Врятувати рядового виборця з тенет брудних політтехнологій

Читать на русском

Кожна вітчизняна виборча кампанія піддається впливу певного технологічного тренду. Минулі парламентські вибори 2012 року ознаменувалися так званою «гречаною» технологією, ефективність якої двічі попередньо довів колишній мер Леонід Черновецький на виборах міського голови. Ще раніше кандидати не цуралися використовувати й брудніші методи досягнення своїх цілей, використовуючи велику кількість різноманітних технологічних юридичних шпарин. Так, колись популярним був тренд виборчих «каруселей», коли одні й ті самі люди могли проголосувати на різних дільницях. Як правило, усі «сірі» або «чорні» технологічні витребеньки потрапляли на наш ринок політичного консалтингу із Росії – саме там буйним цвітом колосилася ціла плеяда так званих «чорних», або «сірих» політтехнологів. До речі, про такого роду явища на російському ринку політ послуг навіть написані книжки та екранізовано кілька фільмів. Зокрема, мова йде про книгу Віктора Пелєвіна «Generation «П» і про не менш відомий фільм російського режисера Олега Фоміна «День виборів».

Очевидно, що «російський» тренд побудови виборчих кампаній попередня влада планувала продовжити. На довиборах у грудні 2013 року були випробувані так звані «пірамідальні» схеми купівлі голосів виборців. Суть їх полягає в тому, що виборцю пропонують гроші за певну роботу – агітацію та вербування нових членів «піраміди». Тобто, планувалося із кожним виборцем на легальних основах підписувати договір, в якому гарантувалася певна кількість грошей за надані послуги – суть яких полягала у знаходженні нових членів «піраміди». Гроші гарантувалися і за сам процес агітації, і за саме голосування. Для цього самі виборці залишали свої дані, за якими було зрозуміло, де вони голосуватимуть, а штаби вже аналізували результати голосування на кожній дільниці – в результаті, можна було контролювати кількість загітованих і реально проголосованих бюлетенів за того чи іншого кандидата. Технологічно – система досить складна, проте все зводиться до тої ж самої купівлі голосів, тільки за принципом славнозвісних «пірамід», на кшталт «МММ».

Втім, після Революції Гідності в Україні все частіше йде мова про появу нового дискурсу політичної агітації та просування кандидатів – тобто, виникає саме поняття «політичного продукту». Це означає, що поступово все більше людей задаються питання, не що конкретно зробив той чи інший кандидат/партія для округу, а які умови політики зможуть створити того, аби вся політична система і держава працювали ефективно. Якщо кандидат заасфальтував подвір’я чи збудував дитячий майданчик біля вашого дому – це ще не означає, що виборець має віддати за нього голос. Тобто, серед самих громадян з’являється суспільний запит на політичну діяльність.

Однак, позачергові вибори до парламенту все ще запам’ятаються нам певними виборчими технологіями, які продовжують впроваджувати кандидати, аби здобути перемогу. Передовсім, це стосується кандидатів-мажоритарників. Саме ці технології стануть тими хитростями, які можуть спотворити результати, а подекуди – затьмарити реальні пропозиції від кандидатів, які намагаються привнести нові смисли в українську політику.

Наведемо декілька прикладів.

По-перше, найбільш поширеною технологією все ж залишатиметься банальна купівля голосів за продуктові набори – т.з. «технологія гречки». Дивуватися немає чому: як правило, такий метод підкупу виборців застосовують у регіонах та округах, де немає великих міст. В спрощеному вигляді суть технології доречно пояснити так: вона ефективна в середовищі малозабезпечених та неідеологічних виборців. Попит народжує пропозицію – і навпаки. Саме тому боротися проти «гречки» буде найважче: навіть, якщо офіційно покарати «кандидата-гречкосія», пересічним виборцям не завжди буде зрозуміло, чим саме завинив той чи інший добродій у своєму начебто доброму прагненні допомогти знедоленим чи малозабезпеченим людям на окрузі.

По-друге, вже зараз очевидно, що певна кількість кандидатів на мажоритарних округах цілеспрямовано використовує партійний бренд Президента – Блок Петра Порошенка – задля отримання кращого результату без узгодження із штабом БПП. Це і зрозуміло: у БПП наразі найвищий рейтинг, а враховуючи відсутність суттєвої конкуренції від цієї політсили на окрузі, і маючи на озброєнні власну впізнаваність – гріх було б не скористатися таким розвитком подій. В середовищі політтехнологів цей спосіб обману виборців ще називається «вдягнути піджак лідера»: тобто, «ставши» під бренд найрейтинговішого політика/партії автоматично наростити свій власний рейтинг. Особливо така технологія діє на людей, які не надто намагаються розібратися у всіх хитросплетіннях виборчих перегонів, або приймають рішення в останній момент.

Характерно, що цього року деякі округи БПП попередньо «злила» під одіозних кандидатів. Втім, нещодавня історія із округом №102, де демократичним силам таки вдалося висунути єдиного кандидата проти само висуванця Олеся Довгого може також вважатися певною перемогою. Більш того, наразі БПП вимагає від кандидатів, яких офіційно не підтримує партія, не використовувати її символіку у передвиборчій агітації. Так, наприклад, юристи партії зафіксували недобросовісне використання символіки в рекламних роликах самовисуванців Олександра Кузьмука (виборчий округ №38), Віктора Пилипишина (ВО №223). Більш того, у штабі БПП підготовлено позов проти низки кандидатів, які використовують символіку партії без дозволу.

Залишається невирішеним питання, що робити із кандидатами, які офіційно не використовують прив’язки до пропрезидентської політичної сили, проте активно використовують рекламну символіку (так званий «брендбук») БПП. Яскравий приклад – самовисуванець Вадим Столар на окрузі №217 (Оболонський район, м.Київ). У 2012 році він програв вибори на цьому ж окрузі, йшовши за суцільної підтримки Партії регіонів. Цьогоріч офіційно «домовитися» із БПП йому не вдалося, проте сама пропрезидентська партія так і нікого не висунула на цьому окрузі (історія із балотуванням пані Люльчак не рахується). Проте сам Столар активно використовує партійну символіку БПП у своїй зовнішній рекламі, втім ніде не згадуючи своєї приналежності до пропрезидентської партії. Наприклад, ось так використовуючи «порошенківський» меседж «час єднатись» і партійні кольори БПП:

По-третє, деякими штабами активно використовується давня технологія «двійників» та технічних кандидатів, які вже зареєстровані ЦВК. Якщо «технічні кандидати» заводяться на округ для отримання своїх членів ДВК і є важливими саме у цьому аспекті, то від «двійників» - подвійна користь. Окрім членів ДВК, спостерігачів і т.д., «двійник може забрати певну кількість голосів у самому бюлетені. За даними політичних експертів, інколи цей показник може коливатися у межах від 1 до 4 % голосів виборців.

Про що йде мова? Про банальну плутанину в бюлетенях. Ця технологія стара як світ: у найбільш рейтингового кандидата у окрузі з’являється «двійник» - адже сума застави у 12,200 грн. не є наразі суттєвою перешкодою для реєстрації кандидата у ЦВК. Якщо всі документи подані вірно, то гіпотетично кандидатів-двійників може бути зареєстровано декілька. Яскравий приклад – реєстрація у Закарпатському виборчому окрузі №68 (м. Ужгород) аж 4-х однофамільців діючого нардепа і кандидата Василя Ковача: Ще одного Василя Ковача, Антона Ковача, Ласло Ковача та Олександра Ковача.

А ось найбільш небезпечний приклад – реєстрація кількох кандидатів-двійників одного із найбільш рейтингового кандидата від ВО «Свобода» на мажоритарному окрузі №223 в м. Києві Юрія Левченко. Нагадаємо, нацьому окрузі основним конкурентом пана Левченко є екс-глава Шевченківської РДА, нардеп Віктор Пилипишин. ЦВК зареєструвало аж двох «двійників» пана Левченка, причому один з них – повний тезка «свободівця» Юрія Володимировича:

Особливість «двійників» у тому, що як такої виборчої кампанії вони на окрузі не ведуть, а от у день голосування завдяки плутанині в бюлетенях і неуважності деяких із виборців - можуть забрати відчутний відсоток прихильності реальних кандидатів-тезок. За інформацією інформаційного порталу «Слово і Діло» така технологія для штабу конкурента коштує недорого: знайти і зареєструвати «двійника» можна за якихось 3-5 тисяч доларів (наслідки, завдані відібраними голосами «двійників» можуть бути значно суттєвішим за цю суму грошей).

Як бачимо, цьогорічні вибори не стануть виключенням у використанні «брудних» політичних технологій. Щоправда, якщо із обманом виборців боротися досі залишається складно, то у захисті результатів виборів вітчизняні політтехнологи також отримали суттєвих досвід завдяки останнім парламентським виборам. Тож, чи матимуть суттєвий вплив відчайдушні спроби деяких кандидатів «змахлювати» свій результат на окрузі на цих парламентських виборах – залежатиме і від самих виборців, і від активності громадського сектору.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...