Від Кучми до Порошенка: як змінювалася Конституція України за 21 рік

Читать на русском
Аліна Костюченкожурналіст

Основний Закон країни, який пізніше був високо оцінений міжнародною спільнотою, розроблявся й ухвалювався в умовах жорсткого політичного протистояння. Як показав час, схожа доля його спіткала й надалі: конституційний процес в Україні триває, а його завершенню заважають конфлікти як усередині, так і зовні країни.

Народжена в муках

Саме так у двох словах можна охарактеризувати українську Конституцію. Процес її написання почався ще навіть до набуття незалежності: 24 жовтня 1994 року Верховна Рада ухвалила постанову «Про комісію з розробки нової Конституції Української РСР», що мала залучити до написання документа якнайширше коло фахівців. Перший проект Основного Закону парламент (на той момент уже незалежної України) розглянув 1 липня 1992 року. Тоді депутати вирішили винести його на всенародне обговорення, в результаті якого творцям документа надійшло 50 тисяч (!) правок і зауважень. Восени 1993 року Рада підтримала їх внесення до проекту Конституції, доручивши це конституційній комісії. Однак після цього процес загальмував: стосунки між виконавчою владою й парламентом зіпсувалися, наслідком чого стали дострокові вибори – Верховної Ради (27 березня) і президента (26 червня) 1994 року.

25 ключових обіцянок незалежної України. Перші президентиПерші десять років незалежності України навчили її громадян лише тому, що нікому не можна вірити. Президенти України виявилися здібними вчителями.

З оновленням влади конституційний процес пожвавився. Комісію з написання Основного Закону очолив спікер парламенту Олександр Мороз. Однак і на цьому етапі без конфліктів не обійшлося: тепер загострилася боротьба між новообраним парламентом і президентом Леонідом Кучмою, що прагнув закріпити свій вплив у країні. У травні 1995 року сторони вирішили: хай там як, але Конституція має бути ухвалена протягом року. Що й було прописано в договорі «Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до ухвалення нової Конституції України», підписаному президентом і членами парламенту.

Втім, як нерідко буває в українських реаліях, визначений термін було порушено. Перше читання нового проекту Конституції відбулося у Верховній Раді лише 4 червня 1996 року. У процесі розгляду депутати внесли власні зміни до низки положень, розроблених конституційною комісією. Внесені парламентом зміни категорично не влаштовували Кучму, через що той, за підтримки РНБО і Ради регіонів підписав указ про проведення Всеукраїнського референдуму. Це могло спричинити законотворчий колапс, тож парламентарі прискорили процес розгляду Конституції і 25 червня ухвалили преамбулу і 30 статей документа.

Проте й Кучма тим часом склавши руки не сидів: 26 червня він скликав на нараду голів обласних адміністрацій із вимогою, аби ті відкликали із сесії максимальну кількість народних депутатів. У той момент під загрозою опинився не лише конституційний процес, але й сама Рада. У цих умовах 27 червня голова парламенту Олександр Мороз запропонував депутатам працювати без перерв аж до остаточного ухвалення документа. Фінальний ривок, результатом якого став текст Основного Закону нашої країни, тривав 23 години поспіль.

Президент чи парламент?

Відтоді Конституція України тричі зазнавала суттєвих змін. Перша серйозна редакція відбулася наприкінці 2004 року і була одним зі здобутків Помаранчевої Революції. 8 грудня Верховна Рада 402 голосами підтримала внесення змін до Основного Закону, відповідно до яких Україна де-юре перетворювалася на парламентсько-президентську республіку. Це, серед іншого, передбачало і коаліційний принцип формування уряду, який діє й сьогодні.

Щоправда, за цією редакцією Конституції країна жила недовго. 30 вересня 2010 року, коли при владі вже був Віктор Янукович, а у Верховній Раді правила бал Партія регіонів, Конституційний суд визнав внесені попередниками зміни неконституційними – нібито через виявлені порушення процедури розгляду й ухвалення. Документ було повернуто до редакції 28 червня 1996 року, і це означало, що четвертий президент України отримав ту ж повноту влади, що й другий (себто Кучма). Шокував суспільство і спосіб, у який це було зроблено: повернення до норм 1996 року відбулося без урахування думки парламенту.

Наступний етап внесення змін до Конституції почався після чергової революції, цього разу – Революції Гідності. Повернутися до Конституції зразка 2004 року парламентаріїв спонукала перш за все можливість позбавити повноважень президента Януковича, за наказом (чи, принаймні, за мовчазної згоди) якого тривали спроби силового розгону Майдану. Цікаво, що постанову про створення тимчасової спеціальної комісії з підготовки й узгодження змін до Основного Закону зареєстрував 29 січня 2014 року депутат від тієї-таки Партії регіонів Валерій Писаренко. Главою ж комісії став нардеп від «Батьківщини» Руслан Князевич. А вже 21 лютого парламент 386 голосами підтримав повернення до редакції Конституції 2004 року. Фактично це голосування стало результатом політичної угоди, на яку пішли тодішня влада й опозиція.

Втім, критикам законодавчих змін і тут є до чого причепитися: річ у тім, що голосування відбулося без висновку профільного комітету, а пізніше склад комісії Князевича був визнаний політично заангажованим, оскільки до неї не входила достатня кількість представників різних фракцій.

Проте підписувати підтримане Радою рішення було нікому – президента на той момент уже давно не бачили на Печерських пагорбах. Тож 22 лютого парламентарі ухвалили постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами й доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII».

Децентралізація та інші плани влади

Наразі триває третій етап великих змін до Конституції, основною метою яких є децентралізація влади в країні. Низка ініціатив, що передбачають фактичну передачу повноважень і фінансування з центру на місця, була проголосована парламентом у першому читанні 31 серпня 2015 року. Серед іншого, до прикінцевих положень документа пропонується додати передбачену Мінськими угодами норму про те, що порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначатиметься спеціальним законом.

Підтримувати зміни щодо децентралізації перед голосуванням відмовлялися не лише опозиційні сили (приміром, «Опоблок»), а й формальні члени коаліції («Самопоміч» і Радикальна партія). Представник останніх Ігор Мосійчук запевнив, що «радикали» не дадуть голосів за децентралізацію – і свого слова дотримав. А от з «Опозиційним блоком» вдалося домовитись: попри обіцянки окремих його членів, у вирішальний момент фракція рішення підтримала.

Голосуванню передувала низка подій, найтрагічнішою з яких є загибель трьох нацгвардійців: під час мітингу під будівлею Ради колишній боєць батальйону «Січ» кинув у групу правоохоронців бойову гранату…

А от з боку Венеціанської комісії проект змін отримав схвальний відгук, хоча там і порадили винести їх на всенародне обговорення. За цю соломинку вхопилися в «Опозиційному блоку», чий представник Сергій Льовочкін запевнив, що наполягатиме на проведенні конституційного референдуму.

На цьому процес змін до Конституції завмер. Як заявив у квітні цього року спікер Верховної Ради Андрій Парубій, депутати не повернуться до розгляду децентралізації, поки не завершиться збройна агресія Росії. Цікаво, що за два роки до того, у червні 2015-го, Парубій уже провалив обіцянку про ухвалення парламентом змін до Основного Закону до початку липня того року.

Тим часом виправдання сповільнення конституційних змін війною на сході вважає логічним і голова фракції «Народного фронту» Максим Бурбак: він заявив, що його політична сила підтримає їх у другому читанні, тільки якщо РФ буде дотримуватися Мінських угод. А інший член НФ, радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко і взагалі категорично заявив, що партія не буде голосувати за зміни до Конституції, якщо вони міститимуть норми про особливі умови самоврядування на Донбасі. В цьому його підтримує низка нардепів, у тому числі з інших фракцій і груп.

Є в поглядах президента й парламенту розбіжності і щодо інших конституційних змін. Наприклад, Радикальна партія, «Батьківщина» й окремі нардепи виступають категорично проти запропонованих главою держави і його політичною силою правок, що стосуються судоустрою. Лідер РПЛ Олег Ляшко у січні 2016 року навіть пообіцяв запропонувати власну редакцію змін до Конституції в частині правосуддя – щоправда, так цього й не зробив. А член НФ Леонід Ємець підкреслив, що його фракція не голосуватиме за пропозицію Порошенка, доки не будуть враховані її вимоги.

Більшу одностайність народні обранці й президент демонструють у питанні скасування недоторканності – як депутатської, так і суддівської. У цьому контексті варто згадати заяву першого віце-спікера Ради Ірини Геращенко щодо того, що обмеження депутатської недоторканності відбудеться до кінця 2015 року… Насправді наразі рішення очікує другого читання.

Петро ПорошенкоПрезидент України
Порошенко планує розробити «дорожню карту» автономії КримуСказано 1 серпня 2015 р.Статус обіцянки: У процесі

Наостанок відзначимо ще кілька цікавих ініціатив, пов’язаних зі змінами до Основного Закону. Наприклад, пропозицію Петра Порошенка щодо перетворення Криму на національно-територіальну автономію. Про це він заявив 1 серпня 2015 року, а 11 травня 2017-го було ухвалене рішення про створення робочої групи з питань змін і доповнень до Конституції України щодо Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Закріпити права кримських татар у новій редакції Конституції пообіцяв і нардеп від «Волі народу» Олександр Фельдман. При цьому варто зазначити чітко артикульований Порошенком меседж про те, що Україна за будь-яких умов після ухвалення змін до Основного Закону залишиться унітарною державою.

Нардепи від Радикальної партії бачать серед положень оновленої Конституції закріплення «фермерства як основи аграрного устрою України», а від «Опозиційного блоку» – безоплатної медицини. Втім, навряд чи можна вважати такі пропозиції доцільними, оскільки для цього може бути створена окрема законодавча база.

Як би там не було, попри те, що конституційний процес завмер в очікуванні рішучих політичних змін як зовні, так і всередині країни, його продовження обіцяє бути непростим. Словом, далі буде. Головне, щоб цього разу – без кровопролиття і втрати територіальної цілісності.

Аліна Костюченко, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...
Загрузка...