Забагато Юлі. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Ясна річ, Тимошенко не могла вдарити обличчям у болото, і передвиборчий з'їзд «Батьківщини» мав затьмарити все, що було до цього й що після цього може бути. Здається, вийшло. Сильний бік лідера президентського рейтингу саме в тому, що вона грає масштабно, по-президентськи. В цьому і її головна слабкість.

Юлія Тимошенко не просто важкоатлет серед дійових осіб української політики, вона її найбільш великоваговий важкоатлет. Навіть нинішньому главі держави складно з нею в цьому змагатися: Юля стартувала у вищій лізі набагато раніше й переконливіше за Порошенка. Поки Петро Олексійович вирішував дрібні бізнесово-кар'єрні проблеми володаря багатомільйонних статків, Юлія Володимирівна намагалася закріпитися на найвищих позиціях у владі, інтригувала, зраджувала й була зраджена неодноразово. Двічі прем'єрствувала й одного разу зупинилася за крок від президентства. Достатньо згадати, що в той час, як один ішов попрацювати в Азарова-Януковича міністром економіки, інша під галас міжнародних протестів тягнула термін. Хоча, безумовно, президентство в роки війни з досвіду й нервових витрат іде три роки за один.

Вона неодноразово збирала велику команду. Багато потім перейшли до конкурентів, сподіваючись на кращі перспективи й ставши там впливовими фігурами. У цьому сенсі можна говорити про вихідців з кадрової школи Тимошенко, що не відрізняються політичною розбірливістю, але вона одна з небагатьох, у кого ці команда та школа були і є. Порошенко, значною мірою, й зараз один: витягніть з-під нього президентське крісло, й хто з ним, нелюбителем командної гри, залишиться? До речі, за здатністю до відродження з Юлею змагатися також непросто: випавши на час Майдану з розкладів, у 2014 році вона ледь затягла фракцію до парламенту, але вже з 2016 року міцно освоїлася на першій сходинці президентських рейтингів. Саме її тимчасовому випаданню зобов'язаний своїм успіхом на минулих виборах Петро Олексійович.

У мережі обговорюють з'їзд партії «Батьківщина»З'їзд партії Батьківщина відбувся 22 січня в Києві. На ньому Юлію Тимошенко офіційно висунули в президенти.

Тож із досвіду, ґрунтовності, наполегливості та готовності хоч завтра приступити до виконання обов'язків глави держави суперників у неї, крім того, хто їх уже виконує, немає. І за прагненням приступити ніхто з нею не зрівняється. У той час, як інші прикидали, чи варто їм вплутуватися й радилися з родичами та спонсорами, Тимошенко почала боротися за президентство наступного дня після того, як поступилася Януковичу в 2010 році. Очолити країну – мета всього її життя. Розраховувати, що якимсь дивним чином випаде ще одна нагода, якщо й цього разу трапиться осічка, вона не може, й тому викластися – вже викладається – на повну. Їй більше за всіх треба.

Ось ця перенавантаженість усюди супроводжує її too much і може підвести Юлію Тимошенко. Вона занадто хоче, вона занадто впирається, вона занадто перебирає з масштабом, демонструючи серйозність амбіцій. Жага змагатися з Порошенком у кожній тезі та на кожній ділянці політичного поля видає відмінну електоральну форму, в якій вона підійшла до ударної частини кампанії, але зайвий раз підкреслює схожість із президентом, головна претензія до якого – відсутність здатності до справжніх змін. «Армія. Мова. Віра» з юліним обличчям – це не дуже новий курс.

Уся новизна зовсім не новою Тимошенко зводиться до того, що ми її ще не бачили в президентській якості. Обійнявши цю жадану посаду, вона розгорнеться якимось дивним, небаченим досі чином і всім сподобається, навіть тим, кому ніколу не подобалася. А якщо не розгорнеться й не сподобається за перші сто днів, то сама піде. У це також чомусь пропонується повірити всерйоз: типовий приклад тимошенківського too much.

Така агресивна політична пропозиція на тлі втоми від старих політиків та їх фруструючої тяги до нескінченних договірняків може посилити бажання пошукати вихід серед фігур, не обтяжених героїчним минулим в українській політиці. У цьому сенсі існує суспільний запит на «легкість» лідера. Юлія Тимошенко, як і її головний опонент Петро Порошенко, якщо хтось із них програє або програють обоє, то програють лише через себе, пригнічені власною вагою.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...