Уряд Гройсмана: погляд із Грушевського на Грушевського

Максим Кречетовжурналіст, блогер

Ніхто не тягнув прем'єр-міністра України за язика – він сам вирішив усім нагадати, що перший український уряд було створено 100 років тому. Навіщо він про це заговорив? Захотілося красивого PR, не інакше. А ще випускник МАУП вирішив скористатися віковим ювілеєм для моралі – мовляв, той уряд не встояв, тому що «подекуди боролися не за Україну, а за владу». Явно на щось натякає. Ну, раз йому можна проводити паралелі, то хто нам заборонить?

Так, вінничанин Володимир Гройсман сидить у будівлі Кабміну на вулиці Грушевського вдвічі довше, ніж Грушевський і Винниченко в будівлі Центральної Ради на Володимирській. Але поки що вдвічі менше, наприклад, ніж попередник Гройсмана Валерій Пустовойтенко – і що? Ось іще одне порівняння: середній вік уряду Винниченка був 36 років, а міністрам Гройсмана в середньому 45 – ну просто ягідки. Що ще спільного між їхніми кабінетами? Так, і тоді і зараз «закляті однодумці» боролися один з одним в умовах неприхованої військової агресії Росії проти України. Гройсман цієї схожістю вирішив похвалитися?

Реформи по колу: чого за рік досягли у Кабміні Володимира Гройсмана?Невдовзі уряд Володимира Гройсмана звітуватиме про власні здобутки за останній рік: 14 квітня минає умовний «імунітет» Кабміну. Чи вдасться прем’єр-міністру уникнути відставки й отримати ще один шанс на виконання задуманого?

Ну тоді вкажемо главі уряду на головну відмінність кабінетів його і Винниченка: міністри УНР 100 років тому сперечалися з ідеологічних питань, намагаючись обрати найкращий шлях для не зовсім незалежної країни, яка ще тільки вчора була частиною самодержавної імперії. А за що члени «правлячої коаліції» гризуться сьогодні? Не можу собі уявити, щоб міністр інфраструктури Омелян обговорював із прем'єром Гройсманом проблеми «Укрзалізниці» або аеропорту «Бориспіль» у світлі ідеологічних проблем або у спробах вирішити долю цих об'єктів для максимальної користі народу (якому вони, власне, й належать). Не уявляю також ідеологічних розмов однопартійців по «Народному фронту», міністрів внутрішніх справ і природних ресурсів про те, як краще буде для народу вчинити з родовищами бурштину, наприклад. Зате добре відомі спогади Винниченка, які ніхто не спростував: «в основі роботи першого уряду був не примус, а моральний авторитет і довіра людей». Що ж Володимир Борисович скромно ховає свої 14% (сумарний рейтинг повної й відносної довіри) і не хоче цим параметром помірятися з Винниченком?

«Ми хочемо, щоб місцеве життя своє могли будувати місцеві люди і ним розпоряджатися без втручання центральної влади». Ні, це слова не Гройсмана про децентралізацію, а голови Центральної Ради Михайла Грушевського. Але так, про неї ж – про децентралізацію. На відміну від природжених колгоспників росіян, українці в набагато більшій мірі індивідуалісти – Гройсман це добре розуміє і спочатку перебування у великій політиці дуже любив їздити на цьому «конику». Заочник Гройсман вивчав праці Грушевського? Дуже похвально! Всіх його виступів у пресі на цю тему й не злічити. Готувалися навіть зміни до Конституції на тему децентралізації. І де вони? Можемо тільки припускати, що в досить популярну ідею хочуть «вмонтувати» особливий статус ОРДЛО і це буде частиною нової політики реінтеграції Донбасу, анонсованої вищим керівництвом країни на найближчий час. Але ми відволіклися.

100 років тому уряд України прекрасно розумів важливість патріотичності армії і в першій Декларації записав пункт «українізація війська». А у нас совок процвітає не тільки у зверненні «товариш», а й в усьому іншому. У другій Декларації Генеральний секретаріат (уряд) передбачив створення національної самооборони, а сьогодні влада всіма силами бореться (і майже вже остаточно переміг) добровольчий рух. А ось пункт із тієї ж другої Декларації: «підвищення податків для заможних верств населення». Чи наважиться сьогодні наш уряд таке запропонувати? Зате в програмі діяльності уряду Гройсмана записані і «забезпечення прискореного економічного розвитку» та «розвиток підприємництва та забезпечення умов конкуренції». Ну, живим втіленням останнього пункту служать понівечені МАФи, боротьба з якими позбавила роботи тисячі дрібних підприємців, що не допросилися від держави всього лише врегулювання їхніх стосунків. А по першому пункту у нас ось така сумна картина: в рейтингу корупційності країн Transparency International Україна зайняла 130-те зі 168 місць (Росія – на 119-му). А ось іще: «головною перешкодою для інвестицій в економіку України іноземні інвестори вважають масштабну корупцію (8,5 з 10) і брак довіри до судової системи (7,5)». Пан Гройсман, про який розвиток взагалі може йтися, не кажучи вже про «прискорений»?!

Як працюють міністри Гройсмана? Дайджест обіцянок з 5 до 18 липняЦікаво, чим займалися останні два тижні міністри уряду? Спеціально для Вас «Слово і Діло» відфільтрувало порожні заяви урядовців від їхніх обіцянок і реальних дій. У сухому залишку маємо одну виконану обіцянку і дві провалених.

Особливу увагу уряд Винниченка приділяв освіті: планувалося створення територіальних шкільних округів і Всеукраїнської шкільної ради, Педагогічної академії, а невсипущий контроль за освітою уряд залишало за собою. Сучасні наші правителі про освіту згадують тільки в День учителя і коли вирішуют здобути черговий вчений ступінь. А почитаєш, що люди і чиновники пишуть не тільки в соцмережах, але навіть у пресі, й думаєш: чим ці люди займалися в школі та в інституті (якщо взагалі їх відвідували)? Земельну реформу уряд Винниченка теж планував, але не під тиском МВФ і не заради збагачення аграрних баронів – вони, наївні, планували дати землю... людям. Юлії Тимошенко в той час було би нудно: не було б приводу ініціювати референдуми і, відповідно, на чому піаритися. А ще той наївний уряд виступав за недопущення знищення пам'ятників історії й культури. А хто з наших нинішніх можновладців не відхопив діляночку в заповіднику, не перевів історичний особнячок у нежитловий фонд і не відбахав там собі особистий палац або офіс? А скільки історичних будівель ганебно гниють і старіють у всіх на очах? Той же будинок Сікорського в Києві, яким (Сікорським) так любить пишатися при нагоді навіть президент, але до історичної спадщини якого немає діла навіть меру Києва.

Що ж погубило перший уряд України, що прагнула незалежності? Гройсман має рацію лише частково – не самі по собі протиріччя всередині кабінету Винниченка, а те, що за гіркою українською традицією стосунки українці з'ясовували між собою в той момент, коли традиційний наш ворог, росіянин, уже топтався по нашій землі. «Радянську» столицю більшовики перенесли до Харкова (нема у вас асоціацій з «Малоросією» зі «столицею» в Донецьку?). На виборах у листопаді 1917 року проукраїнські сили набрали 75%, а більшовики лише 10% (нема асоціації з «Опоблоком»?), але саме місцеві більшовики, підбурювані урядом Радянської Росії, протидіяли роботі українського уряду і парламенту. Російські більшовики поставили собі за мету: за всяку ціну не допустити незалежності України й не відпустити її зі сфери своїх інтересів. З кінця листопада 1917 року більшовики готувалися до повалення Української Центральної Ради й захоплення влади в Україні на догоду Москві. Пане Гройсман, Ви з цієї історії якісь висновки зробили? До речі, тоді проти Центральної Ради виступали деякі ЗМІ, наприклад, газета «Киевлянин», але романтичні українські демократи зразка 1917 року були дуже ліберально налаштовані щодо антиукраїнської преси. Де жа вю!

Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»

Загрузка...