Останні кілька днів в Україні тільки й розмов про те, як екс-губернатор Одеської області та колишній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі, позбавлений українського громадянства, в супроводі прибічників та народних депутатів прорвався через польсько-український кордон. Хтось став на захист Саакашвілі, хтось цілковито засуджує його дії, але і ті, і інші єдині в думці, що це не що інше, як політичний фарс. Саакашвілі перетворив на заручників обставин людей, що в цей самий час мали нещастя опинитися разом із ним на кордоні, й створив небезпечний прецедент, а Банкова продемонструвала в дії принцип «друзям – усе, ворогам – закон». Політичних дивідендів собі не заробили ані перший, ані друга, зате галасу наробили чимало.
З огляду на цю резонансну подію «Слово і Діло» вирішило поцікавитися, як добре політики (незалежно від того, на якому боці барикад у конфлікті Саакашвілі-Порошенко вони перебувають) виконують свої зобов’язання щодо укріплення державного кордону. Чи так само жваво, як вони кричали про порушення закону першим або другим? І на цей випадок у нас, як завжди, є перелік обіцянок, за виконанням яких стежать наші аналітики.
Так, наприклад, один із опонентів Саакашвілі Арсеній Яценюк уже давно увійшов в історію зі своєю «Стіною» на українсько-російському кордоні. А точніше, з фактичною її відсутністю. А ще він не виконав обіцянку про підключення у вересні 2015 року до системи Інтерполу 49 прикордонних пунктів пропуску.
Його наступник на прем’єрській посаді Володимир Гройсман має у своєму активі поки лише одну виконану обіцянку з тих, що стосуються облаштування кордону, – щодо створення міжвідомчого підрозділу для контролю за митницею. Також виконав свою обіцянку про запровадження електронної системи пропускного режиму секретар РНБО Олександр Турчинов.
Серед народних депутатів найбільше обіцянок щодо облаштування кордону дали члени «Народного фронту». У них, зокрема, зафіксована програмна обіцянка партії про сприяння спорудженню та облаштуванню державного кордону, голова фракції Максим Бурбак пообіцяв сприяти розробці та реалізації проектів транскордонного співробітництва України та ЄС, Андрій Тетерук заявив, що НФ лобіюватиме питання фінансування проекту «Європейський вал» щодо облаштування кордону з Російською Федерацією, а Павло Пинзеник – ініціювати запровадження візового режиму з РФ.
Є схожі обіцянки й у місцевої влади. Почнемо зі Львівської області, яка й стала центром подій за участі Саакашвілі (саме там розташований той самий пункт пропуску «Шегині»).
Отже, в прив’язці до цього регіону «Слово і Діло» зафіксувало обіцянки губернатора області Олега Синютки звернутися до керівника ДФС України щодо перевірки працівників митниці на поліграфі, яку він дав у березні 2016 року й майже відразу виконав, а також зобов’язання здійснити капітальний ремонт відрізку автодороги в Яворівскому районі до митного переходу Грушів-Будомєж у 2016 році. Однак останнє реалізувати голові Львівської ОДА таки не вдалося.
Також досить багато обіцянок, що стосуються державного кордону, має в своєму досьє голова Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль. Він відомий перш за все жорстким ставленням до контрабанди. Так, наприклад, у травні 2016 року він заявив, що звільнить усю зміну митниці, якщо когось із її працівників спіймають на хабарі. І свого слова дотримав. Також виконаними є обіцянки Москаля щодо створення спеціальних робочих груп для звірки документів із руху товарів через кордон та вирішення на законодавчому рівні питання перетину кордону автівками з іноземними номерами. А от зобов’язання відновити роботу пункту пропуску в селі Хижа голова Закарпатської ОДА поки що не виконав (має статус «у процесі виконання»).
Ще декілька обіцянок за темою Москаль дав на посаді голови Луганської військово-цивільної адміністрації. Дві з них виконав, одну – провалив. Зокрема, статус «виконано» отримали його зобов’язання перекрити автомобільний рух із окупованими територіями, залишивши прохід тільки для пішоходів, та ініціювати відновлення малого прикордонного руху між Україною й Росією в Міловому для мешканців Чорткового. А от обіцяного губернатором Луганщини закриття пункту пропуску в селі Родіна за умови неприпинення обстрілів так і не відбулося.
Нинішній же очільник Луганської ВЦА Юрій Гарбуз поки має лише одну таку обіцянку – домогтися відкриття пункту пропуску «Золоте». Однак коли це відбудеться, поки незрозуміло, оскільки ситуація на цій ділянці фронту все ще напружена.
Відкрити додатковий пункт пропуску пообіцяв і його «сусід», голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. Йшлося про «Курахове», пункт пропуску, що дійсно запрацював у листопаді 2015 року. Також він обіцяв, що логістичні центри на контрольно-пропускних пунктах не перетворяться на центри спекулятивної торгівлі чи бізнесу, однак цьому зобов’язанню «Слово і Діло» надало статус «не виконано», оскільки стало відомо про факти спекуляцій у логістичних центрах.
Також нагальним є питання укріплення кордону та вдосконалення процесу його перетину для Чернівецької та Івано-Франківської областей. Зокрема, наразі «в процесі виконання» перебувають обіцянки губернатора Чернівецької області Олександра Фищука про відкриття в 2019 році пунктів пропуску «Біла Криниця», «Долішній Шепіт» і «Руська», а також про запуск вантажного терміналу на «Порубному». Водночас зобов’язання відкрити два нових пункти пропуску в червні 2016 року голова ОДА провалив.
Що ж до Івано-Франківщини, то тут, за задумом губернатора Олега Гончарука, має з’явитися новий пункт пропуску на українсько-румунському кордоні у Верховинському районі. Поки ця обіцянка має статус «у процесі».
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»