні результати у боротьбі із корупцією.
Нинішня політична ситуація – дзеркало суспільних настроїв та не надто сприятливих тенденцій. Про це яскраво свідчать дані міжнародного дослідження, проведеного напередодні «Ялтинської європейської стратегії», й результатами якого поділилися із присутніми під час самого заходу.
Формула щастя
Популізм та патерналізм – дві головні тенденції, які є основними наслідками і водночас джерелом нещастя українських громадян.
Україна в світових рейтингах: менше щастя, більше свободи пресиУкраїна опустилася у всесвітньому рейтингу щастя, але увійшла до топ-50 країн із найсильнішою армією.
80% українців, згідно із результатами оприлюдненого соціологічного дослідження, вірять у те, що їхні діти житимуть щасливіше від них самих. А це найвищий показник навіть серед країн Африки, Азії та Південної Америки.
Про що він свідчить? Українці не вірять у можливість впливати на ситуацію тут і зараз. А тому сподіваються на кращі обставини для своїх дітей і не дбають про своє власне щастя.
За результатами все того ж дослідження, відчуття власного щастя в українців – лише на другому місці. А здоров’я – на третьому. Тоді як у більшості європейських країн бути здоровим і щасливим – на першому місці. В розвинених країнах добре розуміють: ці дві складові напряму впливають і на те, наскільки щасливими будуть і наступні покоління. Виходить, українці обманюють самі себе: начебто дбаючи про щастя своїх нащадків, ми не вдаємось важливих рішень й перекладаємо відповідальність за долю країни на наступні покоління.
Під час свого виступу на «YES» відомий історик Ніл Ферґюсон застеріг українців від марних сподівань на державу та політиків. Головна теза мислителя: щастя можна досягнути лише завдяки власним зусиллям та шляхом розуміння меж свободи інших громадян – членів однієї спільноти чи суспільства.
Щастя і економіка
Натомість урядовці намагалися перекласти елементи щастя на вимірювані поняття економічних категорій. Ріст ВВП, подолання бідності та безробіття, збільшення економічних свобод – все це загалом правильні категорії, які, втім, не дають розуміння, яким чином будуть досягнуті умови, в яких кожен українець зможе відчути свої межі щастя.
Основні показники проєкту бюджету-2020: що змінилося порівняно з 2019 рокомУ проєкті бюджету на 2020 рік зросли доходи і витрати, закладено зростання ВВП і зміцнення курсу гривні.
На жаль, говорячи про традиційні показники економічної «успішності», урядовці дещо осторонь залишили питання комплексного підходу до якості життя. В 2018 році на Всесвітньому економічному форумі в Давосі світовим лідерам держав запропонували звернути увагу на ключову проблему людства: зростаючу нерівність та боротьбу за ресурси. Аби долати ці негативні явища, було запропоновано нову формулу підрахунку «успішності» кожної окремої держави: Індекс інклюзивного розвитку. Це комплексний показник, який включає 11 параметрів, зокрема, очікувану тривалість життя, рівень зайнятості, розрив між бідними і багатими, рівень шкідливих викидів тощо.
Навіть за нинішніх показників ВВП Україні потрібно буде близько 100 років, аби наздогнати своїх європейських країн-сусідок. Втім, цей показник не враховує дохід на душу населення чи, наприклад, тривалість життя. А вони найнижчі не лише в Європі, але й у світі. Ззгідно з останніми даними МВФ, у нас найнижчий рівень ВВП - 2694 долари на людину, передостаннє місце посідає Молдова, якій вдалося нас перегнати до показника у 2656 доларів на людину. Тоді як середня тривалість життя в Україні є найнижчою в Європі: 67 років у чоловіків та 76 років у жінок.
Щастя і політика
Із відчуттям щастя дуже тісно переплетені нинішні політичні тенденції. Парадоксальним чином українська антисистемність тісно поєднується із тяжінням до патерналізму. Простіше кажучи, на кожних виборах ми обираємо не системного менеджера чи ефективного законодавця, а такого собі «лідера нації», який вмить вирішить усі проблеми держави. Від ям на дорогах до високих зарплат і пенсій.
Цим і користуються політики – вони багато обіцяють та мало виконують. Нові керівники держави обіцяють сміливіше і більше за їхніх попередників. В цьому є і виклики, і переваги – адже українське суспільство зможе перехворіти популізмом лише подолавши довгий шлях від початку обнадійливих амбіцій і до кінця знехтуваних сподівань. Наразі і патерналізм, і популізм залишаються найкращими мобілізуючими методами свого виборця у боротьбі за владу.
Місце України в світових рейтингах за останні п’ять роківВ Україні стало легше вести бізнес та їздити за кордон, але рівень корупції залишився на високому рівні. Трохи зріс рівень демократії в країні, натомість стало менше щасливих людей.
Згідно із даними дослідження, оприлюдненого на «YES», українці також серед найбільших націй-«почекунів» особистого щастя. Саме наша країна – лідер очікувань більш щасливого майбутнього у найближчі п'ять років. І це найширше поле для маніпуляцій. Українська інфантильність має змінитися на відчуття спільної відповідальності за дії як місцевої, так і центральної влади. Делегувати владні повноваження слід із чітким розумінням – що саме ми отримаємо натомість, і як зможемо вплинути на ситуацію у разі невідповідності наших очікувань із діями політиків.
Адже лише інструмент виборів – не вихід із ситуації. Навіть зараз в українських реаліях існує достатня кількість інструментів, які дозволяють ефективно впливати на ситуацію в державі ледь не щодня. На етапі становлення та реформування держави українцям доведеться брати на себе частину відповідальності за дії політиків доти, доки загальний рівень політичної культури не сформує повноцінний клас ефективних державних управлінців та сталих демократичних інститутів.
Саме рівень залученості суспільства в процес формування та ухвалення рішень і визначає успіх окремої спільноти і держави в цілому. Одними виборами раз на 5 років ситуацію із відповідальністю не вирішити. Та й вигадувати велосипед не потрібно – в європейських країнах кожен громадянин може впливати на ситуацію в державі ледь не щодня, беручи участь у розробці рішень на рівні місцевих громад. Це те, на що варто звернути увагу кожному українцю, аби справді стати щасливішим.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»