На роки назад. Чому протести в Україні повертають країну в минуле

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

На тлі оприлюдненої інформації про те, як Володимир Рубан з «Офіцерського корпусу» хотів підірвати урядові будівлі і вбити все керівництво країни, можна навіть зрозуміти перекриття центру Києва для того, щоб Петро Порошенко віддав належне пам'яті Тараса Шевченка.

Кому потрібні зайві неприємності? Хай вже краще будуть тимчасові труднощі. Першими ж зіпсувати свято президенту постаралися неспокійні люди, які називають себе прихильниками Міхеіла Саакашвілі і прийшли заздалегідь під пам'ятник Кобзарю помітингувати.

Вуличні протести: що не так із мотивами опозиції та реакцією владиПолітичний експерт Валентин Гладких про ефективність і причини вуличних протестів в Україні.

Зокрема, тут можна було почути про те, що Тарас Шевченко - «гетьман Майдану», що не треба пхати Україну в «срану» Європу, жити слід за козацьким звичаєм, пора покінчити із засиллям ж...дів, причому скоріше, тому що до 2025 року сюди завезуть 12-15 мільйонів ж...дів з Ізраїлю.

Напевно, все-таки такі речі не відображають повною мірою погляди тих, хто організував цю протестну акцію, а до того спорудив наметове містечко біля Верховної Ради. Але те, що прихильники подібних переконань знаходять собі місце в рядах опозиції і не зустрічають маломальскої відсічі, досить характерно. Нинішня опозиція, та, яку видно і чутно, убивчо архаїчна. А в хорі апеляцій до позавчорашніх ідеологічних установок цілком логічно поява загробних голосів з минулого, коли фашистські і напівфашистські ідейки були в широкому ходу поряд з антисемітизмом та іншою ксенофобією.

Уже не раз доводилося вказувати, що майданне наметове стояння - це теж вкрай несучасна форма протесту. В умовах, коли відсутні розвинені громадянські інститути і механізми політичного опонування, розбити табір під боком у центральних урядових будівель здається однією з небагатьох більш-менш ефективних заходів протидії влади: сховатися «за возами» і звідти викрикувати образливе. Але такий протест в принципі не може замінити інші форми, і, більше того, він по суті своїй тимчасовий, надзвичайний, поки не будуть споруджені більш сучасні методи залучення прихильників і викриття ворогів.

Довготривалий Майдан свідчить про неуспіх переходу до сучасного протесту, і вся архаїчність табору агарної епохи починає все сильніше діяти на нерви, нюх і інші органи чуття міських жителів. Їх дратує не стільки навіть дим з «буржуйок» на центральних вулицях і площах, скільки наочне свідчення непристойної затягнутості протесту і впертої неготовності «таборян» визнати свою недоречність і неуспішність. Очевидно, що серед мешканців наметів вистачає тих, хто і не думає ні про які протесті іншим способом, захоплений своєю історичною роллю і впевнений в необхідності бешкетувати за «козацьким звичаєм». В першу чергу докір, звичайно, до лідерів, витягнув на світ божий специфічну групу підтримки і дав можливість публічно оголошувати дикі ідеї, що хвилюють чийсь збуджений мозок.

І, здається, найсерйознішою загрозою країні є не Рубан з його божевільними планами, як і не Порошенко, проти якого виступали антисеміти під Кобзарем, і навіть не ці самі антисеміти. Головна загроза - відсутність скільки-небудь осудної і організаційно оформленої опозиції, яка б критикувала події, що відбуваються з позицій майбутнього. Ця тривожна порожнеча легко заповнюється різними політичними субпродуктами проросійського походження, полусовковимі владними проектами і маячними фантазіями на тему золотого століття Запорізької Січі. Майбутнє немов скорботно відмовчується, програючи в конкуренції з минулим.

_Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла» _


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...