Рік геополітичних викликів для України: головні тренди 2017 року на міжнародній арені

Олександр Радчукполітолог

В 2017 році Україна на повну силу відчує на собі всю вагу кризових явищ, які накопичувалися в світі протягом останніх десятиліть. Нас очікує справжня геополітична буря: зміни не оминуть ані Європу, ані США, ані країни Сходу, ані Росію. Безумовно, в таких обставинах ключовим для захисту національних інтересів буде швидкість реакції українських еліт на обставини, що змінюються. А з цим, схоже, є великі проблеми.

Питання навіть не в тому, якими методами захищати незалежність України та посилювати власну суб’єктність. Наразі бракує розуміння базових цінностей, на які можна було б опиратися при формуванні всередині країни власного порядку денного щодо зовнішньополітичного курсу.

Зламані орієнтири

З одного боку, влада втрачає бали на питанні євроінтеграції, адже не отримує належного «фідбеку» від самого Євросоюзу. Це й не дивно: кожній реформі, яка б могла наблизити Україну до стандартів ЄС, доводиться долати як шалений супротив внутрішньої корупційно-бюрократичної системи, так і зовнішні загарбницькі впливи Кремля. Саме через ці причини шириться розчарування як діями української влади, так і самим процесом євроінтеграції. До того ж, частина українців зовсім не відчула на собі весь біль війни за власні території: згідно із останніми опитуваннями Центру Разумкова, більш ніж половина жителів України (51,1%) все ще вважають росіян «братнім народом». Хоча порівняно з 2014 роком їх кількість знизилася на 11%.

В АП відповіли на статтю ПінчукаВ Адміністрації Президента України відповіли на статтю українського мільярдера Віктора Пінчука, який пропонував відмовитися від ЄС, НАТО й продати Крим.

Усі ці негативні тенденції все більш очевидно підживлюються намірами основного ворога незалежної України – керівництва РФ. Так, наприкінці 2016 року в газеті The Wall Street Journal бізнесмен Віктор Пінчук опублікував авторську колонку, в якій наважився зробити кілька пропозицій щодо вирішення конфлікту на Донбасі та майбутнього анексованого Криму. Зокрема, вирішити проблему автор матеріалу пропонує в дусі «business as usual»: поступитися Кримом та визнати окупаційну російську владу в обмін на виведення російських військ із Донбасу. До того ж, на думку Пінчука, Україні потрібно відмовитися від євроінтеграційних процесів та забути про вступ до НАТО.

Попри те, що в Адміністрації Президента відреагували на такі геополітичні ідеї впливового українського бізнесмена та медіамагната лише після новорічних свят, реакція української влади більш ніж однозначна: жодного торгу територіями чи зміни зовнішньополітичного курсу не буде.

Втім, нинішня влада поки що сама перебуває в непростих умовах щодо формування власного порядку денного в зовнішній політиці. Війна на Донбасі повністю визначила позицію щодо Кремля: Росія – зовнішній агресор та ворог, дипломатичні відносини з яким за нинішніх обставин неможливі.

З іншого боку, саме Росія є однією зі сторін у рамках реалізації Мінських угод, гарантами реалізації якої виступають країни ЄС. У самій Європі протягом усього 2016 року не було єдності щодо майбутньої долі України та участі європейських політиків у врегулюванні кризи на Донбасі. ООН та НАТО, попри декларацію намірів щодо необхідності повернення анексованого Криму та однозначне засудження агресії на сході України, інших впливових кроків не здійснюють. Поки формально ситуацію рятують санкції проти Росії, запроваджені ЄС та США. Втім, цей інструмент впливу може бути більш ефективним для малих країн із більш-менш обмеженою ресурсною базою, тоді як РФ відчуває поки що лише обмежений вплив санкцій на власну економіку.

Змінитися ситуація може вже в лютому 2017 року, коли в США офіційно вступить у повноваження 45-й президент Дональд Трамп.

Непередбачувані США

Вперше з часів завершення холодної війни у відносинах між Білим домом та Конгресом США ще до інавгурації нового президента відчувається напруга. Ситуація більш ніж неоднозначна: в самій Республіканській партії, від якої Трамп балотувався на посаду глави держави, відбувся справжній розкол на противників та прибічників нового президента.

Трамп чи Клінтон: український розрахунокОдна з найбільш скандальних президентських передвиборчих кампаній у США добігає кінця. Чого очікувати Україні в разі перемоги одного з кандидатів?

Останні рішення президента Барака Обами щодо запровадження нових санкцій проти Росії та її дипломатів на території США матимуть серйозний вплив на подальші відносини між двома країнами. Адже йдеться вже про національні інтереси США: в Білому домі вважають, що РФ впливала на президентські вибори за допомогою санкціонованих у вищих ешелонах російської влади кібератак. На боці Обами виступили й представники американських спецслужб, зокрема ЦРУ.

Своєю чергою, Дональд Трамп демонструє відверто деструктивну позицію. Наразі він відмовляється від багатьох щоденних брифінгів із посадовцями розвідувальних служб, на яких главу держави мали б ввести у курс справи щодо ситуації з безпекою і загрозами, що постають перед країною. Більше того, новообраний президент заявив про плани суттєво скоротити персонал ЦРУ й серйозно реструктуризувати Нацрозвідку. Натомість він не вважає докази, які зібрали в ЦРУ щодо причетності російських хакерів до втручання в перебіг президентських виборів, достатніми для будь-яких подальших дій. А в одному зі своїх інтерв’ю під час святкування Нового року він припустив, що Росія взагалі не є причетною до кібератак на США.

Що ж, попри суттєву підтримку значної частини американських сенаторів у непорушності українських кордонів та засудження агресії Росії, в новій адміністрації Дональда Трампа, схоже, намагатимуться знайти компроміс із російською владою. Йдеться про поступки українськими територіями та суттєвий тиск на позиції української влади, яка до цього часу вважала США ледь не єдиним впливовим союзником у протистоянні загарбницьким планам Кремля. Цікавим є й те, що одним із найвпливовіших радників Трампа з геополітичних питань стане колишній державний секретар Генрі Кіссинджер. Подейкують, що саме він займатиметься пошуком оптимальної формули вирішення «українського питання». Кіссинджер завжди був проти прийняття України до НАТО й вважав за необхідне залишити її в російській сфері впливу. Погана новина в тому, що від свідомості 93-річного політика навряд чи можна очікувати кардинальних змін.

Невпевнена Європа

2017 рік є одним із визначальних для долі майбутньої об’єднаної Європи. Невирішеними залишаються болючі питання мігрантської кризи та економічного співіснування. Мріями про «свій Brexit» марять мало не в кожній європейській країні, особливо якщо йдеться про альтернативні чи опозиційні політичні рухи до чинної влади. Проблема в тому, що на тлі таких популістських заяв зростає відсоток підтримки серед пересічних громадян європейських країн, більшість з яких цього року обиратимуть своє нове керівництво.

Між Ле Пен та Фійоном: вибори «друзів Кремля» та загрози для України. Оцінка експертаСпівдиректор програм зовнішньої політики Центру Разумкова оцінив попередні результати праймеріз у Франції.

Передусім, ідеться про весняні вибори президента Франції та про вересневі парламентські вибори в Німеччині. Значної підтримки у Франції вдалося досягти Марін Ле Пен – лідеру правої партії «Національний фронт», та кандидату в президенти Франції від правоцентристської опозиції Франсуа Фійону. Обидва політики вважають за необхідне розвивати відносини з Росією, скасувати санкції, а Україну віддати на поталу Кремлю. Особливо цинічно лунають заклики визнати Крим частиною РФ. «Я абсолютно не вірю в те, що приєднання було незаконним: пройшов референдум, народ Криму захотів приєднатися до Росії», – вкотре наголосила Ле Пен в одному зі своїх нещодавніх інтерв'ю.

Непростою була ситуація в Австрії, де наприкінці 2016 року відбулися повторні вибори президента. Ним став Александр ван дер Беллен, який переміг пропутінського ультраправого кандидата від Австрійської партії свободи Норберта Гофера. Останній мав значні шанси на успіх у кампанії, розповідаючи виборцям про кризу мігрантської політики в ЄС. Серед іншого, Гофер також часто згадував про необхідність визнати Крим російською територією. Втім, поки що австрійці вирішили не ризикувати, обравши більш зрозумілого їм Беллена.

Схожою риторикою з критикою дій влади щодо мігрантського питання послуговується й ще одна націоналістична сила, але вже у ФРН – партія «Альтернатива для Німеччини» на чолі з Фройке Петрі. Позиції Ангели Меркель та очолюваної нею партії Християнсько-демократичний союз суттєво похитнулися в 2016 році саме на тлі мігрантської кризи. Громадяни Німеччини вже не просто відчувають дискомфорт щодо значних витрат уряду грошей платників податків на вирішення цієї проблеми, але й щиро переймаються власною безпекою. Адже саме мігранти стали головним джерелом посилення криміногенної ситуації та навіть тероризму.

Годі згадувати й про політичні процеси в інших країнах ЄС, які так чи інакше також призведуть до певних кризових наслідків. Непевною ситуація є в Італії, Іспанії та Нідерландах. Навіть в одній із найбідніших країн ЄС – Румунії – може трапитися новий політичний колапс, зумовлений перемогою на дострокових парламентських виборах у грудні 2016 року соціал-демократичної партії Румунії. Її ще вважають спадкоємицею колишніх комуністичних еліт. Так, одним із перших кроків своєї політичній діяльності соціал-демократи пропонують оголосити імпічмент нинішньому президенту Румунії від представників технократичних сил Клаусу Йоганнісу. Втім, у конституції країни відповідних механізмів не передбачено, тож як розвиватиметься ситуація, покажуть перші місяці 2017 року.

Підступний Кремль

Відцентрові процеси в Європі та сумніви стосовно подальших позитивних перспектив від співіснування якнайкраще лягають у плани Кремля. Інформаційна війна на основі зухвалої пропаганди дає свої результати як у ЄС, так і в Україні.

Іде запекла боротьба та вкладаються величезні гроші, щоб ЄС змінив ставлення до РосіїВійськовий фахівець проаналізував та пояснив, чому політика країн Євросоюзу щодо Росії може змінитися.

Вже нині Кремль саме через зміну в інформаційній політиці підконтрольних йому квазідержавних формувань «ДНР-ЛНР» дає чіткий сигнал Києву: домовитися щодо повернення частини Донецької та Луганської областей можливо лише в разі визнання анексованого Криму російською територією, оголошення амністії для ватажків сепаратистів та проведення виборів за українських законодавством на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

До того ж, у 2017 році Росія не полишатиме намірів здійснити повзучий політичний реванш й у внутрішній політиці України за допомогою проведення дострокових парламентських виборів.

Ризики для України

Тож, враховуючи всі згадані фактори, основними ризиками для України у формуванні зовнішньої політики в 2017 році стануть 3 питання:

Експерт про безвізовий режим у новому році: якщо не навесні, то вже ніколиПолітолог поділився міркуваннями та оцінив перспективи надання Україні безвізового режиму в новому році.

– як перезапустити Мінські угоди за умовами, які не суперечитимуть національним інтересам;

– які наступні кроки потрібно зробити для того, щоб повернути окупований Крим у вкрай несприятливих геополітичних обставинах;

  • нарешті, як подолати наслідки надмірного євроромантизму українців щодо безвізового режиму.

Останній фактор буде вкрай чутливим для нинішньої української влади та особливо для Президента Петра Порошенка. Адже позитивне вирішення цього питання впливатиме не лише на політичні рейтинги всієї пропрезидентської команди, але й на можливість повторного походу на другий президентський термін.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...