Досить клянчити. Де місце України в західному поході проти Росії

Леонід Швецьполітичний оглядач

Нарешті, здійснилося. Західні країни не лише усвідомили шкідливий характер російської політики, а й об'єдналися для колективної відсічі. Україна так чекала цього у важкому 2014 році, але знадобилося чотири роки нових ляпасів від Кремля, щоб шестерінки інертної машини ухвалення рішень провернулися й почали включатися серйозні захисні механізми. За вкрай обмежених власних можливостей швидко й рішуче впливати на противника ми отримуємо можливість помилуватись, як це зроблять більш могутні сили, виклик яким для чогось кинув Путін, а ті прийняли його, нехай і не відразу.

Тільки в цій, без сумніву, бажаній для України ситуації є, як не парадоксально, і образлива сторона, і додаткові небезпеки.

У Путіна знайшли відповідь на санкції СШАРосійський прем'єр Медведєв запропонував обмежити доступ товарів з США на ринок РФ у відповідь на санкції проти олігархів.

Попередні санкційні кроки, які не змусили російське керівництво схаменутися, як причину називали анексію Криму та вторгнення на Донбас, відповідно, усунення цих причин і було умовою скасування санкцій. Наскільки такі вимоги були прийнятними для Кремля, питання окреме, але загалом вибудовувалася зрозуміла картинка стимулу й очікуваної реакції. Тепер же, після численних прикладів агресивної поведінки Росії щодо самих західних країн і випадків злочинного поводження з бойовими отруйними речовинами, зловмисною визнана російська політика загалом. У коментарі США до останнього санкційного списку, застосованого до 25 фізичних осіб і 15 компаній, так і говориться: за «сукупність зловмисної діяльності російського уряду в усьому світі, яка триває й стає дедалі зухвалішою». Але в цьому масштабному й, безумовно, справедливому звинуваченні українська тема, вбудовуючись у широкий контекст, розчиняється в ньому.

З одного боку, Захід вимагає в Росії докорінно змінити свою політику й готовий її до цього дедалі жорсткіше примушувати, з іншого – там, загалом, поставили діагноз, що не передбачає одужання. І зрозумілого механізму виходу з-під санкцій не видно, як не очевидно, що починати відхід від ескалації необхідно саме з України. При тому, що деескалація Росією поки навіть близько не ухвалена як бажана опція. Ба більше, саме на нашому напрямку Володимир Путін ще відчуває свою перевагу сили й можливості її застосувати як аргумент у протистоянні з «великими хлопцями». Не Париж і навіть не Воронеж ризикують постраждати в першу чергу, якщо ображений російський президент вирішить покуражитися й підняти ставки, а українська прифронтова зона й територія, що примикає до неї. Після розгрому росіян американської коаліцією 7 лютого в провінції Дейр-ез-Зор і нинішнього занесеного кулака над Сирією Україна стає єдиним простором, де йде проксі-війна за правилами, що диктуються Москвою.

У Кремлі відповіли на ракетні погрози ТрампаУ МЗС РФ відреагували на заяву президента США Дональда Трампа щодо намірів завдати ракетного удару по Сирії.

Проміжний підсумок західної колективної відповіді – зростання ризиків України, при тому, що сама українська тема йде в тінь величезних авіаносців, стежити за рухом яких світовій громадськості цікавіше. Ця обставина лише загострює актуальність і без того найважливішого завдання для України – стати не пасивним спостерігачем і десь у далекій перспективі бенефіціаром колективної відповіді Заходу Росії, а перетворитися на найважливішу частину та учасника цієї відповіді. Досить виступати виключно як скривджені й ті, які клянчать, давно потрібно грати в цій стратегічній грі як козир.

Для цього є все: зрештою, саме Україна, безпосередньо в просторі й часі приєднана до Росії, має демонструвати показову успішну неросійськість – головний аргумент у нашому історичному протистоянні. Як перевести цю перевагу на переконливу мову в розмові з західними партнерами й домогтися відповідних спільних рішень – це виклик для політичного керівництва, де зовнішньополітичний напрямок вважається надійно прикритим талантами президента. Щоправда, ніщо не вказує на те, що в нього доходять руки до таких питань. Україна все ще перебуває осторонь тектонічного глобального зсуву, який намітився чотири роки тому саме тут. А тепер нам залишається лише попкорн? Ні.

Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...