«Томос-тур» президента Україною: і сміх, і гріх

Читать на русском
Максим Кречетовжурналіст, блогер

«Методи забудуться, а результат залишиться», – заспокоюють самі себе та один одного прихильники відокремлення Православної церкви в Україні від РПЦ, які при цьому не мають симпатій до чинного президента. Томос про автокефалію ПЦУ – документ епохального масштабу й значення, але особливості його отримання, ба більше – «ритуальні танці» Петра Порошенка з томосом, його гастрольний тур країною з цим документом (в якому на століття вписане його ім'я) викликають у багатьох щонайменше подив. Так, скоро президентські вибори, але в нас же світська держава й передвиборчий PR на дуже чутливій релігійній темі – справа дуже ризикована (морального боку цього питання торкатися не будемо).

І все-таки Петру Олексійовичу варто подякувати за те, що посприяв отриманню Україною томосу. Такої політичної волі не було ані в президента Кравчука, ані в кума Порошенка – президента Ющенка. А ось Вселенський патріарх Варфоломій давно був готовий до того, щоб надати автокефалію українській Церкві. Не з особливої любові Константинопольського Престолу до духовної дочки – древньої Київської митрополії, а через його багаторічне геополітичне суперництво з РПЦ, і це потрібно усвідомлювати тим, хто з піною біля рота прославляє президента України так, ніби він мало не сам цей томос видав.

І Другий Рим (Константинополь), і самопроголошений «третій Рим» (Москва) добре володіють візантійськими політичними методами, тож «українське питання» могло б іще довгі роки залишатися за дужками рішень Священного Синоду Вселенського патріархату, адже РПЦ була першою за чисельністю, багатством і фактичним впливом у православному світі. Але РПЦ програла битву за Україну в той момент, коли її керівництво та ієрархи філії РПЦ – УПЦ – погодилися брати участь в агресії РФ проти України. Далеко не завжди справа обмежувалася лише промиванням священиками мізків прихожан отруйної «русскомирною» пропагандою: відомі кадри обстрілів бойовиками-терористами позицій наших військових із території церков, а також факти приховування військових злочинців (окупантів та їхніх пособників) у монастирях УПЦ Московського патріархату.

Чи вплине надання томосу на перехід священиків УПЦ МП до ПЦУ?6 січня 2019 року Православна церква України отримала томос про автокефалію. Чи прискорить це перехід представників УПЦ МП до ПЦУ?

Отже, через активну участь РПЦ в гібридній війні проти України питання автокефалії нашої православної церкви було лише питанням часу й тієї форми, в якій ми могли цю автокефалію отримати. Два з половиною роки тому, коли в можливість швидкого набуття автокефалії практично ніхто в Україні не вірив, розглядався дещо інший сценарій відокремлення київської кафедри від московської, про що я писав докладно ще в 2016 році. В результаті, після втручання в процес особисто президента України, вибір був зроблений на користь того, що й було зроблено. Ось за це якраз історія Петра Порошенка не засудить – нам давно потрібно було обрубати пуповину від Росії, яка давно вже не була духовною, а в питанні церкви залежність від Москви перетворилася на батіг у руках Кремля, яким православних українців били по найболючішому місцю. Догралися.

І все б добре: в питанні автокефалії нашої Церкви збіглися інтереси Константинополя, кандидата на другий президентський термін Петра Порошенка, величезного числа українських православних, так і самої країни. Але навіщо ж президент особисто розмахує томосом у кожній області України при тому, що церква за Конституцією все-таки відокремлена від держави? І почався цей тур тоді, нагадаю, коли на документі навіть не було ще всіх необхідних підписів членів Синоду – томос довелося повертати до Стамбула для допідписання. І навіщо під час отримання томосу поруч із керівниками української держави (президентом і головою парламенту) та новоствореної Церкви позувала людина, скажімо так, із дуже сумнівною репутацією, яка, крім того, сповідує зовсім іншу релігію й не має жодного стосунку ані до керівництва країною, ані до набуття томосу? Здається, згадувати її ім'я немає сенсу – всі й так розуміють, про кого йдеться. Невже не можна було проявити охайність і педантичність у питанні того, хто позуватиме для історії з томосом в оточенні Вселенського патріарха, константинопольських ієрархів, предстоятеля ПЦУ, глави держави й парламенту?

Так, про безвіз уже давно всі забули – президентську кампанію на цьому не побудуєш. Армія давно не радує перемогами на Донбасі, про мовні квоти на ТБ і радіо також уже мало хто згадує, тож єдиним «цвяхом» передвиборчої кампанії Петра Порошенка міг бути лише томос. Але, здається, технологи Петра Олексійовича перестаралися: глава держави ще задовго до здобуття томосу почав говорити про це як про вже доконаний факт, тобто Петро Порошенко вже встиг втомити переможними реляціями з приводу автокефалії ще задовго до її реального фактичного набуття. А крім того, він спочатку говорив про це як про свою перемогу, хоча роль суспільства не можна було зводити до просто глядацької. Добре з цього приводу висловився авторитетний богослов Кирило Говорун (цитую мовою оригіналу): «Одним із ключових імпульсів до автокефального руху були Майдан і громадянське суспільство. Однак саме суспільство почало зароджуватися через протистояння з державою. Цей процес триває й нині, уже в часи постмайданної влади ... Нова Православна церква України – на розпутті. Зробити свій вибір на користь держави, яка справді доклала чимало зусиль до отримання томосу. Чи – на користь суспільства, яке дало початковий поштовх автокефалії. Яке рішення прийме об'єднана церква, я не знаю. Але перші сигнали, отримані нами, тривожні. Вони свідчать: поки що вибір робиться на користь держави. І цього треба уникнути в будь-який спосіб».

Деякі дуже радикальні політики на подив розважливо висловили свої докори чинному главі держави з приводу «томос-туру», з приводу обшуку людей (за допомогою службових собак) перед входом до храмів, де «виступав» президент України щодо набуття томосу (з демонстрацією самого історичного документа). Ось що, зокрема, написав нардеп Андрій Лозовой з приводу чергового «шоу» в Рівному: «Він (Порошенко – ред.) сам собі шкодить: міг здобути не лише рядочок в історії, а й другий термін. Однак, перетворюючи найбільшу перемогу українців за сотні роки на водевіль, лише відштовхує. Можна зайти в храм тихо, щиро, без камер, без охорони, без собак ... Той, хто щирий – йому не треба камери. Той, хто без камер – йому держава дорожча. Той, хто без охорони іде в церкву– не боїться нікого, крім Бога. Але щодо одного диякона московської церкви, який ще рік тому там причащався – це не про нього». Щоправда, це не знімає питання й до самого пана Лозового, який у декларації вказав колекцію із 72 ікон, а також хрест-енколпіон зі Святими мощами 13-го століття. Але те, що Петро Порошенко був активним парафіянином і навіть брав участь у службах у храмах УПЦ (МП) – це факт. Ба більше, його особистими друзями є найодіозніші ієрархи російської церкви в Україні. Тому також його захоплення в зв'язку з томосом не здаються щирими.

Що вплинуло на отримання томосу?9 січня в Стамбулі члени Синоду Вселенського патріархату підписали томос про автокефалію української церкви.

Те, які процеси сьогодні відбуваються в самій церкві, а також питання міжконфесійного спілкування в Україні (а кажучи прямо – конфлікти в зв'язку з переходом парафій РПЦ до ПЦУ) – це тема окремої статті. Тут лише зауважимо, що справа честі всієї державної машини не допустити провокацій і тим більше не форсувати ці процеси, адже ми балансуємо за півкроку до масштабного релігійного протистояння – Москва все робить для максимального розхитування ситуації і роздування конфлікту між українцями, які належать до різних конфесій.

Тиск на священиків РПЦ цілком може бути використаний як привід для провокацій. Але не менш важливо звернути увагу й на фінансово-юридичний бік відверто «передвиборчих гастролей» Петра Порошенка, в які сьогодні залучена вся державна машина. Лише одна цитата колишнього глави служби протоколу, дипломата Богдана Яременка: «Ось тут і виникає найбільша проблема з Петром Порошенком – 106-та стаття Конституції, жоден з 31-го пункту, які описують повноваження і функції президента, не надають йому право їздити країною, щоб демонструвати, показувати, оспівувати, молитися, інформувати про томос для Православної церкви в Україні. Тема релігії, духовного, культурного розвитку цілком поза компетенцією президента. Більше того, як посадова особа, яка має слідкувати за дотриманням Конституції України президент Порошенко в «томос-турі» не лише не дотримується конституційних норм про відокремлення церкви і держави, він дискримінує різні церкви і віруючих. […] Оскільки поїздки Україною президента Порошенка не виглядають законними, то всі видатки на їх організацію є незаконними теж. А відтак згадані тут мільйони чи десятки мільйонів гривень перетворюються на використані нецільовим способом кошти державного бюджету і вирішенням проблем одного громадянина України Петра Порошенка за рахунок решти громадян України. І робиться це для того, щоб громадянин Петро Порошенко міг, усунувшись від виконання обов’язків президента, займатися своєю виборчою кампанією. Що також є порушенням закону».

І все-таки: томос про автокефалію ПЦУ – це величезна перемога України, але не особисто Петра Порошенка й тим більше не самопроголошеного екс-патріарха Філарета – в цьому статусі його Константинополь не визнав, як відомо, а лише зняв анафему. До речі, не дуже популярна теза серед прихильників ПЦУ: це Константинополь зажадав, щоб Філарет не брав участі у виборах предстоятеля помісної української Церкви. Тому що, як свідчать історичні факти, саме особисті амбіції Філарета завадили канонічності набуття автокефалії українським православ'ям і в 1993 році, і за півкроку до цієї події в 2008 році, коли до Києва приїжджав Вселенський патріарх. Ну не може колишній претендент на патріарший престол РПЦ після смерті патріарха Пимена (а ще, кажуть, мало не полковник КДБ Михайло Денисенко – так звати Філарета) очолювати НОВУ Церква. Це, за словами учасників процесу, й було головною вимогою Константинополя, щоб надати автокефалію, та до того ж саме напередодні президентських виборів.

Там чудово розуміють, яку послугу зробили Петру Порошенку, вписавши до томосу (а значить, – і в історію) саме його ім'я, але й різке «схуднення» РПЦ на кілька тисяч парафій і поява нової великої помісної православної церкви, яка автоматично стає союзником Константинополя в православному світі – це велика перемога для патріарха Варфоломія, який вважав автокефалію ПЦУ своєю дуже важливою місією й навряд чи міг мріяти, що зможе відносно швидко втілити її в життя.

Чи дасть «томос-тур» шанс Петру Порошенку вийти до другого туру виборів разом із Тимошенко? Скоро побачимо. Обирати його за це президентом на другий термін навряд чи варто, але на слова подяки й рядок у підручниках історії він точно заслужив. Амінь.

Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...