Традиційно Петро Порошенко проводив свої прес-конференції ближче до 6 червня. Як подарунок журналістам на їхнє професійне свято. А тут Євробачення і безвізовий режим. Вирішили не зволікати й вивести Президента в маси з цими благими вістями. До Дня журналіста позитив від Євробачення і безвізу міг вивітритися, а нових гарних приводів може й не з'явитися.
Недільний Петро від буденного мало чим відрізнявся. Щоправда, його загримували, і червоного кольору обличчя практично не було видно. Настрій у Президента був бойовий, проте напруга відчувалася. У повітрі ширяло: я боюся гострих питань, я до них не готовий. Напевно через фобію до гострих питань прес-конференції й не було так довго: майже рік він не з'являвся в місцях масового скупчення журналістів.
Святослав Цеголко і команда піарників Президента непогано підготувалися. Вони відшліфували масу хитрощів, якими користувався Президент, відволікаючи увагу від незручних запитань і пасажів. Це і затягування відповідей, і бла-бла про європейську Україну від Лісабона до Харкова, і передбачення питання про вбивство Павла Шеремета, і по-одеськи зустрічні питання журналістам.
Топ-5 тем, які так і не пролунали на прес-конференції ПрезидентаПро що журналісти не встигли або просто не наважилися запитати у Петра Порошенка під час його традиційної прес-конференції?
Напевно, прес-конференція Порошенка-2017 – це перша по-справжньому нецікава прес-конференція Президента: без інтриг, зубастих питань і сильних емоційних відповідей. Якщо б цієї зустрічі з журналістами не було, мабуть, ніхто б нічого не втратив. Президент не спалив би купу нервових клітин в очікуванні незручних питань, а журналісти не згаяли б свого часу. Але соціальний запит на таку зустріч був, і гріх було б не використати сприятливий інформаційний фон, щоб не провести її.
Із найбільш пам'ятних питань – про другий термін Порошенка від Соні Кошкіної, «Лівий Берег».
«Згідно з Конституцією, кожен громадянин України (правда, з певними обмеженнями: ті, кому вже є 35 років, – мені вже є 35 років) має право балотуватися в президенти. Я думаю, що поки рано говорити про склад потенційних президентських кандидатів. Що стосується мого оточення, то я підтверджую, що в оточенні ведуться розмови про конституційні зміни (які повинні скоротити повноваження Президента), тому що моє оточення - це 45 млн українців», - ось короткий фрагмент зі спічу Порошенка. Він у відповіді двічі узагальнив і пожартував. І не сказав нічого конкретного. Відчувалося, що заздалегідь знав питання і готував на нього відповідь.
Ще запам'яталося майже риторичне запитання Світлани Крюкової, «Страна», про те, що зробити, щоб діти Президента, прем'єра і соратника Кононенка навчалися в рідній країні.
Точніше, абсурдна відповідь гаранта. Він не хоче, щоб його діти були мажорами. Саме тому відправляє їх на навчання до кращих вузів Європи за шалені гроші. Саме щоб не мажорами росли і розвивали рідну систему освіти. А ось за футболку з написом «Раша» Петро Олексійович покартав сина. З приводу зарядки першої леді на телеканалі Ахметова Порошенко заявив, що дружина з ним не радилася. З цих двох відповідей можна зробити висновок, що з Порошенком удома ніхто не рахується. Дружина робить, що хоче, діти не слухаються.
Прес-конференція Порошенка-2017: що пробував приховати і про що не сказав ПрезидентДиректор Українського інституту аналізу та менеджменту політики оцінив прес-конференцію Президента України як порожню.
Здивувала, точніше, обурила, відповідь на питання Марії Жартовської, «Українська правда», про так звані «тешки» СБУ. Це такі аналітичні записки за матеріалами прослуховувань і оперативних даних співробітників Служби безпеки України, які потім кладуть на стіл Президенту й іншим чиновникам, що ухвалюють рішення. Ці «тешки» готуються Президенту регулярно, і в деяких з них були дані про журналістів УП та інших видань. Це доводить, що за ними стежили і прослуховували. Так от, Жартовська, щоправда, дуже несміливо, поцікавилася у нього, чи знає він про ці «тешки». Він відповів щось на кшталт «я не хочу бачити у себе на столі такі записки» – і все. З'їхав. Хоч треба було все ж спробувати домогтися від нього, чи знає він про те, що журналістів «ведуть» СБУшники, чи доповідали йому про це і т. д. Більш розгорнуто це питання поставив Михайло Ткач, але воно виявилося без конкретики. Для питання не вистачало прикладів, так би мовити, з життя. Тому Порошенку легко вдалося звільнитися від нього. «Я абсолютно переконаний, що такий рівень свободи, який є зараз, в тому числі й для громадянського суспільства, це безпрецедентний рівень. Ніколи за всю історію Україна не мала такого рівня свободи...» Бла-бла-бла.
Загалом за всю прес-конференцію жодного разу не прозвучало злого, гострого, кусючого запитання. Не спитали про те, коли буде посаджений хоч один соратник Президента, про «відкатні» посади в межах коаліційних домовленостей. Про іноземців, які отримали українське громадянство, попрацювали і змилися, а тепер їх цього громадянства переможно позбавляють. Про те, що у нас керівники більшості великих державних підприємств працюють у статусі виконувачів обов'язків. І щоб когось призначити на посаду повноцінно, потрібно пройти сім кіл коаліційного пекла. Про експатів зі США, які насправді рулять НАБУ і намагаються таки створити проблеми корумпованим друзям Президента. Не безкоштовно, звичайно. А щоб потім перепідпорядкувати фінансові потоки зі звільнених посад. І про те, злить це Порошенко чи радує. Про те, як СБУ хитає бізнес і тисне на суддів, дає «зелене світло» сепаратистам, які безбідно живуть в кращих київських новобудовах. Не було про корупцію в Міноборони, про те, як солдати вбивають одне одного за контрабанду. Про те, що заробляти на війні можна нескінченно, тому війна не закінчиться доти, доки влада не вдовольнить свої апетити. Чому кримінальні справи занедорого продаються, а через бездіяльність прокурорів із розшуку знімаються злочинці міжнародного масштабу часів Януковича. Чому топ-менеджер Януковича Курченко будує перспективний холдинг на окупованих територіях, а його підлеглий Перегудов вільно літає до Києва, їздить на Донбас на консультації до сепаратистів? Зрештою, не було питань про те, яку пенсію отримують тато й мама нашого Президента і як їм вдається на неї жити. Чи доводиться самому Порошенку міняти долари до кінця місяця, щоб гідно утримувати сім'ю.
Таких питань не було. Було про дороги, про мух і бліх. Було про реформи і перемоги. Але не було головного: чому в країні, де люди гинуть за свободу, немає свободи? А купка ділків, які дорвалися до влади, гребуть, ніби вони тут останній день. Зрештою, ніхто не запитав, чи обрав уже Порошенко країну, куди втікатиме, коли тут запахне смаженим.
Ольга Василевська-Смаглюк, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»