Рішення Конституційного суду – єдине, що могло стати перепоною до тріумфального проходження пропрезидентської партії «Слуга народу» до нової Верховної ради. Поки в нового глави держави немає своєї опори в парламенті, оцінювати якість реформ і перетворень у державі в «еру Зеленського» недоречно.
Поліпшити свій результат пропрезидентська партія могла б, якби народні депутати в чинній Верховній раді ще й змінили Виборчий кодекс і запровадили пропорційну систему. У такому разі сформувати коаліцію «Слуга народу» могла б одноосібно – фракція, за поточними даними соціологічних опитувань, могла б розраховувати на понад 200 мандатів у новому скликанні парламенту.
Втім, цього не сталося, адже мажоритарка наразі залишається чи не останньою можливістю потрапити до парламенту багатьом політикам, які були при владі останні 5 років.
Проте найцікавішою є саме позиція суддів Конституційного суду, які розглядали питання, наскільки є конституційними підстави, що навів новий президент у своєму указі про розпуск парламенту та оголошення дострокових виборів.
На рішення суду, ймовірно, крім нових політичних реалій, тиснули ще й цілком зрозумілі настрої населення – згідно із замірами соціологів, більш ніж 80% українців підтримують ідею проведення дострокових парламентських виборів, а 63% вважали, що КСУ таки визнає конституційним указ президента. І вони не помилилися.
Вибори тривають: чому КСУ визнав указ Зеленського конституційнимКонституційний суд визнав указ Зеленського про розпуск Ради конституційним. Тепер для проведення дострокових виборів до парламенту немає жодних перешкод.
Тепер у суддів Конституційного суду надскладне завдання: дати обґрунтування своєму рішенню в такий спосіб, щоб подібних ситуацій із тлумаченням конституційності указу глави держави в майбутньому не виникало. Якщо простіше, то це означатиме два можливих сценарії. Або ми отримуємо новий виток політичної нестабільності, або навпаки – подолаємо подібні законодавчі прогалини, які й призвели до нинішньої ситуації.
Перемога політичної доцільності?
Загалом, в експертному середовищі панує думка, що іншого рішення КСУ винести не міг. Адже йдеться про те, що ця ситуація виникла через законодавчу прогалину, а саме відсутність у законі «Про регламент Верховної ради» механізму припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у парламенті. Й у самій Конституції України немає детального тлумачення цього порядку припинення діяльності коаліції.
Виходить, що судді Конституційного суду опинилися між двох вогнів: з одного боку, є Конституція, в якій закладений механізм формування та розпуску коаліції, з іншого – немає норми закону, яка б визначала й регулювала такий порядок. Його народні депутати мали б ухвалити ще з часів парламентських криз середини 2000-х років, проте навіть після подій Революції Гідності та обіцянок реформувати роботу найвищого законодавчого органу так і не спромоглися прописати чіткий механізм припинення діяльності коаліції.
Ймовірно, політики та їхні радники прогнозували такий сценарій у майбутньому й сподівалися, що в такій ситуації зможуть використати кризу й політичну нестабільність собі на користь. Натомість КСУ ухвалив поки єдине правильне рішення – йти на вибори навіть за умови, що надалі така правова невизначеність може впливати на політичний порядок денний.
Насправді, якщо змоделювати ситуацію, якби КСУ таки визнав неконституційним рішення президента, тоді могли б виникнути значно більш серйозні виклики для внутрішньополітичної ситуації в Україні. Наприклад, навіть якщо вибори б відбулися восени як планові, то що робити ЦВК, яка вже запустила (бо інакше не могла) виборчий процес? Що робити з уже витраченими коштами та як надалі компенсувати їх, якщо такі сценарії не були закладені в бюджеті?
Дострокові вибори: за невиконання рішення КСУ можна сісти до в'язниці на 8 роківЦВК та органи влади повинні орієнтуватися на рішення КСУ, який має розтлумачити їхні подальші дії. За невиконання рішення суду чиновникам загрожує в’язниця.
Звісно, виникло б і багато інших запитань. Втім поки рішення Конституційного суду принаймні не йде в розріз із очікуваннями та політичним порядком денним. Подобається він комусь чи ні.
Новий виток кризи – в чому небезпека?
Ситуацію, коли політична доцільність переважала над правовими нормами та процедурами, українці вже переживали. Йдеться про події 2005 року, коли була ухвалена так звана «конституційна реформа». Це суперечливе правове рішення ухвалили поспіхом. Фактично, йшлося про посилення ролі парламенту, якому передавалося більше важелів впливу на формування виконавчої влади. Таким чином, посада президента втрачала низку визначальних позицій, отримуючи натомість більше контрольних повноважень.
Натомість той же самий КСУ в 2010 році скасував «конституційну реформу», що дозволило тодішньому президенту Віктору Януковичу значно посилити свої позиції.
Наразі також ідеться про суттєву небезпеку, адже ми поки не знаємо обґрунтувальної частини рішення Конституційного суду. Адже якби в ньому судді визнали, що парламентська коаліція була відсутня протягом останніх 5 років, тоді цей факт міг би потягнути за собою низку сумнівних, але цілком логічних рішень.
Наприклад, знайшлися б політичні сили, які могли б оскаржити загалом усі рішення парламенту за цей період, адже якщо він діяв нелегітимно, то автоматично в суді можна було б довести факт узурпації влади країні. Це дуже небезпечні правові наслідки, які можуть призвести до найглибшої в історії незалежної України політичної кризи.
Тож завдання для нових політичних сил, у тому числі й для пропрезидентської, яка, скоріш за все, отримає найбільшу кількість мандатів у новій Раді, – змінити закон про регламент із чіткими правила формування та припинення діяльності коаліції. Інакше рух колом політичних криз нам гарантований уже в найближчі кілька років.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»