Ледь не заснувши на спільній прес-конференції з президентом України, турецький лідер найкращим чином продемонстрував «важливість» свого візиту до Києва. Кілька важливих заяв, підписання якихось неважливих паперів – ось, мабуть, і все, що винесли на публіку.
Але може хоч щось значуще відбувалося за зачиненими дверима? Може, Реджеп Таїп Ердоган навіть виконував роль неформального посередника між Петром Порошенком і Володимиром Путіним? Спробуємо поміркувати строго на підставі фактів.
Море розлуки
За відносини з Туреччиною українській дипломатії за всі останні чверть століття можна сміливо поставити тверду двійку. Найпотужніша в економічному, військовому і політичному плані величезна країна, наш сусід (!) Туреччина завжди була для українських лідерів чимось далеким і нецікавим. Навіть звичайні українці досі вважають Туреччину мало не відсталою азіатською країною з хіба що непоганими готелями зі зручною системою «all inclusive».
Так ось, замість активного розвитку відносин з членом НАТО з 1952 року, з тоді ще дуже старанним кандидатом на членство в ЄС, країною з галопуючими темпами зростання економіки, наші лідери сиділи на російській корупційної «газовій голці» і по сторонах практично не дивилися. А що заважало здати в концесію туркам кримські курорти, щоб привести їх у божеський вигляд в усіх відношеннях (технічний стан, розвинена інфраструктура і рівень сервісу), щоб туди кинувся потік туристів? Вже турецькі курорти росіяни не змогли б так легко «віджати», як зробили це з українськими. Але в порівнянні з відкатами в сфері енергоносіїв доходи від туризму були занадто смішними і дуже відстроченими в часі, тому ніхто цим і не займався. А хто знає, якими були б настрої в Криму, якби населення було масово і активно включене в прибутковий туристичний бізнес, що належить туркам? Стали б вони закликати Путіна, щоб відразу все втратити?
Сьогодні Туреччина входить до п'ятірки найбільших торгово-економічних партнерів України. Але і посідає друге місце (після Росії) за кількістю судів, які порушують кордон України, заходячи в порти анексованого Росією Криму.
При цьому Ердоган завжди і всюди заявляє те, що сказав і вчора в Києві: «Ми не визнали і не визнаємо незаконну анексію Криму». Приємно, звичайно, чути, але що конкретно Туреччина готова робити для повернення Криму де-факто до складу України?
Від питання про санкції проти Росії президент Ердоган дуже спритно пішов: «Я і на попередніх прес-конференціях розповідав, наскільки делікатним для нас є питання Криму. Ми зараз намагаємося прийняти будь-які заходи щодо наших братів кримських татар, які перебувають в ув'язненні, і я думаю, що з часом ми отримаємо результат цих зусиль ».
Чи так уже неправий шалений прокремлівський російський сенатор Олексій Пушков, коли заявляє: «Чи визнає Ердоган приналежність Криму Росії чи ні, від цього статус Криму не зміниться. Він це знає і просто робить приємне Порошенку»? Український президент публічно запросив турецького колегу приєднатися до «групи друзів деокупації Криму», але в реальності це, на жаль, лише красиві слова.
В центрі уваги
За візитом Реджепа Таїпа Ердогана до Києва уважно стежили за океаном. Але не тому, що їх цікавлять турецько-українські відносини. Перед вильотом в Україну Ердоган скасував прес-конференцію, тому вже в Києві висловився з приводу гострого дипломатичної кризи між Анкарою і Вашингтоном.
Після арешту співробітника генконсульства США в Стамбулі (турецького громадянина Метін Топуз) американський посол в Туреччині заявив про призупинення видачі неімміграційних віз громадянам Туреччини в тамтешніх диппредставництвах США.
І ось заява президента Туреччини, яка пролунала в Києві: «Рішення американського посла в Анкарі, безумовно, викликає жаль. Представники МЗС Туреччини при отриманні даної інформації зробили відповідні кроки, зв'язавшись з американською стороною. Туреччина – правова держава, а не племінне утверення, і цей факт повинен бути чітко усвідомлений. Текст заяв, озвучених американською стороною, отримав «дзеркальну» відповідь Анкари. Ідентичний текст заяви, озвученої американською стороною, був відразу ж оприлюднений посольством Туреччини в США».
Звичайно ж, на українсько-американські відносини ніяк не вплине те, що в Києві заявив Ердоган. Але нам варто було б повчитися у нього жорсткості у відстоюванні інтересів своєї країни, а то ми всіх закликаємо допомогти нам вистояти у війні з Росією, а навіть не вислали з Києва російських дипломатів і не відкликали з Москви своїх.
У Росії теж ловили кожне слово Раджепа Таїпа Ердогана в Києві. Там переконані (вірніше, намагаються переконати своїх громадян) в тому, що це був всього лише візит ввічливості, що Ердоган «ввічливо консервує» механізми україно-турецьких відносин – в першу чергу, Стратегічна рада високого рівня Україна-Туреччина. Саме для участі в 6-му засіданні цієї ради Ердоган і прилітав в Україну.
І тут же російські ЗМІ нагадують, що тільки в цьому році Ердоган зустрічався з Путіним вже 7 разів і повідомляють, що на останній зустрічі (менше двох тижнів тому) Путін з Ероганом називали один одного не інакше як друзями. А ще Ердоган був одним з небагатьох, хто привітав російського диктатора з днем народження. Воно і зрозуміло – у Москви і Анкари є тепер домовленість про введення турецьких сил в сирійську провінцію Ідліб. Нібито російський лідер, нарешті, дав на це добро турецькому колезі.
Західна преса, коментуючи зустрічі Ердогана з Путіним, називала останнього «відкривачем дверей в сирійській війні» і російські журналісти із задоволенням це цитують. Добре хоч не «відкривачкою» назвали...
Транзитна зупинка?
Ось, березневі угоди про взаємні поїздки громадян по внутрішнім ID-паспортами можна вважати суттєвим кроком у зближенні України і Туреччини. Хоча і це рішення швидше просто красивий жест, адже у нас і так вже давно діє безвізовий режим, що дозволяє громадянам обох країн із закордонними паспортами в'їжджати, прямувати транзитом та перебувати без віз до 90 днів протягом 180 днів на території Туреччини і України відповідно.
А ось за результатами Стратегічної (!) Ради документів підписано зовсім небагато і якісь вони взагалі не стратегічні: міністр закордонних справ України Павло Клімкін та міністр закордонних справ Турецької Республіки Мевлют Чавушоглу ухвалили план дій з розвитку двосторонніх відносин на період 2017-2019 років (до президентських виборів в обох країнах). Ну добре, а хоч якась конкретика є? Ось: міністри також підписали меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці... між дипломатичної академією імені Геннадія Удовенка при МЗС України та Дипломатичною академією МЗС Туреччини. А президенти підписали спільну заяву за результатами засідання Стратегічної ради високого рівня.
Загалом, як то кажуть в рязановському «Службовому романі», добре, що наша паперова промисловість працює чудово і є на чому друкувати всі ці численні, але малозмістовні документи.
«Порадував» і прем'єр-міністр Володимир Гройсман: у себе в Facebook він відзвітував, що «Київ і Анкара готова активізувати роботу по завершенню підготовки Угоди про зону вільної торгівлі». Щоб експрес-візит Ердогана в Україну (всього на кілька годин) не видався зовсім вже провальним, сторони підписали стандартну угоду про взаємний захист інвестицій і уникнення подвійного оподаткування. Зате після нас Ердоган на цілих три дні летить до «балканську Росію», колишню провінцію Османської імперії – Сербію. Виходить, що до нас Ердоган фактично «заскочив по дорозі». Ложка меду
Напередодні візиту в турецькій пресі з'явилося приємна для України заява турецького військового експерта Турана Огуз: «З часів радянського минулого український військово-промисловий комплекс має значні ресурси в ракетній галузі, виробляє двигуни і радари, а це саме те, чого потребує Туреччина. З іншого боку, Київ взяв курс на вступ в НАТО, і Анкара може передати свій досвід».
Колишній генконсул України в Стамбулі Богдан Яременко нагадує, що Туреччина, без оглядки на обурення США, ухвалює «рішення про придбання російських систем ППО і ПРО С-400. Рішення безпрецедентне, оскільки держави НАТО, як правило, не закуповують озброєння ззовні блоку, тим більш у держави, офіційно визнаного НАТО загрозою (і Туреччина підтримала це рішення протягом Варшавського саміту НАТО)».
Без застереження і на тихе здивування Києва «Туреччина блокує спробу збільшити присутність ВМС НАТО в Чорному морі. Ідея, яку активно підтримують і Румунія, і Україна. Більш того, Туреччина, незважаючи на позицію України, проводить спільні з РФ вчення в Чорному морі, хоча під час попереднього засідання Стратегічної ради президентів України і ТР було домовлено щось прямо протилежне», – пише дипломат Яременко.
А якщо до цього додати, що всупереч україно-турецьким домовленостям на вищому рівні Анкара все ж вирішила будувати газопровід «Турецький потік» в обхід України, то картина виходить і зовсім неприваблива. Але жодне з цих питань публічно не було поставлене в Києві Ердогану. А непублічно? Все-таки лідери спілкувалися замість запланованих 45 хвилин цілих три години. Але зрештою всі невигідні для України кроки Туреччина робить не з метою нашкодити нам, а лише тому, що їй так вигідно – на Сході завжди так роблять: нічого особистого, тільки бізнес. Але в чому ж тоді «стратегічність» наших відносин? Богдан Яременко характеризує їх трьома словами: «партнерство без стратегії».
Більш оптимістичний політолог Володимир Фесенко, який вважає, що «турецький президент цілком може бути посередником від російського лідера і може передати якісь неформальні пропозиції, які хоче прозондувати Путін поза офіційним переговорним процесом «нормандської четвірки» і переговірників в Мінську». Ніяких доказів на користь цієї версії ми поки не бачимо, але хто знає – раптом і справді з претензією на регіональне лідерство турецький президент вирішив спробувати залагодити конфлікт на сході України?
До речі, про візит Ердогана заздалегідь оголошено не було, інформація про нього з'явилася вже після того, як до Верховної Ради був внесений законопроект про «реінтеграцію Донбасу». Може Реджеп Таїп Ердоган дійсно привіз українському колезі конкретні пропозиції від «друга Володимира», з яким у Порошенка неприязні особисті стосунки?
Між іншим, питання Донбасу було однією з тем переговорів і ось, що з цього приводу заявив Петро Порошенко: «Ми були б дуже зацікавлені в збільшенні представництва Туреччини в спеціальній моніторингової місії ОБСЄ. Ми дякуємо за дуже чітку і добре організовану роботу спеціальної моніторингової місії, на чолі якої стоїть представник Туреччини. Також найближчим часом особливу важливість матиме для нас підтримка нашими партнерами, зокрема Туреччиною розгортання миротворчої місії ООН на території окремих районів Донецької та Луганської областей».
Що ж, якщо Туреччині вигідно залагодити військовий конфлікт біля своїх кордонів (а в Анкарі про це заявляють прямим текстом), то посередництво Ердогана може бути більш ефективним, ніж старання європейських лідерів. І без жодних санкцій, адже вигідна торгівля для турків – це святе.
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»