Минулого тижня президент своїм указом затвердив склад делегації України для участі в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. В Офісі президента вважають, що цей крок зможе перезавантажити Мінські угоди та поновити мирні перемовини щодо повернення тимчасово окупованих територій Донбасу.
Українську делегацію підсилили віцепрем’єр-міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексієм Резніковим, одразу трьома головами комітетів Верховної ради – з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, з питань правової політики та з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, а також двома заступниками міністрів – Мінекономрозвитку, торгівлі та сільського господарства, а також Міноборони.
В Офісі президента очікують, що такий крок української сторони змусить Росію також підвищити статус переговірників зі свого боку. У команді Володимира Зеленського вважають, що підвищення рівня делегації України в ТКГ є чітким сигналом для Росії, ОБСЄ та міжнародних партнерів про серйозність намірів України врегулювати ситуацію на Донбасі.
Та чи так все насправді? Які мотиви переслідує українська влада, роблячи суттєвий крок назустріч у переговорах у Мінську? Чи справді це може змінити ситуацію на користь України, чи це чергова пастка, якою може вдало скористатися Кремль?
Ризики перезавантаження ТКГ
У підвищенні статусу українського представництва в ТКГ є два основних ризики.
Перший пов’язаний із тим, що поки що цей крок було зроблено лише в односторонньому порядку, і жодних гарантій того, що з боку Росії відбудуться подібні зміни, немає. Найімовірніше, у Кремлі будуть робити все можливе, аби в будь-який доступний спосіб легітимізувати статус представників псевдореспублік «ЛНР-ДНР» в якості нібито єдиної реальної сторони перемовин про повернення окупованих територій ОРДЛО.
Другий ризик – оскільки українську сторону представлятимуть народні депутати, міністри та заступники міністрів – це спонукатиме Росію чинити більш системний тиск на Україну в контексті виконання Мінських угод в односторонньому порядку. Мовляв, якщо вже до складу української делегації входять представники влади, то приводів для «буксування» Мінських угод дедалі менше. Отже, рівень політичної відповідальності в мирних перемовинах на українській стороні відтепер буде ще вищим.
Химерні можливості
Позицію влади, окрім заяв з Офісу президента, озвучив і глава фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. За його словами, зміни у складі української делегації в Тристоронній контактній групі в Мінську були здійснені, аби залучити до роботи більше фахівців у різних напрямках. Отже, Арахамія зауважив, що цей крок дозволить «швидким темпом рухатися і дійти миру».
Насправді українська сторона не може не розуміти ризиків, які виникають через підвищення статусу українського представництва в ТКГ. Однак може сподіватися на кілька химерних можливостей, які можуть з’явитися внаслідок цих дій.
Передусім Україна демонструє західним партнерам свою проактивну позицію щодо питання мирного врегулювання ситуації в Донбасі. Демонструючи представникам Франції та Німеччини у «нормандській четвірці» своє прагнення до якомога швидшого врегулювання конфлікту, Україна змушує й лідерів цих країн підвищувати ставки в перемовинах. Іншими словами, це ще одна спроба збільшити тиск на Росію в переговорному процесі.
По-друге, українська сторона намагається покращити переговорні позиції за допомогою долучення до перемовин внутрішніх переселенців, які проживають на підконтрольній території. Позиція України – саме переселенці мають представляти окремі райони Донецької та Луганської областей, і вони можуть бути запрошені для роботи в кожній підгрупі ТКГ.
Цей крок – досить смілива спроба Офісу президента заздалегідь подбати про додатковий козир під час подальших переговорів. Та чи не доведеться в такому разі йти й на більш сумнівні компроміси, які можуть запропонувати за такого розвитку подій у Кремлі? Наприклад, таки долучити до прямих перемовин представників самопроголошених утворень «ДНР-ЛНР» не лише як сторонніх «експертів», а як повноцінних суб’єктів переговорів?
Солодкий міраж місцевих виборів
Поспіх української сторони в питанні мирного врегулювання в Донбасі може бути пов’язаний із темою місцевих виборів.
Зокрема, очільник провладної партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко висловив сподівання, що місцеві вибори на непідконтрольних Україні територіях пройдуть того дня, що й на всій території країни, тобто 25 жовтня поточного року.
На цьому наголосила й нардепка, представниця України у підгрупі ТКГ із гуманітарних питань Галина Третьякова. Вона зауважила, що переговорний процес у Мінську необхідно буде переглянути, якщо восени місцеві вибори в ОРДЛО так і не відбудуться. «Нам би хотілося, щоб місцеві вибори восени проходили одночасно на всій території: на підконтрольній і непідконтрольній. Якщо нам це не вдасться, ми будемо просити главу нашої делегації Леоніда Кучму, Андрія Єрмака, Олексія Резнікова переводити Мінський формат до якогось іншого формату», – наголосила Третьякова.
Встигнути до осені бодай якось зрушити з місця пункти виконання Мінських угод Кремлем за допомогою зусиль переговірників ТКГ – занадто амбітне завдання. І до осені кардинально змінити ситуацію для того, аби провести місцеві вибори в ОРДЛО, навряд чи вдасться. Адже не виконанні навіть безпекові вимоги, не кажучи вже про відновлення українською стороною контролю над кордоном із Росією.
До того ж експерти з виборчого законодавства наголошують на тому, що підготувати і провести вибори із дотриманням всіх вимог українського законодавства та міжнародних стандартів у найближчі 6 місяців неможливо. Йдеться не лише про виконання «безпекових» пунктів Мінських угод, але й створення повноцінних умов для політичної конкуренції та вільного волевиявлення громадян.
Залишається лише здогадуватися, на що розраховують у пропрезидентській команді, говорячи про необхідність проведення місцевих виборів в ОРДЛО водночас із виборами на підконтрольних територіях України. Чи це продуманий сценарій або, навпаки, сумнівна авантюра, яка призведе до ще більш сумних наслідків.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»