Примус до дзвінка: чого чекати від розмови Байдена і Путіна

Читать на русском
Денис Поповичжурналіст

Сьогодні, 7 грудня, президенти США Джо Байден та Росії – Володимир Путін проведуть переговори у форматі відеоконференції. Більшість спілкування стосуватиметься ситуації довкола України. В останній місяць, насамперед у західних ЗМІ, активно поширюється інформація про широкомасштабне вторгнення російських військ, що готується, на територію України. Називаються навіть ймовірні терміни – січень-лютий 2022 року. Розмова Путіна і Байдена, по ідеї, має зняти напруженість. Як буде насправді?

Розмова Джо Байдена та Володимира Путіна має розпочатися о 17.00 за київським часом. О 21.00 ми можемо дізнатися про її попередні результати. Найголовнішим підсумком має стати зняття напруженості останніх тижнів, пов'язане з широкомасштабним вторгненням в Україну, яке російська армія нібито може розпочати вже у січні-лютому 2022 року.

Чутки про вторгнення, що готується, почали поширюватися авторитетними західними ЗМІ наприкінці жовтня з посиланням на джерела в американській розвідці. Першим написало видання The Washington Post. Йшлося про незвичайну активність, яку виявляють російські частини біля кордонів із Україною. Зазначалося, що після навчань «Захід-2021» 41-а загальновійськова армія не повернулася на місце постійної дислокації до Новосибірська, а об'єдналася з іншими військовими частинами на кордоні з Україною. Фіксувалося також перекидання частин та підрозділів Першої гвардійської танкової армії з Підмосков'я.

Американські видання вказували, що ситуація не схожа на ту, що спостерігалася навесні 2021 року, коли РФ активно стягувала свої війська до кордонів України, збираючи їх у різних локаціях, включаючи окупований Крим. Під час осіннього загострення найчастіше вказувалася лише одна така локація – місто Єльня, за 260 км від кордонів з Україною – удвічі далі, ніж від кордонів із Білоруссю.

У цих повідомленнях справді було багато дивного. По-перше, навесні в Інтернеті демонструвалося безліч фото- та відео російських армійських ешелонів з танками та іншою військовою технікою, що з усіх боків повзуть до українського кордону. У березні-квітні ми теж стягували свої війська до східних та північних рубежів, а також у бік Криму. Восени таких кадрів було раз-два й усе, хоча в сучасних умовах дуже важко збирати величезні маси військ так, щоб цього ніхто не помітив.

По-друге, якщо навесні Україна сама щосили намагалася привернути увагу західних партнерів до навислої загрози, то тепер цю інформацію розганяли насамперед західні ЗМІ. Хоча початкові дані української сторони свідчили про те, що на кордонах нічого особливого не відбувається. Зокрема Головне управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони назвало подібні повідомлення «елементом спеціальних інформаційно-психологічних дій». У Міноборони вказували, що російські війська найімовірніше повертаються додому після навчань. Наявність будь-яких небезпечних переміщень ЗС РФ біля українських кордонів станом на 15 листопада заперечувала і Держприкордонслужба.

Російські офіційні особи, наприклад, прессекретар Путіна Дмитро Пєсков також заявляли про відсутність будь-яких агресивних планів щодо України. Власне, вони продовжують це робити і зараз.

Проте американські ЗМІ продовжували писати про можливе вторгнення. Про концентрацію російських танкових груп, озброєних танками Т-80У, повідомило 8 листопада видання Bloomberg, а 12 листопада держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що Вашингтон стурбований незвичайною військовою активністю РФ поблизу українського кордону.

Ситуація вийшла на найвищий рівень. Очевидно, це змусило українських силовиків скоригувати свою позицію. Апофеозом щодо цього стало інтерв'ю керівника ГУР Міністерства оборони Кирила Буданова виданню Military Times, оприлюднене 21 листопада. За словами Буданова, Росія планує значно масштабніший напад на Україну, ніж усі операції з 2014 року. Атака може відбутися в січні-лютому 2022 року і включатиме авіаудари, артилерійські та танкові атаки, висадки десантів в Одесі та Маріуполі і, можливо, вторгнення з боку Білорусі.

Щоправда, і в цьому досить конкретному повідомленні була одна дивина. За даними Буданова, для атаки на Україну вже накопичено 40 батальйонних тактичних груп (БТГр) та до 94 тис. військовослужбовців. А це набагато менше, ніж навесні 2021 року, коли біля кордонів з Україною стояло 105 тисяч військовослужбовців, зведених до 53 БТГр. Надалі можна було дійти невтішного висновку, що всупереч усім тривожним повідомленням, чисельність російських військ біля кордонів із Україною взагалі зростає. Міністр оборони Олексій Резніков, виступаючи перед народними депутатами 3 грудня, назвав практично ту саму цифру – 94,3 тис. російських військовослужбовців.

Щоправда, наступного дня, 4 грудня, видання The Washington Post заявило, що до січня чисельність російських військ біля кордонів з Україною може сягнути 175 тис. військовослужбовців. У неділю, 5 грудня, пан Резніков, повторив цю саму тезу в одному зі своїх інтерв'ю, хоча в його ж виступі 3 грудня цифра у 175 тисяч взагалі не звучала. Складалося враження, що всі намагання української сторони подавати інформацію хоч якось об'єктивно, щоразу припинялися чиїмись окриками.

На той час найпотужніша інформаційна артпідготовка, незважаючи на всі питання, вже досягла результату. Ситуація навколо України обговорювалася на найвищому рівні, включаючи президентів США та Росії, генсека НАТО, керівників Туреччини, країн Балтії та Польщі. Йшлося про суворі санкції щодо РФ, якщо та знову нападе на Україну. У відповідь Володимир Путін окреслив свої «червоні лінії», вимагаючи від США гарантій не розширення НАТО та забезпечення виконання Україною Мінських угод.

На тлі всіх перелічених фактів складається враження, що таке інформаційне накачування і було необхідно для того, щоб організувати позачергову бесіду між Байденом і Путіним. Причому «пекельні санкції», загроза великої війни в Європі та необхідність термінової деескалації, зважаючи на все, є тією страшилкою, яку можна продати суспільству для того, щоб пояснити необхідність будь-яких поступок. Для України, наприклад, це потреба виконання Мінських угод, на які обережно натякають у Білому домі.

Тому не варто дивуватися, якщо одним із результатів відеоконференції стане черговий примус України до Мінська під загрозою ескалації. Згода президента Володимира Зеленського на ці умови (після розмови Байден-Путін планується дзвінок до Зеленського) загрожує великими проблемами всередині України. Але то вже інша історія.

Денис Попович, спеціально для «Слово і діло»

Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps

Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: