Шляхта, позбавлена шляхетності: чи є світло в кінці тунелю?

Читать на русском
Валентин Гладкихполітичний експерт

15 березня 1804 року у Венсенському лісі за наказом Наполеона було розстріляно герцога Енгієнського – королівського нащадка, який після Французької революції правив тихе, приватне життя в еміграції, в одному з чисельних дрібних німецьких князівств, жодним чином не беручи участі в політичній діяльності. Кажуть, що кати змусили сина наслідного принца тримати в руках ліхтар, щоб їм було легше цілитися. Дізнавшись про це, Антуан Буле де ля Мьорт – голова законодавчої комісії, заявив Наполеону: «Це гірше ніж злочин, це помилка». І виявився правим. Підле викрадення та жорстока страта ні в чому не винного герцога сколихнули навіть тогочасну, далеко не сентиментальну Європу, прискоривши формування Третьої антифранцузької коаліції; кинувши мільйони людей у вир кривавої бійні; а головне – наблизивши самого Наполеона до краху та вигнання на острів Святої Єлени.

«C'est pire qu'un crime, c'est une faute», – значення цих, сказаних де ля Мьортом слів, на жаль, абсолютно недосяжне для нинішніх українських можновладців, які не розуміють, що помилки часто мають не менш трагічні наслідки, ніж злочини, якими, між іншим, наше ясновельможне панство, також не гребує.

Батьки і діти: «сімейний підряд» у вищому ешелоні української політикиСлово і Діло продемонструвало, хто з дітей відомих політиків досягнув високих результатів у політиці та державному управлінні.

Звісно, викрадати та страчувати принців крові нинішнім вітчизняним революціонерам не під силу, але робити інші, не менш фатальні помилки вони також люблять і вміють. Причому роблять вони ці помилки, сповнені цілковитої впевненості у власній правоті, бо, навідміну від Наполеона, формально не порушують чинного законодавства.

Зрозуміло, що чинне законодавство не може завадити реалізації конституційного права сина Президента України брати участь у парламентських перегонах та вигравати вибори на мажоритарному окрузі. Не забороняє закон і міністру внутрішніх справ призначати кого завгодно своїми заступниками – навіть геть юну особу із сумнівною репутацією. Призначення сина голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Сергія Пашинського на керівну посаду в одну з державних корпорацій, що працює на ринку озброєнь, також не суперечить вимогам чинного законодавства. Так само неможливо довести протизаконність призначення сина голови Служби безпеки України Василя Грицака начальником відділу нагляду за дотриманням законів органами СБУ у прокуратурі Київської області.

Відродження ведичної традиції в Україні, або Чия насправді власністьПолітолог Валентин Гладких розповів про те, звідки бере коріння звичка українських високопосадовців записувати власне майно на родичів.

Чинне законодавство також не забороняє дітям прокурорів, народних депутатів, міністрів та інших можновладців вигравати чесні, прозорі конкурси і займати відповідальні державні посади. Не кажучи вже про те, що дружинам та коханкам ясновельможних панів ніхто не може заборонити бути успішними businesswomen (називати цей контингент леді – язик якось не повертається). Ну а говорити про те, що наділені владою батьки не винні у тому, що їхні діти раптом виявляють неабиякий хист до бізнесу та стрімко багатіють, взагалі не варто.

Палким народним трибунам жодним чином не заборонено купувати на чесно зароблені впродовж журналістської кар’єри чи самовідданої громадської діяльності гроші розкішні квартири у центрі міста.

Перелік усього того, що ще не заборонено чинним законодавством, а отже не може вважатися злочином, можна продовжувати нескінченно. Але нескінченно довго продовжувати робити одні й ті ж самі помилки не можна. А розмахувати червоною ганчіркою подібних не злочинів перед розлюченим биком – суспільством, яке вже двічі повставало проти подібних «незлочинних» практик, – це помилка.

Подібна поведінка нашого законослухняного ясновельможного панства свідчить або про його абсолютну відірваність від суспільних настроїв, або про надмірну самовпевненість у тому, що вони в разі необхідності «бидло розженуть батогами».

«Кадри вирішують усе», або Соціальні ліфти з обмеженим доступомПолітичний експерт Валентин Гладких розмірковує про наслідки недалекоглядної політики призначення на високі державні посади людей, що явно не відповідають кваліфікаційним вимогам.

Між іншим, жорстокість Французької революції, коли практично весь привілейований клас пішов під ніж, змусила тогочасну шляхту інших європейських держав з часом трохи обмежити свої привілеї. А щоб якось компенсувати гіркоту від втрати привілеїв, у панівного класу з’явилося нове моральне уявлення про шляхетність, під якою почали розуміти не стільки панський гонор, скільки добровільну здатність до самообмеження, спроможність вдовольнятися меншими правами, ніж формально маєш відповідно до чинних законів та усталених звичаїв.

Під таким кутом зору нинішня українська шляхта абсолютно позбавлена шляхетності. А даремно. Зрештою, мабуть краще бути трохи менш гоноровим, але трохи більш живим.

Українському привілейованому класу варто зрозуміти доцільність і корисність самообмеження навіть у реалізації своїх конституційних прав та припинити робити помилки, які гірші за злочини. Звісно, якщо наші ясновельможні пани не хочуть рано чи пізно побачити в кінці тунелю світло від ліхтарів, які триматимуть у руках їхні сини.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...