18 липня Рамзан Кадиров раптово звернувся до Володимира Зеленського з вимогою підтвердити вибачення за кварталівський жарт 6-річної давнини або «відповісти перед сином першого президента Чеченської Республіки». У другій частині свого Telegram-повідомлення чеченець різко розкритикував зовнішню політику президента України й закликав того подзвонити Володимиру Путіну задля завершення війни на Донбасі. Такий меседж піхотинця Путіна не можна трактувати інакше, як персональну пряму погрозу українському головнокомандувачу з Кремля. Подія безпрецедентна, однак є логічним продовженням політики примушення Києва до реалізації російської формули миру на Донбасі.
Формула ця, нагадаю, передбачає закріплення в українській Конституції особливого статусу тимчасово окупованої угрупуваннями «Л/ДНР» території та проведення там місцевих виборів без передачі контрою над кордоном. Проміжне завдання – остаточно повернути Київ на орбіту російського впливу шляхом легалізації маріонеткового анклаву на Донбасі за «придністровським» сценарієм. Вища мета, яку озвучив нещодавно обнулений Путін – забрати назад подарунки. Саме так у химерному світогляді російського президента виглядає частина земель, які відійшли пострадянським державам країни після розпаду СРСР.
Тим часом Мінський процес остаточно вперся у глухий кут. З українського боку усе частіше лунають заяви про нежиттєздатність документу зразка 2015 року, наміри переписати його окремі положення чи навіть готовність вийти з угоди в односторонньому порядку. У Москві продовжують наполягати на безальтернативності російського бачення реалізації Мінська та розцінюють можливий український демарш як вихід з усіх раніше досягнутих домовленостей по Донбасу.
Щоб зрозуміти мету адресованого Зеленському послання Кадирова, його слід розглянути на тлі інших показових заяв та подій останнього часу. 4 липня заступник голови Адміністрації президента Росії Дмитро Козак (і куратор українського напрямку у Кремлі) сказав, що РФ найближчим часом очікує побачити проєкт поправок до Конституції України у частині особливого статусу для ОРДЛО. У той же день росіяни випустили на медійну арену терориста, колишнього так званого прем’єр-міністра «ДНР» Олександра Бородая. Під час з’їзду партії «Родіна» у Санкт-Петербурзі він заявив, що незабаром «республіки» приймуть до складу Росії. Пізніше Козак зазначив, що питання приєднання «Л/ДНР» до РФ у Кремлі не обговорювалося. Тобто не підтвердив, але й не спростував твердження Бородая.
Паралельно з політичним, Росія нарощує військовий тиск. 13 липня проросійські бойовики демонстративно скоїли воєнний злочин: попри гарантії тиші, розстріляли сержанта та військового медика ЗСУ у білих пов’язках. За день до «ходу Кадировим», Путін наказав провести позапланову перевірку боєздатності військ Південного і Західного округів на кордоні з Україною, а за три дні після – поїхав закладати будівництво військових суден у тимчасово окупованому Криму. Нагадаю, паралельно Росія готується у вересні перекинути до українського кордону 120-тисячне угрупування військ, 500 танків та 300 літаків для участі у навчаннях «Кавказ-2020».
Три тижні тому в українському МЗС закликали громадян бути «ментально готовими до повномасштабного наступу з боку Росії». Дипломати не дарма б’ють на сполох, адже усвідомлюють: якщо такий наступ станеться найближчим часом, то на скоординовану допомогу Києву з боку західних союзників розраховувати не доводиться. США з головою поглинуті президентськими виборами. Канцлер Німеччини Ангела Меркель потроху втрачає вплив та готується до виходу на пенсію у наступному році. Президент Франції Емануель Макрон, як ми знаємо, взагалі переконаний, що Росія – глибоко європейська країна. Усі ці фактори посилюють впевненість Кремля, що нині слушний момент аби дотиснути українського президента, а з ним і державу.
Якщо Зеленський за підсумками торішнього саміту «нормандської четвірки» побачив в очах Путіна прагнення до миру, то Путін, очевидно, відзначив у погляді візаві відсутність досвіду та, як наслідок, необхідної впевненості. Головне питання нині: на що ще готові піти у Кремлі, якщо військовий, дипломатичний, політичний тиск і навіть прямі погрози Зеленському не дадуть очікуваних результатів? Ймовірність, що останнім аргументом стане сила, надзвичайно висока.
Богдан Машай, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps