Праві замикають фланг: чому дедалі більше політиків тяжіють до націоналізму?

Політична осінь сезону 2016 року ознаменувалася відчутним пожвавленням у середовищі так званих правих партій. Після сплеску патріотизму в 2014 році все більше політиків долучаються до системної роботи із розбудови нових політичних сил за чіткими постулатами націоналізму.

Популярність правих зумовлена кількома системними чинниками. По-перше, в країні є запит на зрозумілу державницьку ідеологію. Націоналізм пропонує громадянам розбудовувати сильну економіку, не сподіваючись на жодну допомогу ззовні, є запит на «наведення ладу» саме в державних справах. Українці відверто стомилися від корупційних скандалів та міжусобних політичних чвар, тож сподіваються почути прості та зрозумілі меседжі, як позбутися постійного комплексу failed state.

По-друге, в Україні триває війна. І саме запит на сильного, відважного, патріотичного лідера, який переможе ворога та виведе країну з кризи, є однією із базових принад націоналізму. Патерналізм, заснований на почутті гордості за успіхи власної спільноти, є головною особливістю доктрини націоналізму.

В Україні, попри заборону Комуністичної партії, набагато поширеніші ліві ідеї, якими користуються всі політичні партії для досягнення короткострокових електоральних цілей. Тож природньо, що в суспільстві поступово зростає запит на праву ідеологію з ухилом до націонал-радикалізму.

Завжди праві

Нині за виборців, які сповідують націоналістичну ідеологію, будуть змагатися одразу декілька політичних сил правого спрямування. Найбільш відданими своїй ідеології є 4 наявні партії – «Свобода», «Національний корпус», «Правий сектор», «Братство». Ще одна політична сила – Національний Рух «Державницька ініціатива Яроша» (ДІЯ) – оголосила про початок своєї діяльності, проте поки що юридичного підтвердження цього факту в Єдиному державному реєстрі громадських формувань немає.

Якщо сьогодні вибори: як змінилася підтримка політичних партій за 2 роки?Слово і Діло продемонструвало динаміку змін та сучасний стан підтримки виборцями України провідних політичних партій, визначені соціологами.

Безумовно, наразі найбільш відомою та рейтинговою є партія «Свобода» на чолі з Олегом Тягнибоком. Політична сила була створена ще на початку 90-х, на зорі незалежності України, й до 2004 року називалася «Соціал-Національна партія України». Зараз «Свобода» має розгалужену систему осередків, особливо помітною її діяльність є на Західній Україні. Періодом «розквіту» «Свободи» можна вважати 2012 рік, коли за відсутності потужної опозиції та на протестних настроях громадян партія вперше потрапила до парламенту, отримавши понад 10% голосів виборців та фракцію у 25 багнетів за списками та ще 13 – за мажоритарними округами (разом – 38 народних депутатів). Втім, після активної участі в подіях Революції Гідності лідери партії отримали змогу долучитися до формування нового уряду в постреволюційних реаліях. Скоріш за все, саме «успіхи» партійців у владі відвернули значну частину виборців від цієї політсили. Вже на позачергових парламентських виборах партія до парламенту не пройшла, хоча й здобула перемогу в 7 мажоритарних округах. До того ж, «Свобода» – єдина права партія, яка може розраховувати на державне фінансування, адже на останніх парламентських виборах здобула 4,71% підтримки виборців (за необхідних, згідно із законом, 2%).

«Азов» на марші

Потужну конкуренцію «Свободі» складе новостворений «Національний корпус» на чолі з позафракційним нардепом-мажоритарником Андрієм Білецьким. Він є фактичним лідером добровольчого батальйону «Азов», який уже зараз є окремим загоном спеціального призначення Національної гвардії України. В «Національному корпусі» не приховують відвертої націоналістичної риторики й сподіваються, що саме «азовці» та всі, хто симпатизує добровольцям, і стануть ядром майбутньої партії. Сам Білецький вважає, що вже зараз партія може сподіватися на підтримку близько 10 тисяч прихильників, серед яких у тому числі й футбольні фанати. Партія створена у День захисника України та символічне для всіх українців релігійне свято Покрови Богородиці, а саме 14 жовтня 2016 року.

«Азов» у великій політиці: експерт розповів, яке майбутнє чекає на партію БілецькогоПолітолог розповів, яку нішу на політичній арені може зайняти нова політсила на основі полку «Азов».

Поки що партія не брала участі у виборах, проте на з’їзді нової політсили її лідер Андрій Білецький заявив, що політсила не витрачатиметься на зайву рекламу, листівки чи іншу пропаганду, а «займеться реальними справами». Враховуючи те, що в 2014 році на позачергових виборах до парламенту Білецький здобув впевнену перемогу на мажоритарному окрузі №217 в Оболонському районі столиці, де його основним супротивником був більш грошовитий та близький до нинішньої влади Вадим Столар, протистояти натиску активістам «Національного корпусу» їхнім конкурентам буде важко.

Революційний «Правий сектор» та фактор Яроша

Значно гірше зі стартовими позиціями в політичної партії «Правий сектор», яка значно втратила в рейтингах після того, як її лави наприкінці 2015 року залишив ідейний провідник Дмитро Ярош. До слова, хоч партія й взяла участь у позачергових виборах 2014 року, сам Ярош не долучився до її виборчого списку, обравши електорально безпечний для себе 39-й одномандатний виборчий округ на Дніпропетровщині. Втім, за список «ПС» віддали голоси 1,8% виборців або понад 284 тисячі осіб. Після гучних скандалів та через брак лідерського й організаційного потенціалу партія може проявити себе хіба що під час чергових політичних потрясінь на кшталт революції.

Приблизно така ж ситуація й у партії ДІЯ, яка була створена на базі окремих батальйонів «Добровольчого українського корпусу» «Правий сектор» (ДУК ПС). Партійна структура спирається на авторитет екс-лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша. Втім, поки що про реальну діяльність партії відомо небагато: на сайті партії в основному публікуються заяви, повідомлення про створення регіональних організацій та звіти з військово-спортивних навчань чи новини з фронту. Фактичним рейтингом партії можна вважати особистий рейтинг Яроша, якого на позачергових виборах Президента в 2014 році підтримали 0,7% громадян (майже 128 тисяч осіб).

Решта націонал-радикальних політичних сил, наприклад, «Братство» Дмитра Корчинського та «Конгрес українських націоналістів» (КУН) наразі мають дуже низьку підтримку серед українців. Фактично, ці політичні сили є потенційними «консервами» для майбутнього ребрендингу та «розкрутки» в нову політичну силу. Так, КУН на минулих виборах у 2014 році здобув підтримку лише 0,05% виборців (8976 осіб).

Чим сподобатися виборцю?

Всі нинішні найбільш активні праві партії, по суті, є опозиційними до чинної влади. У «Свободи» є своя історія відносин із нинішньою політичною верхівкою. Саме активістів та лідерів цієї політсили міністр внутрішніх справ Арсен Аваков звинуватив у кривавій провокації біля парламенту 31 серпня 2015 року, в день голосування за внесення змін до Конституції, коли від вибуху бойової гранати загинули четверо нацгвардійців.

Розпочався суд над «свободівцями» в справі про заворушення біля РадиСьогодні в Києві розпочався судовий процес в справі про зіткнення під Верховною Радою 31 серпня 2015 року.

Більшість «правих» партій виступають за більш рішучі зміни в суспільстві. Передусім вони стосуються посилення міжнародної ваги України й відверто ворожого ставлення до Росії й усього, що з нею пов’язано. Так, і «Свобода», і «Національний корпус» пропонують відновити ядерний статус України, побудувати Балто-Чорноморську геополітичну вісь, розірвати всі дипломатичні відносини з РФ та запровадити з нею візовий режим. Обидві партії не виступають відверто вороже проти інтеграції до структур НАТО, однак якщо «Свобода» пропонує курс на «європейський україноцентризм», то «Національний корпус» взагалі не вважає за потрібне орієнтуватися на Європу. До речі, це є серйозною перевагою перед «Свободою» для популяризації своїх ідей серед більш байдужих до Євроінтеграції виборців південних та східних регіонів України.

Праві партії в більшості своїй позитивно ставляться до ідеї легалізації вогнепальної зброї. В «Національному корпусі» пропонують ще й повернути смертну кару (особливо у випадках зловживання владою та проявах корупції), а самих ув’язнених не мордувати в тюрмах, а «перевиховувати» суспільно корисними роботами.

Перспективи правих політичних партій

Головна перевага правих партій на виборах – чіткість їхніх поглядів та максимальна мобілізація свого електорату. Виборець націоналістів – молодий, дисциплінований та максимально мотивований. Із відсутністю прогресу в реформуванні країни та зростаючою роллю популістських проектів праві партії, хоч і не так швидко, але також поступово нарощуватимуть свою популярність.

«Правий сектор» після Яроша: що буде з рухом? ЕкспертиСпеціаліст поділився міркуваннями щодо інформації про те, що Дмитро Ярош склав повноваження лідера «Правого сектору».

До того ж, праві політичні сили приваблюють молодь своїм ухилом до радикальних дій, тобто дають можливість взяти безпосередню участь у доленосних для країни подіях. Така спрямованість націонал-радикалів є їхньою суттєвою перевагою й водночас реальним ризиком для більшості виборців, які не схильні до такої рішучої участів політиці.

Щоправда, більшість експертів сходяться на думці, що в Україні є певна електоральна межа для правих ідей. Цей показник коливається в рамках від 7 до 10% від тих громадян, які потенційно можуть взяти участь у наступних виборах. Тож найближчим часом нас очікують справжні політичні баталії в правому партійному спрямуванні в боротьбі за свого виборця.

Найбільшу перевагу на виборах може отримати та права політична партія, яка запропонує найбільш сприйнятливу стратегію змін у країні з ухилом у націоналізм, але без надання переваги в радикальних методах досягнення своїх цілей. Поки що всі націонал-радикальні партійні проекти намагаються мобілізувати свого виборця не надто раціональними закликами до політичного супротиву та боротьби, спекулюючи на зростаючих протестних настроях українців.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»