Четверта спроба Путіна. Чим небезпечний 2019 рік для України?

Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Четверта інавгурація Володимира Путіна на посаду президента Росії відбулася за планом. Затьмарити святковий настрій господарю Кремля спробували хіба що протестувальники акції «Він нам не цар».

Втім, для російського суспільства все відбулося за стандартним сценарієм: майже 1600 затриманих і тисячі жорстоко побитих громадян, які насмілилися вийти на вулиці, щоб заявити про свою незгоду з діями влади. Прикметно, що цього разу російські правоохоронці діяли разом із загонами «козаків» – це такі собі «народні дружинники», які із завзятою жорстокістю допомагали «пакувати» протестувальників до автозаків. Загалом окремі російські сайти (які можна віднести до умовно опозиційних і яких залишилося вкрай мало) писали про те, що на підготовку «козаків» до придушення акцій протестів навіть виділялися кошти з російського державного бюджету.

У російському суспільстві пліч-о-пліч панують настрої пригніченого страху разом із відчуттям необхідності реваншу. Останні події в світі лише посилили ізоляціоністські тенденції щодо Росії – у відповідь на зухвалі дії Кремля в зовнішній політиці. І водночас та сама ізоляція дає шанс Путіну лише зміцнити свої внутрішні позиції всередині РФ. Величезна кількість природних ресурсів, підконтрольні ЗМІ та мільярди доларів на пропаганду не лише в самій Росії, поширення власної шовіністичної точки зору в усьому світі. Це дає змогу російській владі не лише тримати під контролем власне суспільство, але й дестабілізувати ситуацію в багатьох регіонах світу. Найкраще й найшвидше це вдається робити в країнах колишнього соцтабору. Наразі найгірша позиція в України.

Росія під ковпаком тоталітаризму

Найгірше те, що самі пересічні росіяни так глибоко повірили в запропоновану Кремлем картину світу, що шукати навіть потенційних союзників усередині РФ – справа марна. Всі, хто бодай якось намагався щось критично осмислити, або замовкли самі, або їх примусили замовкнути, або виїхали з країни. Інші ж стали вірними слугами влади або буквально були знищені фізично.

Більше, ніж у Путіна: президенти яких країн отримували напрочуд великий відсоток голосів виборцівМи склали рейтинг правителів, які набрали понад 70 відсотків голосів на виборах, і Путін опинився в середині цього списку.

Непідконтрольних владі ЗМІ майже не залишилося. Кремль намагається контролювати навіть сегмент соціальних мереж та месенджерів. Сховатися від пропаганди майже неможливо – нею просякнуті всі сфери життя пересічних росіян. Військові, спецслужби, церква, бізнес-спільноти, громадський сектор, медіа – кожна з цих сфер та інституцій не просто контролюється, але й стали стовпом путінського режиму.

Соціологія також залишає мало шансів на оздоровлення російського суспільства в найближчі роки або й навіть десятиліття. За даними опитування російської недержавної дослідницької організації «Левада-Центр», яке проводилося наприкінці 2017 року, близько 49% росіян ще мріють про «відкриті кордони» з Україною й водночас 88% підтримують анексію Криму. Хвороблива «любов» до українців відчувається в усьому: наприклад, 41% росіян вважають, що РФ має підтримувати квазідержавні утворення «ДНР» і «ЛНР», що виникли під час російської агресії.

А ще, згідно з даними квітневого опитування, проведеного Всеросійським центром вивчення громадської думки, 82% росіян прихильно ставляться до роботи президента Володимира Путіна. При цьому, як зазначають соціологи, оцінка діяльності глави держави, яка помітно покращилася після 2014 року, ось уже 4-й рік поспіль тримається на високих позначках у межах 82-88% опитаних респондентів. «Левада-Центр» також фіксує такі настрої росіян: головними успіхами Путіна, повідомляє видання, респонденти визнали «повернення Росії статусу великої шанованої держави» (47% учасників) та стабілізацію обстановки на Північному Кавказі (38%). Єдине джерело потенційної небезпеки – це відсоток росіян, які незадоволені соціальною політикою президента. Їх уже 45% серед опитаних респондентів.

За такого рівня підтримки Путін навряд чи почне свою діяльність із цементування російського суспільства ізсередини, як це відбувалося на початку 2000-х. А розпочне свою 6-річну каденцію з цілком прогнозованих кроків із відновлення втрачених позицій на просторах колишнього СРСР. Особлива увага буде приділена ситуації в Україні, тож варто бути готовими до несподіванок і найбільш небезпечних сценаріїв.

Український щит?

Власне, головний геополітичний реванш для Путіна зараз пов'язаний у першу чергу з Україною. Адже, як ідеться в прислів'ї, де тонко, там і рветься. Вже восени політичне життя в Україні вирушає в річне виборче турне, тож можливостей для внутрішньої дестабілізації ситуації в північного сусіда буде вдосталь.

Фактор Javelin: чи зможе озброєння стримати наступ РФ на Донбасі?Протитанкові ракетні комплекси Javelin доставили в Україну ще кілька тижнів тому. Міноборони тим часом проводить практичні тренування. Що означає для України озброєння США, розповіли експерти.

А ось мирного вирішення ситуації на Донбасі, принаймні до оголошення наступного президента України, чекати не варто. Про це свідчать кілька красномовних факторів. По-перше, відсутність будь-яких змін та перспектив у питанні введення миротворчого контингенту. По-друге, відсутність будь-якого діалогу на найвищому рівні та дистанціювання всіх патріотично налаштованих політиків від питання можливості проведення мирних перемовин. По-третє, зростає військова напруга в зоні ООС – обстріли тривають. Міжнародні експерти та СБУ заявляють про докази причетності російських військ до обстрілів мирних кварталів у Маріуполі в 2015 році. Крім того, надання США протитанкових комплексів Javelin – це радше сигнал про посилення стримувальних позицій для ЗСУ, ніж фактор, який сприятиме домовленостям про миротворчий контингент.

Не варто забувати й про те, що за останні кілька місяців на Росію звалилися кілька серйозних зовнішньополітичних скандалів та геополітичних поразок. Це і жорсткі заяви керівництва Великої Британії в зв’язку з отруєнням колишнього агента спецслужб газом «Новачок» на території Королівства, і подальші санкції з боку США, і ситуація довкола Сирії. Поки що незрозумілим є те, наскільки серйозними для геополітичного позиціонування Кремля є події у Вірменії. Також не слід забувати про питання примирення КНДР та Південної Кореї – весь світ побачив, наскільки ефективними можуть бути аргументи США в дипломатичному врегулюванні надскладних геополітичних конфліктів. Усі ці умовні «поразки» не додають Кремлю державної ваги в очах виборців. Тож слід чекати на чергові демонстрації сили та рішучості.

«Ті, що біжать по лезу»

Вочевидь, у найближчий рік почнеться новий виток протистояння Росії та США. Україна в цьому раунді є вразливою мішенню. Адже невдоволення темпами реформ та змінами в державі з боку коаліції західних держав зростає. США формально хоч і підтримують позитивні зміни в українському війську, проте дедалі частіше роблять ставку на молодих політиків, які не так сильно пов’язані з нинішньою владою. Проблема в тому, що підтримувати особливо нікого – постреволюційна українська влада подбала про те, ащоб нейтралізувати будь-яку політичну альтернативу.

Новий уряд РФ: «кишеньковий» прем'єр Путіна та перезавантаження відносин із Заходом7 травня в РФ пройшла інавгурація обраного президента Росії Володимира Путіна. Про зміну уряду, призначення прем'єра та вибір нового куратора Донбасу міркували експерти.

Тому можливості для Росії та її спецслужб відкриваються безмежні, а пророссійський політичний реванш цілком можливий. У багатьох країнах Європи частина політичних еліт уже не приховує свого нерозуміння, чому вони мають страждати від економічних санкцій, запроваджених проти Росії. Адже сама Україна чинить опір змінам і загалом є не найнадійнішим партнером.

Тим часом самі українці втомилися від політичних сварок і хаосу. Дехто рятується внутрішньою та зовнішньою еміграцією. Дехто – мужньо протистоїть внутрішнім та зовнішнім ворогам. Проте більшість залишаються байдужими до самих процесів змін у державі. Саме ця більшість найлегше піддається політичним маніпуляціям та страху. І саме цим намагатиметься скористатися Росія під час четвертого царювання Володимира Путіна.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...
Загрузка...