Історія із відставкою прем’єр-міністра Олексія Гончарука розпочалася з великого скандалу з черговим «зливом» запису розмови очільника уряду з міністрами та керівництвом НБУ, а закінчилася своєрідним «примиренням» із президентом Володимиром Зеленським й «ще одним шансом» для чинного Кабміну.
Хто був реальною мішенню в цьому «зливі», досі не зрозуміло. Вочевидь, відставка Кабміну була би вигідною для конкурентів Олексія Гончарука з різних політичних таборів. Утім, очевидно поки одне: наразі скандал із відставкою став чи не найбільшою кризою в публічних відносинах перших осіб держави після тотальної перемоги команди Володимира Зеленського в 2019 році.
Чи можна говорити про кризу в комунікаціях чи, можливо, заява Олексія Гончарука – це перші «дзвіночки» для більш масштабного переділу сфер впливу в команді Зе в найближчому майбутньому?
Так чи інакше, більшість міністрів уряду Гончарука висловили солідарність із заявою свого шефа й були готові залишити свої посади в Кабміні разом із ним. Називаючи себе «урядом технократів», які не тримаються за посади й не планують робити стрімку кар’єру політиків, нинішні міністри підіграють позиції Олексія Гончарука.
Однак ситуація із відставкою уряду може повторитися. Уся країна стала свідками того, як мало потрібно для того, аби дискредитувати перших осіб держави. Безумовно, головним запитанням залишаються результати розслідування того, хто і як записав розмову Гончарука з урядовцями та керівництвом Нацбанку, яка в подальшому була оприлюднена з метою завдати репутаційного удару команді прем’єр-міністра.
Зеленський vs Гончарук
Цікаво те, що зіштовхнути лобами та посварити главу держави із чинним прем’єр-міністром таки не вдалося. Звісно, поки що.
Насправді глава Кабміну здійснив досить продуманий крок, публічно заявивши про можливість своєї відставки та апелюючи напряму до Володимира Зеленського, «щоб забрати будь-які сумніви нашої поваги та довіри до президента». Гончарук де-факто оминув у своїй позиції роль парламенту, яка згідно із Конституцією де-юре в питанні відставки уряду є визначальною.
З іншого боку, прем’єр-міністр своєю заявою досяг подвійного ефекту: по-перше, він повністю переклав на президента рішення про подальшу долю Кабміну; по-друге, після зустрічі із Володимиром Зеленським отримав черговий «мандат довіри», хоча й з деякими примітками.
Вочевидь, не найгіршим був фінал цієї неприємної історії і для глави держави. Сама зустріч із Олексієм Гончаруком стала демонстрацією єдності в пропрезидентській команді, а тональність «нових завдань» для уряду – своєрідним «містком» для подальшого позитивного іміджу президента, як головного арбітра в цьому питанні.
Отже, Володимир Зеленський отримав дві опції. У разі провалу із виконанням завдань президента Кабміном він може публічно заявити про те, що уряд Олексія Гончарука не впорався і потребує заміни. З іншого боку, глава держави виграв час для пошуку та підготовки кандидатів на заміну уряду Гончарука.
Зважаючи на отриманий результат, маємо умовний рахунок 1:1 і нічию. Принаймні фактично та юридично Кабмін Олексія Гончарука може протриматися щонайменше до осені 2020 року. Саме тоді Верховна рада може повернутися до питання відставки уряду за підсумками виконання річної програми діяльності уряду.
Уроки кризової комунікації
Найголовнішим запитанням залишається не з’ясування відносин між першими особами держави, а те, що це стало можливим завдяки «зливу» та оприлюдненню скандального запису розмови урядовців. Тому наразі найбільш очевидним маркером знаходження джерела скандалу будуть результати розслідування СБУ кримінальної справи за фактом прослуховування на нараді за участю прем'єр-міністра Олексія Гончарука.
Експерти також припускають, що за потужною PR-атакою на прем’єр-міністра може бути прихована боротьба між різними групами впливу в пропрезидентському оточенні. При цьому не факт, що метою є повна заміна уряду. Можливо, йдеться про точкові ротації окремих міністрів та інших знакових посад, наприклад, очільника «Нафтогазу».
Один із головних висновків, якого мають дійти всі ключові особи скандалу із відставкою уряду, – вони є публічними особами 24 години на добу 7 днів на тиждень, і кожне слово, як і вчинки, мають бути ретельно зважені. Принаймні потрібно всерйоз замислитися над питанням кризових комунікацій у пропрезидентській команді, адже до нових викликів не були готові ані в уряді, ані в Офісі президента, ані у фракції «Слуга народу». Вочевидь, хтось вдало скористався цією ситуацією і в тестовому режимі продемонстрував, як можна впливати на процеси в державі навіть за умови повної довіри громадян до чинної влади.
Нові завдання для уряду?
Не менш цікавим є аналіз подальшої долі тих завдань, які дав Олексію Гончаруку президент. Йшлося про нову концепцію «нормальних» заробітних плат для міністрів та чиновників уряду виходячи з розумінням «де ми живемо з вами, в якій складній ситуації». Ті міністри та чиновники, які не погодяться працювати на визначену урядом нову зарплату, є кандидатами на відставку. Наразі публічно натякали на свою «низьку» зарплату щонайменше троє міністрів, загалом же тема заробітних плат для чиновників останнім часом стала аж занадто медійною.
Ще два завдання можна вважати «кадровими». Президент натякнув на необхідність врегулювати питання із преміями керівників «Нафтогазу», що може стати тригером для майбутніх скандалів та відставок. Президент навіть прогнозує повне перезавантаження роботи «НАК «Нафтогазу».
Крім того, йдеться й про переформатування роботи та кадрові зміни в кількох міністерствах. Можливо, питання торкнеться не лише про зміну керівників, а й про більш глобальні речі. Адже у своєму зверненні глава держави наголосив на необхідності припинити практику збільшення міністерств і, навпаки, розділити функції між різними відомствами. Можливо, за такого сценарію з’являться нові міністерства й можливості для політичних маневрів усередині пропрезидентської команди.
У будь-якому разі для президента залишилися «шляхи відступу» – у разі, якщо Олексій Гончарук та його команда не впораються із новими завданнями, в Офісі президента вже в лютому можуть поставити питання про перезавантаження уряду. Щоправда, для цього потрібні не лише юридичні підстави, але й дуже серйозна кадрова підготовка. Однак є варіант: уряд Гончарука може залишитися працювати в статусі «виконуючих обов’язки» доти, доки і в Офісі президента, і у Верховній раді остаточно визначаться із кандидатурами нового складу Кабміну. Цілком ймовірно, що подібний сценарій може бути реалізований вже наприкінці весни – на початку літа 2020 року.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»