Навіть шкода Президента. Одним розчерком пера він отримав хвилю ненависті від мільйонів ватників, незадоволених забороною російських соцмереж та інших ресурсів. Але й патріотично налаштовані громадяни не аплодують такому рішенню: по-перше, впевнені ми, таке рішення мало бути ухвалене більше трьох років тому. А по-друге, при виконанні цього указу фахівці пророкують масу проблем – від технічних до фінансових.
Хіба три роки тому не було очевидним, що ресурси агресора працюють проти України? Але ще в лютому цього року міністр інформаційної політики Юрій Стець стояв горою за всякі «ВКонтакте», «Одноклассники» тощо: «Не буде такого (закриття доступу до сайтів – ред.). Інакше ми дограємося. Інтернет – це вільне поле». От і паслися вільно на цьому полі в Україні ФСБ, сепаратистські антукраїнські групи і великі російські компанії під гаряче схвалення Мінінформполітики.
День Незалежності?
Порохоботи розганяють «перемогу» – російські біржі просіли й ще будуть просідати через заборону на бізнес в Україні гігантів російського IT-сектора і інтернет-сервісів, а це – мільйонні втрати. Але хіба мета заборони – напаскудити горе-сусіду?.. Ці ж порохоботи забувають сказати, що українському IT-сектору обладнання та роботи із заборони сайтів можуть коштувати до мільярда доларів – а указ покладає саме на провайдерів обов'язок забезпечити заборону. І при всьому цьому обійти його простіше простого: є безкоштовні розширення для найбільш популярного браузера Chrome, є браузер TOR, технології віддаленого доступу VPN і проксі-серверів. Крім того, це буде сильний удар по бізнесу інтернет-реклами, а також по українських IT-компаніях, які співпрацювали з російськими інтернет-сервісами. У чому тоді сенс таких заборон?
Виявилося, ми цілком можемо жити без російського газу (точніше, можемо купувати його через європейські країни без звичного для Росії шантажу), можемо відключити хоча б центральні канали країни-агресора хоча б у кабельних мережах, можемо скасувати пряме авіасполучення (але літати через Білорусь, при цьому потяги як ходили – так і ходять), можемо блокувати «торгівлю на крові» з ОРДЛО. А тепер ось можемо махнути шаблею і начебто заборонити російські соцмережі (які, як ми вже сказали, все одно будуть доступні українцям через обхідні шляхи). І все це на тлі рішучої конфіскації «грошей Януковича», початку заочного процесу над президентом-утікачем і напередодні запровадження безвізу з ЄС. Просто свято незалежності від Росії! Хоча ні – бракує ще візового режиму з Росією, але це не так уже й складно зробити. За бажання.
Велика політика
Ну що ж, це відмінний подарунок до триріччя президентства Порошенка і гарний «комплект» для виборчої кампанії його політсили: поки всілякі радикали з тимошенківцями критикують владу, а опозиційна «Самопоміч» не може впоратися зі сміттям у Львові (де мерствує лідер партії), Президент і підконтрольні йому парламент з урядом за три роки раптом згадали про свої обіцянки виборцям. Найбільш багатостраждальна, звичайно, це про безвіз із ЄС. Але найголовнішу обіцянку – закінчити АТО – ані в обіцяні лічені години, ані навіть за лічені роки виконати не виходить: ані на умовах «партії війни», ані за планом «партії миру». Втім, це окрема тема. Так ось, додайте до переліченого вище підвищення «мінімалки» до 3200, значні субсидії (за невикористання яких тепер ще й премії виплатять) і обіцяне підвищення пенсій (із непідвищенням пенсійного віку).
Отже, політтехнологи Президента вочевидь запевняють його, що до дострокових виборів у парламент він, у разі чого, готовий. Навіщо вони потрібні? Правляча парламентська коаліція ж у нас є навіть не на папері, а лише на словах. Гадаєте, на Заході не задають питання щодо політичної легітимності уряду в парламентсько-президентській країні, яка спирається на міфічну більшість у Верховній Раді? Крім того, склад президентської фракції сьогодні зовсім не такий, яким би хотів його бачити Президент (усілякі «єврооптимісти» та інші відступники псують картину й нерви). Але ж свої показники покращать насамперед опозиційні сили (як проукраїнські, так і проросійські)! Так, але хто сказав, що забуто ідею «широкої коаліції» президентської фракції з численним (у майбутньому парламенті) «Опоблоком» під егідою об'єднання країни?
Ukr.net vs Mail.ru: зміна не пошти, а менталітету
Але відволічемося від великої політики і поговоримо про маленького любителя краденої музики і фільмів, порнухи і ватного шлаку. В країні війна, а мільйонам (!) людей лінь перенести свої фоточки й інші цінні матеріали з російських соцмереж якщо не в «клятий американський Facebook», то в безрозмірний сервіс Google Фото, у вельми просторий Google Drive або в Dropbox. А чим погана пошта Gmail або Ukr.net? Одним просто жах як не хочеться виходити із зони комфорту й міняти російсько-ФСБшние mail.ru і Yandex на нормальні сервіси, а іншим відверто подобається читати й писати гидоту про Україну – про свою батьківщину, що стікає кров’ю, на догоду ворогові – і це не пафос, а констатація факту. «Побєдобєсіє» 9 травня показало, як багато агресивних антиукраїнців в Україні, заборона російських сервісів показала, як багато пасивних антиукраїнців... Що з цим робити?
У НАТО відреагували на заборону російських сайтів в УкраїніУ НАТО не вважають загрозою свободі слова блокування російських соцмереж та інтернет-сервісів в Україні.
І про «свободу слова». Писати свої (або під чиюсь диктовку) найцінніші думки й відверту гидоту можна не лише в російських соцмережах. Крім американських Facebook, Twitter і Instagram, є українські мережі «Жителі» й «Сусіди», приміром. Але й у Facebook скоро набіжать любителі банальних статусів і георгіївських стрічок (які, до речі, теж заборонили вчора). Підтвердити правильність дій українського Президента була покликана сьогоднішня новина про DDoS-атаки на сайт Президента України з російських mail.ru і «ВКонтакте» – як помста за заборону. Але хтось відповість чітко: чому ці правильні кроки не зробили три роки тому?! Адже в заборонених соцмережах буйним цвітом цвіло розпалювання міжнаціональної ворожнечі, через них мобілізувалися сепаратисти для антидержавних виступів, там і піратський контент, і відверта порнуха – все те, без чого український сегмент Інтернету стане набагато чистішим, гігієнічнішим. Так, це не дуже демократично, але ми в стані війни і, забороняючи ресурси агресора, робимо лише відповідну, хоч і дуже запізнілу дію – в Росії усе українське (крім зрадників) давно під забороною. Так у чому ж річ? А в тім, що як відкриті донбаські сепаратисти, так і латентні ватники по всій Україні хочуть, не виїжджаючи звідси, тим не менше, жити в Росії. Цьому бажанню, до речі, сприяє й керована з Москви церква (далеко не всі її служителі служать Богу, а заодно прислужують і агресору) – як із нею бути? І як боротися з внутрішнім ворогом? На жаль, розчарування і зростаюча нелюбов до нинішньої влади у багатьох проектується на саму країну. І що робити з упевненістю, що обговорювана заборона буде такою ж «ефективною», як і горезвісний проект «Стіна» на кордоні з Росією?..
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»