Білоруський таран: що означають заяви самопроголошеного президента Лукашенка

Олександр Радчукполітолог

Поки в Москві активізувалися візити європейських глав держав та очільників зовнішньополітичних відомств, а дипломатичні зусилля Кремля спрямовані на отримання бажаних для режиму Путіна результатів у рамках переговорів у Нормандському форматі, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко зайняв відверто войовничу позицію.

Останніми місяцями у своїх публічних виступах та інтерв’ю Лукашенко дедалі частіше погрожує НАТО, європейським державам та Україні – відкритою війною. При цьому в останньому спілкуванні із пропагандистськими медіа Кремля Лукашенко відверто став на сторону Росії та пригрозив, що Мінськ буде на боці Москви в разі військових дій між Росією та Україною.

Лукашенко обіцяє не лише військову підтримку, але й погрожує Києву економічними наслідками – мовляв, у разі можливої «великої війни» Білорусь ще й припинить експорт своєї електроенергії та паливо-мастильних матеріалів на територію України.

Чому подібні заяви самопроголошеного президента з’явилися саме зараз, та якою насправді може бути участь Білорусі у можливій війні Росії з Україною?

Від політики балансування до союзної держави

Криза у відносинах з українською владою в режиму Лукашенка розпочалася із подій серпня 2020 року. Україна засудила дії білоруської влади під час придушення масових протестів білорусів, які були не згодні із результатами президентських виборів. Олександр Лукашенко займає свою посаду ще з 1994 року. У 2020-му в білорусів з’явився шанс переобрати нового очільника держави, проте режим «бацьки» вистояв завдяки підтримці з боку Кремля.

Вочевидь, підтримка Лукашенка режимом Путіна – дорого обійдеться білорусам та суверенітету самої Білорусі. Фактично, Білорусь підписала союзний договір із Росією та є однією із допоміжних рушійних сил Кремля у випадку широкомасштабної війни з Україною.

Заяви Лукашенка тим більш небезпечні, зважаючи на проведення 10-20 лютого поточного року спільних військових навчань із Росією, метою яких є відпрацювання можливих оборонних та наступальних дій одразу за двома напрямками – у бік Польщі та країн Балтії, та, звісно, України.

Менше 2 років тому Лукашенко намагався дотримуватися інших позицій – балансувати між Заходом та Кремлем, зображаючи роль миротворця, надаючи майданчик у Мінську для роботи Тристоронньої контактної групи з питань мирного врегулювання ситуації в Донбасі. Водночас Лукашенко хотів налагодити співпрацю із західними державами та не «образити» Росію. Втім, піти у демократичний спосіб та передати владу наступникові під час чесних виборів – не входило в плани білоруського лідера, чим і скористалася Москва.

Тож Лукашенко відверто пустився берега, показово демонструючи відданість режиму Володимира Путіна. Так, він визнав анексію та окупацію Криму Росією, спочатку запропонував, а згодом і попросив у Кремля (звісно ж, заради безпеки білоруського народу) про розміщення на території Білорусі ядерної зброї, погодився на розміщення російських військ та нових військових баз. Не кажучи вже про те, що Лукашенко пройшов «іспити» жорстокості й продемонстрував Путіну свою рішучість на прикладі жорстоких переслідувань опозиції та протестувальників всередині Білорусі. А ще – всіляко сприяв створенню штучної міграційної кризи на кордонах з Польщею та Литвою – задля демонстрації своїх можливостей з точки зору гібридних загроз для країн Євросоюзу.

Роль Лукашенка у планах Путіна

Передусім, в союзі із Росією Білорусь створює додатковий військовий тиск на Україну – адже йдеться про більше 1000 кілометрів спільного кордону на півночі нашої держави.

І хоча армія Білорусі не є надто чисельною та озброєна переважно модернізованою радянською зброєю та технікою, проте вона добре означена та має ракетні війська.

Тому одне з основних стратегічних завдань – відтягнення частини українських Збройних сил на північному напрямку.

По-друге, Білорусь вже стала плацдармом для російської армії та може використовуватися для додаткової логістики у разі широкомасштабного наступу. Іншими словами – територія Білорусі може бути надана для безперешкодного проходу російським військам до кордонів з Україною.

Насправді ж, говорячи про те, що в Україні не буде кому воювати проти Білорусі, Лукашенко серйозно блефує. Адже підконтрольна йому армія у разі війни на чужій території та перших відчутних втратах – може піти проти самого ж Лукашенка. Придушення опозиції та страх репресій діють лише у закритих авторитарних системах, як тільки білоруське суспільство відчує суттєву загрозу від ймовірних втрат у реальних бойових діях з українською армією – цей страх може може стати сильнішим за диктаторські в’язниці та допити місцевого КДБ.

Сценарії відносин між Україною та Білоруссю

Перебуваючи у цілковитій залежності від режиму Путіна, Олександр Лукашенко навряд чи буде здатен самостійно приймати важливі рішення в Білорусі. Тому, враховуючи неприязну риторику стосовно української влади та особисті образи президента України Володимира Зеленського, про «потепління» у відносинах двох сусідніх держав говорити марно. А ще, зважаючи на погіршення відносин, Україна більше не розглядає Мінськ як майданчик для продовження дипломатичних зусиль з мирних перемовин із деокупації Донбасу.

Тим паче, що втрачаючи залишки суверенітету своєї ж держави, самопроголошений президент ризикує не отримати того рівня підтримки, на який сподівається, з боку Кремля. Адже заяви про припинення будь-якої торгівлі з Україною можуть боляче вдарити по інтересах самих білоруських громадян, адже обсяг та асортимент українського експорту суттєво перевищує постачання товарів, сировини та послуг з Білорусі. Чи здатна білоруська економіка швидко знайти замінники та повністю переорієнтуватися на інші ринки – питання дискусійне.

Наразі топтемою для самих білорусів залишається дата 27-го лютого – саме в цей день заплановано проведення референдум щодо змін до нової конституції. По суті, вони можуть дати Лукашенку можливість «достойно піти» за прикладом того ж самого лідера казахів Нурсултана Назарбаєва, передавши владу колегіальному органу – Всебілоруському народному зібранню. З іншого боку, існує варіант, що самопроголошений президент Білорусі може в такий спосіб знову легітимізувати свою владу, провівши нові вибори, й залишившись на чолі всіх управлінських процесів за підтримки влади Росії. Так чи інакше, після деескалації біля кордонів з Україною, відносини з білоруською владою доведеться будувати з нуля.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО